Україна в міжнародних відносинах/2/«Зелена папка» Герінга

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Звернення ВУЦВК та РНК УСРР до усіх народів і урядів про мирну політику українського радянського уряду 1920

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 2 під ред. Миколи Варварцева «Зелена папка» Герінга

Злучений українсько-американський допомоговий комітет ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2010

«ЗЕЛЕНА ПАПКА» ГЕРІНГА — документ, що був розроблений апаратом рейхсмаршала Герінга і опублікований у Берліні в червні 1941 під назвою «Директиви щодо керівництва економікою в новоокупованих східних областях». Мав підзаголовок «Зелена папка». Директиви містили вказівки та розпорядження щодо постачання військ із ресурсів областей, що мали бути захоплені на Сході Європи. Військовим частинам було наказано надавати допомогу господарським установам. «З.п.» також визначала стратегічні завдання і організацію економіки захоплених земель.

За планом «З.п.» Німеччина мала отримати на окупованих територіях якомога більшу кількість продовольства і нафти. Відповідно основна увага приділялася підприємствам сировинної промисловості. Також ставилося завдання відновлення транспорту і шляхів сполучення у безпосередньому співробітництві із організацією Тодта, використання місцевої робочої сили. Згодом окупанти збиралися відновити, переважно у південних областях, виробництво товарів широкого вжитку.

Реалізація засад «З.п.» в Україні розпочалась вступом фашистських військ на її територію 1941. Українські землі були розділені на рейхскомісаріат «Україна» (створений 20 серпня 1941 на території Волинської, Ровенської, Кам'янець-Подільської, Житомирської, Київської, Полтавської, Кіровоградської, Дніпропетровської, частини Вінницької, Миколаївської, Херсонської і Запорізької областей та Криму), дистрикт «Галичина» (створений 22 липня 1941, до якого ввійшли землі сучасних Львівської, Тернопільської та Івано-Франківської областей) і Трансністрію (створена 30 серпня 1941, увійшли окремі райони Вінницької, Одеської, Миколаївської областей), що знаходилася під керівництвом цивільної управи Румунії як союзника Німеччини. Статус території Донбасу, що умовно виділялася в окремий промисловий район, з огляду на його виробничу специфіку і те, що цей регіон під час війни перебував на становищі близького тилу німецької армії, не був чітко визначений.

Для організації господарської діяльності в регіонах створювалася відповідна інфраструктура. У рейхскомісаріаті «Україна» з перших місяців його існування діяли господарський штаб, підпорядкований безпосередньо рейхскомісарові і підзвітний Східному штабові економічного керівництва, мережа банківських і кредитних установ, система оподаткування. На вищі та середні адміністративні посади призначалися тільки вихідці з рейху або місцеві фольксдойче. Одночасно з використанням місцевих виробничих потужностей для постачання частин вермахту окупаційна влада займалася вивезенням до Німеччини промислової сировини, зокрема, залізної і марганцевої руди.

Передбачена «З.п.» система експлуатації місцевих ресурсів діяла впродовж 1941–1944 і завдала великих збитків економіці України.

Літ.: Леонтьев А. «Зеленая папка Геринга» — М., 1942; Коваль В. С. В роки фашистської навали (Україна в період Великої Вітчизняної війни). — К., 1963; Німецько-фашистський окупаційний режим на Україні. Збірник документів і матеріалів — К., 1963; Дашичев В. «Совершенно секретно. Только для командования». Стратегия фашистской Германии в войне против СССР. Документы и материалы. — М., 1967; Загорулько М. М. Юденков А. Ф. Крах плана «Ольденбург» (о срыве экономических планов фашистской Германии на временно оккупированной территории СССР). — М., 1980; Bonusiak W. Polityka ekonomiczna III Rzesze na okupowanych obszarach ZSRR (1941–1944). — Rzeszów, 1981; Директивы по руководству экономикой во вновь оккупированных восточных областях («Зеленая папка») // Военно-исторический журнал, 1991, №№ 4, 5; Вєтров І. Г. Економічна експансія «третього рейху» та промисловість України в роки Другої світової війни. — К., 1999.

І. О. Афоніна.