Україна в минулому/8/До питання про походження і значення етноніма “чумак”
| ◀ Віктор Філоненко | Україна в минулому. Випуск VIII До питання про походження і значення етноніма “чумак” (Віктор Філоненко) |
До тлумачення етноніма “кримчак” ▶ |
|
Проблема походження і значення етноніма “чумак” й досі залишається не вирішеною, хоча протягом останніх 50 років було зроблено чимало спроб пояснити це загадкове слово. Існуючі з цього приводу думки вітчизняних і закордонних науковців досить суперечливі і гіпотетичні. Дозволю собі коротко зупинитися на основних працях, автори яких приділили увагу етимології етноніма “чумак”.
Перша спроба інтерпретації етноніма “чумак” була зроблена польським етнографом Фішем. У своїй статті “Чумаки” (Петербургский ежегодник. — 1840. — № 35. — С. 180) він писав: "Назва “чумак”, здається, якщо не повністю взята з турецької чи татарської мов, то назву взято від слова “чума”. Проте таке перше тлумачення етноніма “чумак” виявилось невдалим. Фіш не з'ясував етимології цього етноніма, не пояснив його природу та не розкрив його семантику. Подібні до Фішевої гіпотези висунули польський письменник Крашевський у 1843 р. і польський етнограф Е. Руліковський у 1859 р. Вони також не змогли ні пояснити природу етноніма “чумак”, ні розкрити його значення.
1872 р. польський історик та етнограф Вуйціцький у своїй статті “Чумаки” (Kłosy. — Warszawa, 1872. — Т. 15. — № 373. — S. 125) зазначив: “Це слово “чумак” — татарське слово “чукмак”, яким називають перевізника, кочовика”. Дослідник Данилевський (Нравы и обычаи украинских чумаков. Путевые заметки 1856 г. // Библиотека для чтения. — С.-Петербург, 1857. — Т. 142, 143) тлумачить це слово так: “Назва “чумак” — татарське слово, що означає просто “перевізник, номад””.
Скальковський (История Новой Сечи. — Одесса, 1846. — Ч. 1. — С. 283), Марцінковський (псевдонім Новосельський; Lud ukrainski. — Wilno, 1857. — Т. 2. — S. 183), Закревський (Старосветский бандуриста. — Москва, 1861. — Кн. 3: Словарь малороссийских идиомов.) вважають слово “чумак” османським, пов'язуючи його з османським “чума” — “моровиця, зараза, чума”. На думку ж Горяєва (Этимологический словарь русского языка), слово “чумак” походить від тюркського “чум” — “баклага, корець, ківш” і, отже, означає “виночерпій, шинкар”. Фасмер (Этимологический словарь русского языка. — Москва, 1973. — Т. 4. — С. 382), покликаючись на Даля (Толковий словарь русского языка) і Куліківського (Словарь областного олонецкого наречия. — С.-Петербург, 1898), припускав, що назва “чумак” означає “торговець рибою й вином, виноторгівець; візник, кучер”. Що ж до походження цього слова, то Фасмер пов'язує його з османським “чомак” — “дрючок, палиця, булава”, покликаючись при цьому на Радлова (Опыт словаря тюркских наречий), Вамбери (Etymologisches Wörterbuch), Міклошіча (Die türkischen Elemente in den südost-und osteuropäischen Wörtern orientalischen Ursprungs), Локоча (Etymologisches Wörterbuch der europäischen Wörter orientalischen Ursprungs), Брюкнера (Słownik etymologiczny języka polskiego), Муха (журнал “Wörter und Sachen”) та ін. За Мухом, чумаки — це die Menschen mit einen Baum oder einem Stück Holz (люди з деревом або зі шматком дерева). Карлович (Słownik wyrazów obcego a mniej jasnego pochodzenia. — Krakow, 1894–1905) подає кілька значень етноніма “чумак” — “фірман, візник, обозний (в Україні); доглядач, наглядач, корчмар (на Поділлі)”. Походження ж слова “чумак” цей дослідник пов'язує з османсько-перським “чоман-дар”, що втратило кінцеве “дар”, і перекладає “чомандар” як “тримаючий булаву, булавник”. Проте, тут же задає собі питання: “Чому так прозвали фурманів?” — і не дає відповіді.
Макарушка у своєму “Словарі українських виразів, перейнятих зі слів тюркських” вважає слово “чумак” “тюркським” і пояснює його так: “чумак — це торговець, який везе до Криму з України пшеницю, а з Криму сіль і рибу привозить”.
