Україна в міжнародних відносинах/2/Ісламкермен
| ◀ Ірландія | Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Ісламкермен |
Ісландія ▶ |
|
ІСЛАМКЕРМЕН (тур. Замок ісламу; укр. назви: Іслам-городок, Осламгородок, Асланкермен та ін.). Перша кам'яна фортеця Туреччини, споруджена 1504 на Середньому Подніпров'ї. Для її побудови було обрано острів неподалік від впадіння річки Кінської у Дніпро, де віддавна існувала переправа (Таванська), якою до останньої чверті 14 ст. послуговувалися італійські купці на своєму шляху до України (нині це акваторія водоймища в районі м. Каховка Запорозької обл.). Острівну фортецю з огляду на її стратегічне значення позначали на картах України і Східної Європи французький дослідник Г. Боплан та інші географи 16–17 ст.
Туреччина відводила І. ключову роль у контролі над головною водною артерією України в напрямі до Дніпро-Бузького лиману та Чорного моря. Фортеця перешкоджала морським походам запорожців і водночас служила місцем зосередження військових сил Кримського ханства й Османської імперії для нападів на українські землі. Відтак під її стінами регулярно відбувалися запеклі битви між козацькими і турецько-татарськими загонами. 1 листопада 1556 козаки на чолі з Дмитром Вишневецьким захопили І. і вивезли з нього артилерію. Відбудовану фортецю 1575 було атаковано знову — військом Богдана Ружинського, який намагався підірвати мури. Найбільш вдалим став штурм 1628 козаками гетьмана Михайла Дорошенка, які зруйнували фортецю. Протягом 60–70-х рр. 17 ст. відновлений І. неодноразово зазнавав ударів з боку запорожців під командуванням Івана Сірка. Остаточно цей турецький форпост на півдні України було знищено під час Дніпровського походу російсько-українського війська в 1695.
Літ.: Боплан Г. Опис України. — К., 1990; Замлинський В. Богдан Ружинський // Дніпро, 1990, № 4; Мицик Ю. Михайло Дорошенко // Україна в минулому (К. — Львів), 1994, вип. 4; Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1995: т. 8, ч. 1.
М. М. Варварцев.
Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.