Україна в міжнародних відносинах/2/Інститут слов'янознавства Російської академії наук

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева Інститут слов'янознавства Російської академії наук

Інститут суспільних наук Словацької академії наук ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

ІНСТИТУТ СЛОВ'ЯНОЗНАВСТВА РОСІЙСЬКОЇ АКАДЕМІЇ НАУК — єдина у Російській Федерації установа, що спеціалізується на комплексному вивченні історії, культури, літератури і мов зарубіжних слов'янських народів. З моменту свого заснування (1947) І.с. займався переважно регіоном Центральної й Південно-Східної Європи, набув великого досвіду в цій галузі й став провідною славістичною організацією СРСР, а згодом Росії.

У 1990-ті роки дослідницьку галузь розширено за рахунок включення до неї східнослов'янської тематики. Базою для дослідницької роботи в галузі україністики в І.с. став досвід, накопичений при вивченні суміжної проблематики, передусім російської, польської, чеської. Українська проблематика присутня у дослідженнях різних підрозділів інституту, присвячених історичній ролі слов'янського світу в долях Європи, міжнародним відносинам у Центральній і Південно-Східній Європі в 16–20 ст. Значну увагу відведено ролі українських земель у політиці Польсько-Литовської держави і Росії (Л. В. Заборовский. Великое княжество Литовское и Россия во время польського Потопа. М.,1994; А. Л. Хорошкевич. Россия в системе международных отношений середины ХVI века. М.,2003; К. А. Кочегаров. Речь Посполитая и Россия в 1680–1686 годах: Заключение договора о Вечном мире. М., 2008). Україну представлено і в дослідженнях, присвячених міжнаціональним і міжнародним відносинам у країнах регіону в 19–20 ст. (И. В. Михутина. Украинский вопрос в России. Kонец ХIХ — начало XX века. М.,2003; Украинский брестский мир. Путь выхода России из Первой мировой войны и анатомия конфликта между Совнаркомом РСФСР и правительством украинской Центральной рады. М., 2007; В. В. Марьина. Закарпатская Украина (Подкарпатская Русь) в политике Бенеша и Сталина. 1939–1945. М.,2003; А. И. Пушкаш. Цивилизация или варварство. Закарпатье 1918–1945 гг. М., 2006).

Український матеріал широко використовується у висвітленні питань етноконфесійної та етнокультурної еволюції слов'янських народів. Широко відомими стали праці Б. Флорі й Л. Заборовського (Б. Н. Флоря. У истоков религиозного раскола славянского мира. СПб., 2004; Польско-литовская интервенция в России и русское общество. М., 2005; Исследования по истории Церкви. Древнерусское и славянское Средневековье. М., 2007; Л. В. Заборовский. Католики, православные, униаты: проблемы религии в русско-польсько-украинских отношениях конца 40-х-80-х гг. ХVII в. Документы. Исследования. Часть І: Источники времени гетманства Б. М. Хмельницкого. М.,1998), а також розвідки Л. Софронової в галузі історії культури (Три мира Григория Сковороды. М., 2002; Культура сквозь призму поэтики. М., 2006), А. Турилова в галузі східнослов'янської рукописної традиції, зокрема його розробки щодо зв'язків з південнослов'янськими народами 14–16 ст. Також побачили світ кілька великих монографій спеціалістів, які займаються історією славістики (М. А. Робинсон. Судьбы академической элиты: отечественное славяноведение 1917 — начало 1930-х годов. М., 2004; Е. П. Аксенова. А .Н. Пыпин о славянстве. М., 2006). У цих працях знайшли відображення проблеми еволюції етнічної самосвідомості й національної ідеології українського і білоруського народів. Pозпочалося здійснення публікаторської роботи: 2004 видано «Описание Украины» Г. Левассера де Боплана, 2008 — латинський і німецький тексти, російські переклади з латинської «Записок о Московии» Сигізмунда Герберштейна (упорядник і редактор А. Л. Хорошкевич).

На початку 1990-х років з метою розвитку нових наукових напрямів — українознавства і білорусознавства в І.с. створено спеціальний Центр українознавчих і білорусознавчих досліджень, на базі якого 1998 сформовано Відділ східного слов'янства, що є міждисциплінарним підрозділом, де працюють разом з істориками лінгвісти і культурологи. Його співробітники вивчають етнополітичні і культурні процеси на землях України і Білорусії в 16–20 ст., приділяючи першочергову увагу ролі етнічних, релігійних і культурних факторів у локальних і глобальних процесах минулого. Етнічній еволюції східних слов'ян і виявленню у ній ролі культурного й державно-політичного фактора присвячено цикл «круглих столів», проведених під керівництвом Л. Горизонтова. 2001 відбувся перший із них — «Східні слов'яни у ХVII–ХVIII ст.: етнічний розвиток і культурна взаємодія», 2002 — «Механізми формування української й білоруської націй у російському і загальнослов'янському контексті (дореволюційний період)», 2003 — «Державнополітичний фактор у розвитку української і білоруської націй (перша третина XX ст.)». Їх матеріали опубліковано 2004 в збірнику «На шляхах становлення української й білоруської націй: фактори, механізми, співвідносини».