Преображенський у “Этимологическом словаре русского языка”, вказуючи, що походження слова “чумак” невідоме, подає такі його значення: “вантажний візник; шинкар, монопольщик, той, що сидить у шинку”. І, на кінець, народна етимологія цього етноніма. Дізнатись про неї можна з праці В. Білого “Чумаки на Звенигородщині” (Матеріали до вивчення виробничих об'єднань. — Київ, 1931. — Вип. 2), автор якої пише: “Що ж до назви “чумаки”, то за оповідями старих чумаків вона походить від слова “чума”. Вештаючись по світу, чумаки завозили заразну хворобу чуму, яка водилася в чужих краях. Боячись заразитись чумою, чумаки підмазували вози смолою, то від цієї роботи вимазувались самі і, коли повертались з дороги, то їхні сорочки і штани були чорними від смоли. Однак вони цього не дуже оберігались, позаяк думали, що через просмолений одяг не так легко проникає хвороба чума і не заводиться усіляка нечисть. Від цього й прозвали їх чумаками" (пор. також: І. Слабєєв. З історії первісного нагромадження капіталу на Україні. Чумацький промисел і його роль у соціально-економічному розвитку України XVIII – першої половини XIX ст. — Київ, 1964).
Такі є різні гіпотези про походження і значення етноніма “чумак”. Які ж із них є більш-менш наближеними до істини? Якщо вважати слово “чумак” запозиченим з тюркських мов, то можна виділити два варіанти тлумачення цього слова. Перше від слова “чум” — “ківш, черпак, корець”, а друге — від слова “чомак” — “дрючок, палка з набалдашником, палиця”. Проте, обидва ці тлумачення не прийнятні, бо вони не співвідносяться з об'єктом, що ними позначається. Справді, яке відношення мали чумаки до ковша? Хіба те, що ківш був у них на возі поміж інших речей і ковшем вони черпали воду. Та пили ковшем воду і прості українські рільники, однак їх чумаками не називали. Таке ж відношення до чумаків мали дрючок, палиця, булава. Правда, на возах у чумаків були дрючки, важниці (жердини для підняття тягарів), люшні (підпори до гарби, прикріплені до осей воза). Цими предметами чумаки інколи захищалися від нападу кочовиків, проте вони не можуть бути визначальними для їх найменування. Тому етимологія “чумаки — це дрючкарі” (як припускають Мух та Карлович) є помилковою, оскільки вона базується на необгрунтованому зближенні етнонімічних і топонімічних даних за звучанням, без врахування дійсного історичного мовного підґрунтя цих явищ. Якщо ж вже дозволено припускати там, де немає точних даних, то мені здається, що народна гіпотеза про походження і значення етноніма “чумак” якоюсь мірою таки наближається до істини. Я дозволю собі розвинути і доповнити цю гіпотезу низкою міркувань історичного плану, зокрема тими, які стосуються походження, виникнення і змісту цього терміна залежно від його співвіднесеності з об'єктом, що ним позначається.
Назва “чумак” вперше згадується у переписних книгах 1666 р. при переліку селян Придніпров'я. Тут ми читаємо: “Фимка Чумак оре волом. Іван Филимолов чумак оре конем” (див.: Переписні книги 1666 року / Ред. В. О. Романовський. — Київ, 1933. — С. 222; також: Актовые книги Полтавского городского уряда XVII века. — Чернигов, 1912. — Вып. 1: 1664-1671. — С. 71).
Чумацький промисел виник у Придніпров'ї у другій половині XV ст. Проте в цей час чумаки називалися ще просто “люди”. Таку назву чумаків ми знаходимо у листі хана Менглі-Гірея до Івана III у 1499 р. Хан пише, що “люди сіль силою беруть” (люди — мешканці Придніпров'я), і просить Івана III, аби той вплинув на литовського князя (Придніпров'я входило тоді до Литовського великого князівства), щоб він не дозволяв своїм підданим таке чинити. У 40-х pp. XVI ст. у документах чумаки вже іменуються не “люди”, а “соляники”. Діяльність “соляників”, така ж, як і “людей”, про що свідчить лист Девлет-Гірея до Сигизмунда у 1545 р. Ті зі соляників, які їздили за сіллю не на чорноморські лимани, а у Галичину, переважно в Коломию, де добувалась кухонна сіль, називалися “коломийцями”. І тільки в другій половині XVII ст. (1666–1670 pp.) з'явилася назва “чумаки”.
Як виник етнонім “чумак”? Він утворився від слова “чума” — “моровиця, чума, зараза” — з допомогою українсько-російського суфікса -ак (за принципом “русак”, “дивак”) на українському грунті.
Якого ж походження слово “чума”? У словниках Радлова, Будагова, Ценкера це слово визначається як османське, проте Радлов робить застереження: “Aus dem Slavischen”. Дмитрієв у своєму “Словаре русских слов тюркского происхождения” слово “чума” не подає зовсім, вважаючи, що якщо “чумак” і запозичено з тюркських мов чи при їх посередництві, то воно зазнало певної персько-турецької метафоризації: чомак — “дрючок, булава” (О тюркских элементах русского языка // Лексикографический сборник. — Москва, 1958. — Вып. 3. — С. 563: Тюркизмы, требующие дополнительной документации). Преображенський (Этимологический словарь русского языка) вважає, що слово “чумак” давньоболгарського походження і відоме з XIV ст.
