Україна в міжнародних відносинах/1/“Вісла”, акція 1947

	СЛАВА УКРАЇНІ! ГЕРОЯМ СЛАВА!
	Як допомогти й отримати допомогу під час війни

◀ Вірменія, Республіка Вірменія

Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 1 під ред. Миколи Варварцева “Вісла”, акція 1947 (І. І. Ільюшин)

“Wisla” ▶

Київ: Інститут історії України НАН України, 2009

“Вісла”, акція 1947 – завершальний етап примусової депортації українців 28 квітня – 12 серпня з Лемківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя, згідно з вересневою 1944 угодою між урядом УРСР і Польським комітетом національного визволення. Акція розроблялася та здійснювалася польською владою і координувалася з партійно-радянськими органами СРСР. Її проведення офіційно мотивувалося необхідністю припинити діяльність українського підпілля (Організації українських націоналістів і Української повстанської армії) в цьому регіоні, позбавити його соціально-економічної та морально-психологічної підтримки з боку місцевої української людності, а також змішаних родин і забезпечити цілісність Польської держави. Офіційним приводом для початку депортації стала загибель 28 березня 1947 у засідці, організованій сотнями УПА, віце-міністра національної оборони Польщі, генерал-полковника К. Сверчевського.

Всі основні рішення у справі “В.”, а саме про склад командування оперативної групи “Вісла”, створеної з метою проведення цієї акції, її терміни, райони розселення переселенців (польські північні й західні землі), методи боротьби з членами українського підпілля та з цивільним населенням, запідозреним у сприянні підпіллю (запровадження військово-польових судів і концтаборів, зокрема у Явожно) приймалися політбюро ЦК Польської робітничої партії. Командування військовою операцією здійснював заступник начальника генштабу Війська Польського, генерал-майор С.Моссор. Його заступником було призначено по лінії міністерства громадської безпеки полковника Г.Корчинського, по лінії корпусу внутрішньої безпеки – полковника Ю.Хюбнера. Через побоювання, що під час акції окремі особи й цілі групи переходитимуть до сусідніх країн, міністр національної оборони Польщі М.Жимерський у середині квітня звернувся до міністрів оборони СРСР і Чехословаччини з проханням заблокувати зі свого боку східні і південні польські кордони. 24 квітня ухвалу в справі “В.” прийняла президія Ради міністрів Польської республіки. Переселення українського населення відбувалося на “повернуті землі” (ті, що після Другої світової війни відійшли від Німеччини до Польщі).

Операція проводилася 5 дивізіями піхоти, 1 дивізією корпусу внутрішньої безпеки та 3 додатковими полками (піхотний, самохідний і саперний) – разом понад 20 тис. солдатів. Війську допомагали народна міліція, добровольчі резерви народної міліції та управління безпеки. Крім того, радянське командування перекинуло з Львівської області танкову дивізію та спеціальні підрозділи НКВС, заблокувавши прикордонними військами українсько-польський кордон, а чехи вислали одну гірську бригаду. Депортація тривала три місяці – до кінця липня 1947, хоча переселення продовжувалося і пізніше. Останньою групою переселенців були 32 родини, відправлені у січні–квітні 1950 з повіту Нови–Тарґ до Щецінського воєводства. Здійснення акції супроводжувалося спалюванням українських домівок та будівель, руйнуванням церков, арештами представників інтелігенції та селянства за підозрою у сприянні УПА.

Внаслідок операції “В.” польська комуністична влада знищила українське підпілля і позбулася українського населення у південно–східних воєводствах країни, розпорошивши близько 150 тис. осіб (за офіційними даними) на Півночі і Заході Польщі. Переселення справило глибоке відчуття кривди та особистої трагедії у свідомості багатьох переселенців та їхніх нащадків. У місцях нового поселення українці отримали господарства значною мірою зруйновані, хоча польська держава пізніше і намагалася надавати переселенцям матеріально-фінансову допомогу. Південно-східні землі країни через виселення українців до сьогодення найменш заселені. Сенат Польської Республіки на засіданні 3 серпня 1990 засудив акцію “В.”. Втім, питання про відшкодування збитків, завданих виселеним українцям, залишається відкритим.

Літ.: УПА в світлі польських документів //Літопис Української Повстанської Армії, 1992, т.22, кн.1; Akcja “Wisła”. Dokumenty. Oprac. E.Misiio. – Warszawa, 1993; Problemy ukraińców w Polsce po wysiedleńczej akcji “Wisła”. – Kraków, 1997; Акція “Вісла”: Документи. – Львів–НьюЙорк, 1997; Пропам’ятна книга “1947”. – Варшава, 1997; Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х років: Документи, матеріали, спогади. – Львів, 1998, т.2.; Закерзоння. Спогади вояків Української повстанської армії. – Варшава, 1994–98, т.2–4; Drozd R., Hałagida I. Ukraińcy w Polsce 1944–1989. W walce o tożsamość (Dokumenty i materiały). – Warszawa, 1999; Drozd R. Polityka władz wobec ludności ukraińskiej w Polsce w latach 1944–1989. – Warszawa, 2001; Чужинче, іди скажи Україні. Увінчення трагедії Закерзоння в 1944–1947 роках: Фотоальбом. – Перемишль, 2001.

І.І.Ільюшин.