Україна в міжнародних відносинах/2/Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою республікою 1992

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Договір про дружбу і братерство між Українською СРР і Туреччиною 1922

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою республікою 1992

Договір про дружбу, партнерство і співробітництво між Україною і Російською Федерацією 1997 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ДОГОВІР ПРО ДРУЖБУ І СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ УКРАЇНОЮ І ТУРЕЦЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ 1992. Підписаний 4 травня 1992 в місті Анкарі Президентом України Леонідом Кравчуком і Прем'єр-міністром Турецької Республіки Сулейманом Демірелем. Ратифікований Верховною Радою України 17 вересня того ж року. Набув чинності після обміну ратифікаційними грамотами 30 травня 1994.

У договорі (вміщує 20 статей) наголошено, що традиційні добросусідські відносини між країнами, закладені 2 січня 1922 у Договорі про братерство між Україною і Туреччиною, є «доброю основою для їх майбутніх відносин» у рамках міжнародного права, закріплених у Статуті ООН, Гельсінському Заключному Акті та інших документах.

Сторони домовилися, що заохочуватимуть активізацію контактів між двома країнами на всіх рівнях, приділяючи особливу увагу розвитку міжпарламентських зв'язків і сприяючи розширенню контактів між громадськими установами, організаціями і громадянами, а також — проводити консультації з метою впорядкованого розвитку їхніх відносин і обміну думками з міжнародних і регіональних питань не рідше одного разу на два роки по черзі у Києві та Анкарі.

Договір визначив напрями широкої двосторонньої співпраці. Наголошено на необхідності розвитку всебічного співробітництва в економічній, торговельній і науково-технічній галузях з метою підвищення добробуту обох народів, створенні сприятливих правових, економічних і фінансових умов «для поетапного переходу до широкого ефективного і вільного обігу товарів, послуг і капіталів між двома країнами».

Держави домовилися, що заохочуватимуть розбудову контактів між їхніми народами і розвиток туризму, сприятимуть зміцненню зв'язків між молодіжними і спортивними організаціями, розвиватимуть співробітництво в галузях науки, техніки, культури, мистецтва, освіти та інформації.

Особливого значення надано питанню взаємодії у чорноморському регіоні на основі «Декларації про чорноморське економічне співробітництво», активізації прибережної торгівлі, перетворенню басейну Чорного моря в «зону миру, стабільності і процвітання», співпраці в галузі охорони навколишнього середовища.

Договір укладено терміном на десять років з автоматичним продовженням його дії на наступні п'ятирічні періоди, якщо він не буде денонсований однією із сторін.

З часу підписання договору характерною рисою відносин між Україною і Турецькою Республікою став розвиток активного політичного діалогу, зокрема на найвищому рівні, формування договірно-правової бази українсько-турецької міждержавної співпраці. Під час офіційних візитів Президента Турецької Республіки С. Деміреля в Україну (1994) і Президента України Леоніда Кучми до Турецької Республіки (1996) укладено низку міждержавних угод: «Про кордони економічних (морських) зон України і Республіки Туреччина», «Про військово-технічне співробітництво», «Про морське торговельне судноплавство» тощо. Основну договірно-правову базу відносин остаточно сформовано у період з 1998 до 2000 під час офіційних візитів Президента Турецької Республіки С. Деміреля в Україну (1998) і Президента України Л. Кучми до Турецької Республіки (2000). Під час цих зустрічей укладено консульську конвенцію та низку двосторонніх угод «Про співробітництво в галузі охорони здоров'я та медичної науки», «Про співробітництво в галузі освіти», «Про співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища».

Серед стратегічно важливих міждержавних договорів, укладених після 2000: «Угода про створення Чорноморської групи військово-морського співробітництва» (2001), «Про співробітництво у сфері дослідження та використання космічного простору» (2001), «Угода про технічне і фінансове співробітництво» (2002), два меморандуми 2003 «Про співробітництво між Національним інститутом стратегічних досліджень при Президентові України і Центром стратегічних досліджень при МЗС Республіки Туреччина» та «Про співробітництво між Національним інститутом проблем міжнародної безпеки при РНБО України і Центром стратегічних досліджень при МЗС Республіки Туреччина». 2010 відбулися офіційні візити заступника Державного секретаря МЗС Турецької Республіки Унала Чевікьози та міністра закордонних справ Турецької Республіки Ахмета Давутоглу. Під час візитів йшлося про створення необхідних передумов для виведення торговельно-економічної співпраці між обома державами на якісно новий рівень, зокрема про започаткування довгострокових проектів у енергетичній, транспортній та науково-технічній сферах. Сторони підтвердили намір активізувати політичний діалог з метою виведення відносин між Києвом та Анкарою на рівень стратегічного партнерства у найближчий перспективі, уклали «дорожню карту розвитку двосторонніх відносин на 2010–2011 роки».

Нині документальна база українсько-турецьких міждержавних відносин становить понад 70 угод.

Літ.: Договір про дружбу і співробітництво між Україною і Турецькою Республікою // Політика і час, 1992, № 6; Жангожа Р. Турецький вектор геополітичної орієнтації України // Україна — Туреччина: Безпека та співробітництво в Чорноморському регіоні / Матеріали міжнародної конференції., Київ, 10-11 квітня 2000 р. — К., 2000; Побережний В. Туреччина у зовнішній політиці України // Нова політика, 2002, №3; Долгов Є. Чорне море єднає нас. Посольству України в Туреччині 10 років: минуле, сьогодення, майбутнє // Політика і час, 2003, № 1; Руликівський С. Культурно-освітнє співробітництво між Україною та Туреччиною в 19912006 рр. // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — 2007, вип. 16; Руликівський С. Формування правової бази українсько-турецьких міждержавних відносин // Там само. — 2008, вип. 18.

В. В. Піскіжова.