Україна в міжнародних відносинах/1/Берлінський конгрес 1878

Берлінський конгрес 1878 – конгрес, скликаний на вимогу Англії й Австро-Угорщини для перегляду умов Сан-Стефанського мирного договору, укладеного між Росією і Туреччиною після російсько-турецької війни 1877-78. Розпочався 1(13) червня і завершився 1(13) липня підписанням трактату з 64 статей. В його засіданнях взяли участь делегації Австро-Угорщини, Англії, Італії, Німеччини, Росії, Туреччини і Франції. До Берліна були запрошені представники балканських країн, але учасниками конгресу вони не стали. Берлінський трактат визнав незалежними від Османської імперії Сербію, Чорногорію і Румунію. Болгарія наділялася статусом автономної держави з правом обирати собі князя й наступним затвердженням його турецьким урядом і за згодою великих держав, тоді як у Боснії і Герцоговині запроваджувався окупаційний режим Австро-Угорщини. Б.К. займався перерозподілом національних територій. Населені болгарами області на півдні від Балканського хребта залишалися під назвою Східна Румелія у складі османських володінь, діставши адміністративну автономію. За Туреччиною закріплювалися усі території до адріатичного узбережжя на заході та Егейського моря на півдні. На Кавказі до Росії приєднувалися Батум, Карс і Ардаган з прилеглими до них округами; з свого боку Порта повертала їй Алашкертську долину і м.Баязид.

Б.К. обмежив здобуті за договором у Сан-Стефано права Росії й створював грунт для загострення протиріч на Балканах. Разом з тим для південноукраїнських земель берлінський трактат, за яким до Російської імперії поверталася придунайська ділянка Бессарабії з портовим містом Ізмаїл та встановлювалася свобода плавання по Дунаю від Залізних Воріт до Чорного моря, розширювали можливості їх торговельно-економічних зв’язків на Балканах. Майже всі положення трактату, схваленого в Берліні, зберігали свою силу до балканських війн 1912-13.

Літ.: Мартенс Ф.Собрание трактатов и конвенций, заключенных Россией с иностранными державами. – СПб, 1888, т.8.

М.М.Варварцев.

Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.