Відділ також досліджує проблеми конфесій в контексті політичних, соціальних, економічних процесів, що відбувалися на території українських земель у 16–18 ст. 2006 видано монографію С. С. Лукашової «Миряне и Церковь: религиозные братства киевской митрополии в конце ХVI в.» (2009 отримала 3-ю Макар'євську премію), присвячену унікальному історичному феномену — руху православних церковних братств на українсько-білоруських землях. У рамках цієї теми працює веб-сайт «Религиозные объединения мирян на украинско-белорусских землях в ХVI–ХVIII вв.» (www.bractwo. narod.ru).

Проектні розробки відділу включають в себе аналіз взаємовідносин влади і суспільства у 20 ст. Серед них праці М. Клопової про національні рухи східнослов'янського населення Габсбурзької монархії й зокрема події у Східній Галичині, пов'язані з внутрішньою політикою Габсбургів і зовнішньополітичними розрахунками Російської імперії. Практиці національного будівництва в Українській РСР присвячено монографія Є. Ю. Борисенок «Феномен советской украинизации. 1920–1930-е годы» (2006).

Одним із перспективних напрямів українознавчих досліджень визнано регіоналістику. В інституті підготовлено і 2005 видано збірник статей «Регионы и границы Украины в исторической ретроспективе» про формування регіональних особливостей і кордонів України у 17–20 ст. У рамках цієї теми здійснюється вивчення російсько-української та українсько-польської історико-культурної взаємодії. Аналіз мовної ситуації в тогочасних умовах польсько-української, а згодом і російсько-української двомовності представлено у працях О. Остапчука — спеціаліста з історичної і сучасної соціолінгвістики, а також діалектології українсько-польського порубіжжя. На базі цих досліджень підготовлено посібник для студентів гуманітарних спеціальностей «Читаем по-украински».

Дослідження української мови і культури в рамках багатосторонніх контактів слов'янських мов і культур проведено в працях Є. Левкієвської «Славянский оберег. Семантика и культура» (М., 2002), «Восточнославянский мифологический текст: семантика, діалектологія, прагматика» (М., 2008). Велике місце в її українських дослідженнях займає проект з етнодіалектного дослідження Полісся (разом із Л. Виноградовою), що включає 4-томне видання матеріалів Поліського архіву.

Інститут веде розробку проблеми етнокультурної взаємодії росіян та українців із середини 17 до кінця 20 ст.: процесів формування і розвитку різних систем ідентичності (слов'янської, загальноруської, національної, конфесійної, регіональної) у рамках єдиного державного простору, впливу політики властей в галузі «українського питання» на взаємне етнокультурне сприйняття. У березні 2007 проведено міжнародну конференцію «Українці і росіяни: брати? сусіди? конкуренти? Українці очима росіян, росіяни очима українців. XIV–XXІ ст.», за матеріалами якої видано збірник статей «Украина и украинцы: образы, представления, стереотипы. Русские и украинцы во взаимном общении и восприятии» (М., 2008). Продовженням цієї роботи стала міжнародна конференція «Механізми формування етнокультурної ідентичності: Росія, Україна, Білорусія, Польща» (квітень 2010). Серед тем, що розробляються, — процеси, що супроводжували радянізацію Західної України і Західної Білорусії 1939–1941. У рамках цього проекту у вересні 2009 відбулася міжнародна конференція «Західна Білорусія і Західна Україна у 1939–1941 рр.: люди, події, документи».

З метою об'єднання зусиль учених, які займаються українською і білоруською проблематикою, обміну думками між російськими спеціалістами та їхніми зарубіжними колегами, І.с. розпочав випуск щорічника «Белоруссия и Украина: История и культура» (головний редактор — чл.-кор. РАН Б. Флоря). У виданні публікуються статті з історії, культури, релігії, а також рецензії, історичні джерела, наукова інформація.

При реалізації українознавчих проектів І.с. активно співпрацює з іншими інститутами РАН, навчальними закладами і науковими центрами Москви і Росії загалом, а також з українськими колегами.

Є. Ю. Борисенок.