Україна в міжнародних відносинах/2/Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво між Україною та Словацькою … 1993

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Договір про добросусідство, дружбу і співробітництво між Україною та республікою Молдова 1992

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Договір про добросусідство, дружні відносини і співробітництво між Україною та Словацькою Республікою 1993

Договір про дружбу, добросусідство і співробітництво між Україною і Республікою Білорусь 1995 ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ДОГОВІР ПРО ДОБРОСУСІДСТВО, ДРУЖНІ ВІДНОСИНИ І СПІВРОБІТНИЦТВО МІЖ УКРАЇНОЮ ТА СЛОВАЦЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ 1993. Підписаний Президентом України Л. Кравчуком та Президентом Словацької Республіки М. Ковачем в Києві 29 червня 1993 під час перебування останнього з офіційним візитом у м. Києві. Договір ратифікований постановою Верховної Ради від 24 лютого 1994, набув чинності 16 червня 1994 після його ратифікації Народною Радою СР і обміну ратифікаційними грамотами.

Слід зазначити, що словацькі, як і чеські, владно-політичні сили заздалегідь впродовж 1990-1992 готувалися до усамостійнення своїх республік через договірне припинення федерального союзу в рамках Чехословаччини й, відповідно, налагоджували попередні контакти із зарубіжними державами, в тому числі і незалежною Україною. Словаччина ще у 1990 виборола у федеральної влади право на певну самостійність у діях на міжнародній арені: було створено навіть міністерство зовнішніх стосунків Словаччини. Глава цього відомства — міністр П. Демеш 14 листопада 1991 відвідав Україну і обговорив із першим заступником голови Верховної Ради України І. Плющем питання взаємного визнання та розвитку українсько-словацьких відносин після здобуття незалежності. Не випадково Словаччина в числі перших держав світу 8 грудня 1991 визнала незалежність України.

Наприкінці 1992, коли питання чесько-словацького розлучення було остаточно вирішено, з місією підготовки безпроблемного визнання Україною СР і ЧР після майбутнього проголошення їх незалежності до Києва прибув Голова Федеральних Зборів ЧСФР, майбутній перший президент Словаччини М. Ковач. Україна стала першою державою світу, яка 23 грудня 1992 заявила про визнання незалежності Словаччини і офіційно визнала суверенітет Словацької Республіки зразу ж після розлучення останньої 1 січня 1993 з Чехією. Україна була також співавтором резолюції про прийняття новостворених Словацької і Чеської республік до ООН. 30 січня 1993 між Україною і СР встановленi дипломатичнi вiдносини, у Братиславi та Києвi відкриті, відповідно, українське i словацьке посольства. У 2000 відкрито Генеральне консульство СР в м. Ужгород, у 2003 — Генеральне консульство України в м. Пряшів, Почесні консульства Словацької Республіки у м. Донецьку та м. Ужгороді.

Договір про добросусідство, дружні відносини та співробітництво між Україною та Словацькою Республікою насамперед зафіксував відсутність територіальних претензій двох сусідніх країн одна до одної. Стаття 1 договору зокрема гласить: «Договірні Сторони розвиватимуть свої відносини як дружні держави. Вони будуватимуть відносини між собою на основі принципів суверенної рівності, територіальної цілісності та політичної незалежності, непорушності існуючих державних кордонів…». Вже 14 жовтня 1993 в Братиславі було підписано договір між Україною і Словацькою Республікою про спільний державний кордон, ратифікований Верховною Радою України 15 липня 1994.

Договір відкрив широкі можливості для всебiчного взаємовигiдного спiвробітництва мiж Україною i Словацькою Республікою, яке зумовлене багатьма об'єктивними факторами: наявнiстю спiльних кордонiв; глибокими iсторичними та культурними зв'язками обох народiв; традицiйними господарськими зв'язками, взаємодоповнюючим характером нацiональних економiк; наявністю досить чисельної українсько-русинської меншини в Словаччинi та словацької — в Україні. Щодо останнього, то в договорі передбачалось створення українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури, яка поряд з міжурядовою українсько-словацькою комісією з питань торговельно-економічного і науково-технічного співробітництва відіграє важливу роль у формуванні системи і координації міждержавного співробітництва України і Словацької Республіки. Серед перспективних напрямів українсько-словацьких відносин було визначено розвиток міжрегіональних і транскордонних зв'язків.

Українсько-словацькі відносини відчутно активізувалися і увійшли в якісно новий етап розвитку з обранням у 1999 вперше всенародним волевиявленням Президентом СР Р. Шустера — щирого поборника зміцнення словацько-українського співробітництва. Воно характеризується позитивною динамікою та виходом на рівень конструктивного партнерства у всіх сферах політичного, економічного та гуманітарного співробітництва, розширенням українсько-словацької договірно-правової бази, яка станом на початок 2010 нараховувала майже 100 різних угод, договорів, інших двосторонніх міжнародних документів. Відбувається інтенсифікація політичного діалогу на найвищому рівні, що має вагомий вплив на наповнення двосторонніх відносин конкретним змістом. Лише за період 1999–2004 відбулося 11 зустрічей президентів України і Словаччини. Ця тенденція продовжується і після обрання Президентом Словацької Республіки І. Гашпаровіча, який 6–7 жовтня 2010 вперше відвідав Україну з офіційним візитом.

Літ.: Алмашій В. Створення та діяльність Українсько-словацької комісії з питань національних меншин, освіти і культури (1990-ті роки) // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. — К., 2008, вип. 17; Віднянський С. В., Сергієнко Т. С. Українсько-словацькі відносини: здобутки і перспективи // Науковий вісник Дипломатичної академії України. — К., 2002, вип. 7; Вовканич І. І., Сюсько І. М. Становлення міждержавних взаємин Чехії, Словаччини та України // Міжнародні зв'язки України: наукові пошуки і знахідки. –– К., 1998, вип. 7.; Макара М. П., Минович І. І. Карпатами поріднені: нарис етнополітичної історії і сучасного стану українськословацьких взаємин. — Ужгород, 1997; Україна і Європа (1991–2000 рр.). Частина І. Україна в міжнародних відносинах з країнами Центральної та Південно-Східної Європи. Анотована історична хроніка. — К., 2001.

С. В. Віднянський, Л. В. Янчук.