Бернекер та Огієнко виводять слово “чума” від румунського “чіума”. Дійсно, румунська мова сильно вплинула на мову України. Цей вплив був особливо відчутний, коли в Україні жили вихідці з Румунії Петро Могила і Памво Беринда. Саме тоді (у другій половині XVII ст.) з румунської мови в українську усним шляхом потрапило багато запозичень.
Стоцький у статті, вміщеній у журналі “Archiv für slavische Philologie” (Bd. 35. — S. 344–345) та Огієнко в “Історії проникнення запозичених слів в українську мову” (Influența limbii române asupra limbii ucrainene // Romanoslavica. — Bucureşti, 1962. — Vol. 14. — P. 109–198) подають низку слів, запозичених українською мовою з румунської (наприклад, джерія — “вид одягу”, дзема — “рід юшки”, зястра — “придане”, петак — “суконний півкаптан без талії”, а також чума та ін.)
А позаяк чумаки, відправляючись за сіллю в Крим та інші країни, досить часто завозили чуму в Україну, то, боячись заразитися цією хворобою, вони вимазували свій одяг смолою і дьогтем. Звідси етнонім “чумак” означав “людина в чорному вимазаному смолою і дьогтем одязі”. У російській мові є такий вираз: “Весь в дьогте и смоле, как чумак”.
Чи можуть етноніми відображати особливості одягу і побуту, у даному разі — колір одягу? Звичайно, що можуть. Такі етноніми, хоч і в невеликій кількості, існують й у нас. Наприклад, каракалпаки — “чорні клобуки, чорні папахи”, караєвлі — “чорнодомівці” (етнографічна група у складі азербайджанців). Правда, деякі тюркологи, Баскаков і Добродомов, на основі аналізу багатьох тюркських етнонімів припускають, що кольорове позначення етноніма вказує не стільки на зовнішній вигляд народу, скільки на його географічне розташування по сторонах світу (Баскаков), виступаючи, таким чином, символічною назвою сторін світу (Добродомов). Чи стосується це зауваження Баскакова і Добродомова чумаків? Важко сказати. Чумаки були всюди, де тільки чулася українська мова: у Польщі, на Волині, на Поділлі, в Україні. Тільки одних постійних чумаків у Полтавській, Чернігівській, Київській, Харківській, Курській, Воронезькій та Орловській губерніях налічувалось 210 тисяч.
Слід пам'ятати, що етнонім і його об'єкт — це різні предмети, які потребують різних шляхів дослідження. “В етноніма своя доля” — говорить Ніконов, а у його об'єкта й поготів. Адже часто етнонім позначає даний об'єкт тільки у певний період, а до і після цього періоду етнонім означає інший об'єкт, а перший з вказаних об'єктів міг мати вже іншу назву (Никонов. Этнонимия. — С. 11). Отже, зміст етноніма, його співвіднесеність з денотованим об'єктом не залишаються незмінними. Окрім цього, один і той же етнонім цілком не завжди позначає один і цей же об'єкт. Це зумовлюється різними причинами, пов'язаними з розвитком суспільства. Змінюється і сам об'єкт, і зміст етноніма, незалежно від зміни об'єкта. Так, етнонім “чумак” з XVII ст., коли об'єкт змінився, припинив своє існування, а слово “чумак” почало нове життя, незалежне від його попередніх етимологічних зв'язків. Більше цього, в силу свого зв'язку з об'єктом, що ним позначається, етнонім може отримати зовсім нові значення за тими чи іншими ознаками денотованого об'єкта. Ось чому у різних словниках — етимологічних і тлумачних — ми знаходимо такі різні значення етноніма “чумак” — “візник, фірман; шинкар, виночерпій, той, що сидить у шинку, монопольщик, номад” та ін.
Таким чином, як зазначає Ніконов, можна виділити етнонімічне, дотопонімічне, тобто етимологічне, значення, часто втрачене повністю чи частково; власне етнонімічне, найреальніше значення етноніма (співвідносне з об'єктом, що ним позначається) і відтопонімічне, яке може і не виникнути. На прикладі етноніма “чумак” ми в цьому переконалися.
Я далекий від ілюзії, що мені вдалося з'ясувати походження і значення етноніма “чумак”, і не наполягаю на абсолютній безпомилковості пропонованої схеми. Однак, основну ідею можна, на мою думку, в межах даного матеріалу вважати розробленою.
Ця робота поширюється на умовах ліцензії Creative Commons Attribution-ShareAlike 4.0 Unported (Із зазначенням авторства — поширення на тих самих умовах 4.0 неадаптована), яка дозволяє вільне використання, поширення й створення похідних робіт за умови дотримання і зазначення ліцензії та автора оригінальної роботи.