Україна в міжнародних відносинах/2/Іран

Україна в міжнародних відносинах.
Енциклопедичний словник-довідник.
Випуск 2

під ред. Миколи Варварцева

Іран
Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ІРАН (нова назва Персії)– ісламська республіка на південному заході Азії між Каспійським морем і Перською затокою. Площа — 1648 тис. км2. Населення 66 млн. осіб (2007): перси, а також азербайджанці, курди, туркмени та ін. Офіційна мова — перська. Столиця — м. Тегеран. Після ісламської революції 1979 владу в країні здобули аятоли — шиїтські релігійні лідери. Номінальним главою держави є президент, який обирається населенням. Законодавчий орган — однопалатні збори ісламської ради. Уряд очолює прем'єр-міністр.

І. одна з найдавніших держав світу. Перші державні утворення на його території сформувались у 3 тисячолітті до н.е. У 8 ст. н.е. Персію завоювали араби-мусульмани. Однак серед населення країни утвердилося опозиційне до офіційного мусульманського віровчення сунізму вчення шиїтів. У 13–14 ст. територією І. проходили монгольські завойовники та загони Тимура. У 15-16 ст. Персія конкурувала за вплив у регіоні з Османською імперією. У 1724 російський цар Петро І, здійснивши каспійський похід, витіснив персів з північних берегів Каспію. На початку 19 ст. під час російсько-іранських війн Персія втратила Східний Азербайджан та Дагестан. На початку 20 ст. вона перетворилася на напівзалежну державу, на території якої конкурували Британська та Російська імперії. 1921 Радянська Росія уклала договір з нею про поділ Каспію та визнання свого домінування на Кавказі. 1925 до влади в Персії прийшов Реза-шах Пехлеві. 1934 він перейменував країну, яка відтоді зветься І. (країна аріїв). У 1941–1979 І. правив шах Мохаммед Реза Пехлеві. Під час Другої світової війни країну було окуповано радянськими та британськими військами. У травні 1946 зазнала невдачі спроба СРСР відторгнути від І. Східний Азербайджан. 1951 уряд М. Моссаддика оголосив націоналізацію нафтової промисловості, що спричинило повалення його 1953 за підтримки США. Шахський І. став близьким союзником США. 1955 І. вступив до Багдадського пакту (з 1959 СЕАТО). 1 квітня 1979 країну проголошено ісламською республікою. Позбавленому влади шаху надали притулок США. У відповідь іранські студенти захопили американське посольство в Тегерані, а його співробітників у заручники (були звільнені 1981 в день інавгурації президента США Р. Рейгана). У 1980–1988 І. воював з Іраком за спірні нафтоносні території. Тривала кривава війна не виявила переможців, а лише послабила обидві країни. Уведення у жовтні 2001 американських військ до сусіднього Афганістану, а в березні 2003 до Іраку керівництво І. сприйняло як загрозу безпеці країни і вдалося до інтенсифікації програми озброєння. Відтоді головним чином країни Заходу наполягають на запровадженні економічних та торговельних санкцій проти Ірану за розробку ядерних технологій та недостатнє співробітництво з МАГАТЕ.

Зв'язки між українськими землями та Персією були встановлені за козацької доби. Італієць Пієтро делла Валле, який на початку 17 ст. був радником шаха Аббаса Великого, у 1618–1619 пропонував персам використати українських козаків для воєнних дій проти турків на Чорному морі. Унаслідок завершення 1620 персько-турецької війни цей проект залишився не реалізованим. У першій половині 19 ст. в Персії зробив кар'єру виходець з українських земель Самсон Макінцев. Він був намісником у провінції Азербайджан, а його син Гаврило (Джебраїл) — ад'ютантом шаха. У 1928–1930 в Тегерані працював київський архітектор В. Городецький, за проектом якого споруджено шахський палац. Суттєвий внесок у вивчення перської культури зробив український сходознавець А. Кримський.

22 січня 1992 між Іраном та Україною започатковані дипломатичні відносини. Було підписано Декларацію про принципи дружнього співробітництва. 1993 Україна, Туркменія та Іран домовилися про співпрацю в нафтогазовому секторі, яка, проте, не набула розвитку внаслідок негативної позиції Ізраїля та США. 1998 Україна відмовилася від контракту для харківського підприємства «Турбоатом» на поставку турбін для іранської атомної станції в м. Бушері.

Літ.: Агаев С. П. Иран в прошлом и настоящем. — М., 1981; Баран О. Козацько-перські взаємини в творах Пієтра делла Валле. — Вінніпег, 1985; Луконин В. Г. Древний и средневековый Иран. — М., 1987; Малаков Д. Архітектор Городецький. — К., 1999; Кременюк В. А. История Ирана. XX век. — М., 2006.

А. Ю. Мартинов.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.