Україна в міжнародних відносинах/2/Інтерновані формування армії Української Народної Республіки

◀ Інтернаціонал комуністичний

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Інтерновані формування армії Української Народної Республіки

Інтерновані формування Української Галицької Армії ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ІНТЕРНОВАНІ ФОРМУВАННЯ АРМІЇ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ — військові частини Армії Української Народної Республіки, що після поразки української революції 1917–1921 змушені були залишити українські території і після затримання та роззброєння в Польщі (15 тис.) і Румунії (бл. 2 тис.) розміщалися в спеціальних таборах. Вони безпосередньо підпорядковувалися українському командуванню, яке погоджувало свої дії з таборовою адміністрацією країн перебування. В Польщі інтерновані спочатку утримувалися в різних таборах, потім поступово, впродовж 1921–22, їх зосередили в Каліші й Щипйорно, вивільнивши в першу чергу табори Петрокова (нині м. Пьотркув-Трибунальські) й Пікулич, згодом — у містах Вадовице, Александрув-Куявські, Ланцут і, нарешті, у м. Стржалков. 1923 чисельність табірників у Каліші й Щипйорно скоротилася до 6 тис. осіб: дехто отримав роботу поза межами таборів, інші вступили до польських навчальних закладів або виїхали набувати освіту до Чехословаччини, певну частину було репатрійовано до УСРР.

Під час перебування в таборах українське вояцтво розгорнуло культурноосвітню діяльність, налагодити яку допомагали місцева влада, міжнародні благодійні організації, українська діаспора. Тут діяли школи, гімназії, Український народний університет, хорові, театральні, мистецькі, літературні та спортивні гуртки, виходило понад 100 назв періодичних та неперіодичних рукописних і друкованих видань. Водночас для підтримки боєздатності інтернованих, було створено військовий факультет при Українському народному університеті, школи адміністративих і штабних старшин, жандармерії, юнацька військова школа, курси для піхоти, саперів, гарматників, кіннотників, зв'язківців.

У Румунії українські військовики були розміщені в таборах Брашова, Фегераша, Орадя-Маре (нині м. Орадя) і Джурджу, де проводилося навчання правилам військового шикування, старшинам читалися лекції з військових дисциплін, функціонували школи грамоти, курси іноземних мов, діяли культурно-просвітні товариства «Просвіта» і «Громада», які мали хорові, драматичні, малярські, спортивні та інші секції, виходили часописи «За ґратами» (Брашов) і «Український таборовий вісник» (Фегераш). Окремим старшинам була надана можливість навчатися у Вищій військовій школі в Бухаресті, румунській освітній школі м. Пітешті, на курсах пілотажу. В таборах здійснювалося українське судочинство. Румунська влада залучала інтернованих до позатаборової праці, особливо в сільському господарстві, на цукроварнях і фабриках. Інтернованими опікувалася дипломатична місія уряду УНР на еміграції.

У Румунії режим інтернування було скасовано у вересні 1923, а в Польщі — у середині 1924. Більшість колишніх українських вояків осіли на теренах цих країн, інші мігрували переважно до Чехословаччини та держав Західної Європи, Північної та Південної Америки, Австралії або повернулися до УСРР.

Літ.: Наріжний С. Українська еміґрація: Культурна праця української еміґрації: між двома світовими війнами. — Прага, 1942, ч. 1; Karpus Z. Jeńcy i internowani rosyjscу i ukraińscy na terenie Polski w latach 1918–1924 (Z dziejów militarno-politycznych wojny polsko-radzieckiej). — Toruń, 1991; Срібняк І. Обеззброєна, але нескорена. Інтернована армія УНР у таборах Польщі й Румунії (1921–1924 рр.). — К. — Філядельфія, 1997; Павленко М. І. Українські військовополонені й інтерновані у таборах Польщі, Чехословаччини та Румунії: ставлення влади і умови перебування (1919–1924 рр.). — К., 1999.

М. І. Павленко.