Україна в минулому/1/Перші жіночі організації у Східній Галичині і Північній Буковині

◀ Творчість Г.Сковороди в ретроспективі. "Християнська філософія" Г.Сковороди

Україна в минулому. Випуск №1 Перші жіночі організації у Східній Галичині і Північній Буковині (Оксана Рибак)

Хмельниччина в документах (між Замостям та Зборовом) ▶

Оксана Рибак

 

ПЕРШІ ЖІНОЧІ ОРГАНІЗАЦІЇ У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ І ПІВНІЧНІЙ БУКОВИНІ

Український жіночий рух у Східній Галичині і Північній Буковині в останні десятиліття XIX ст. формувався і розвивався в умовах суттєвих суспільно-політичних змін у європейських країнах і, зокрема, в Австро-Угорщині. Тут проходили оновлення, модернізація політичних структур, викристалізовувались контури громадянського суспільства. Серед українців росла кількість осіб, залучених до роботи у громадських та політичних організаціях. У політичному розвитку Галичини та Буковини останніх десятиліть XIX ст. визначальними були становлення конституціоналізму, парламентських форм управління, вихід на арену політично-партійної боротьби представників нових класів і соціальних прошарків, зокрема світської інтелігенції, які мали стати основою нових партій. Характерною для цього часу була спроба реалізації ідеї національного відродження через діяльність політичних партій. Волею історії, Галичина і Буковина в складі Австро-Угорської імперії, хоч і периферійно, але були втягнені в європейські процеси творення, підтримки і розвитку правового громадянськоюо суспільства, якому відповідала певна структура громадських організацій: Громадсько-політичні рухи в Галичині і Буковині з визначеними програмами дій, зокрема народовський, москвофільський; громадсько-культурні, політичні організації та інституції ("Просвіта", "Рідна школа", НТШ, кооперативні, жіночі, студентські організації, політичні партії) стали чинниками формування нових суспільних структур, функціонально зорієнтованих на стандарт громадянського суспільства, сприяли зростанню рядів національних патріотів. Суспільно-політичні зміни не тільки виявились зовнішньо, у появі нових громадсько-політичних, культурних організацій, а й у виробленні нових рис національного психологічного типу, принаймні на рівні окремих соціальних верств.

Жіночий рух як частина руху за національне відродження, жіночі організації як його структурний елемент дають можливість проаналізувати процес включення західноєвропейських, світових суспільно-політичних ідей у тканину національного громадсько-політичного життя і відповідно формування нового типу суспільного трактування жінки, її суспільної поведінки.

У світовому жіночому русі в кінці XIX-на початку XX ст. чітко визначились такі основні напрямки — клерикальний, феміністичний, соціал-демократичний і ін. Організаційне становлення жіночого руху в Галичині і Буковині почалося на зламі 70-80-х років XIX ст., а на початку XX ст. завершилося формування основних типів жіночих організацій. Перший досвід жінки здобули і в попередні десятиліття, зокрема в роки піднесення польського національно-визвольного руху^[1] У польських жіночих товариствах "Ognisko kobiet", "Czytelnia dla kobiet" і ін. брали участь і жінки-украінки. Організаційна побудова і практична діяльність жіночих товариств на західноукраїнських землях йшла у руслі жіночого руху в Австро-Угорщині, інших західноєвропейських країн.

Характер, перших жіночих організацій, що діяли в Галичині і Буковині, визначався передусім особливостями розвитку тогочасного суспільства. Доволі численну групу творили клерикально-доброчинні жіночі організації, їх підтримували церква, офіційні світські кола, частина національної інтелігенції. Правда, у публікаціях учасниць жіночого руху того часу подібні товариства навіть не розглядались в рамках руху за емансипацію жінки.

Однією з перших жіночих організацій в Галичині було москвофільське "Общество русских дам" у Львові. Спочатку у 1873 р. було створене "сестринство" при львівській Успенській церкві, метою якого було піклування про оздоблення храму. У 1879 р. "сестринство" було офіційно зареєстроване як "Общество русских дам". Члени товариства бачили своє завдання у просвіті української молоді, у доброчинних акціях^[2]. Діяльність товариства офіційно підтримував митрополит Йосип Сембратович. За статутом членом товариства могла бути кожна жінка-українка, а також жінка іншої національності, одружена з українцем. Членами товариства були представники москвофільської інтелігенції міста, тісно пов'язані з церковними колами. Серед основних тем ідейних суперечок на засіданнях товариства, особливо в перші роки, було так зване мовне питання. Суперечки розгорталися навколо написання двох "с" у слові "русский". У нарисі історії товариства, виданому до 25-річного ювілею, відзначили, що ця суперечка стала ледве чи не головною перешкодою для успішної роботи товариства^[3].

Сфера практичної діяльності товариства обмежувалась організацією виставок, балів, вечорів і інших розваг для порівняно вузького кола міщан. На фонди товариства існував невеликий пансіон для 6 учениць, а також школа крою і шиття для 16 дівчат. У 1906 році товариство мало 240 членів^[4]. І.Франко відзначав, що "Общество русских дам" у Львові зробило перший крок в організаційному становленні жіночого руху, справедливо критикував його за локальний характер і майже повністю філантропічні цілі^[5]. М. Павлик підкреслював, що члени товариства були відірвані від трудящих українських жінок^[6].

Аналогічних жіночих організацій було декілька. У 1904 р. у Чернівцях було створене жіноче доброчинне Товариство імені св. жен Мироносиць, метою якого проголошувалися турбота про оздоблення церкви, а також допомога бідним дівчатам в отриманні освіти. Членом товариства, як відзначалося в статуті, могла бути "кожна освічена жінка, без різниці обряду, яка веде моральний спосіб життя, сприяє греко-католицькому обряду і українській народності"^[7]. У тому ж 1904 р. у Львові появилося клерикально-доброчинне, товариство "Марійське товариство пань", членами якого були жінки з доволі заможних греко-католицьких сімей. У 1908 р. утворилось товариство "Православних Русинок", метою якого було "об'єднати, виховати і просвітити" українських жінок Північної Буковини на основі православного віровчення. Товариство утримувало бурсу для 50 дівчат, а також дитячий дошкільний заклад для 40 дітей. У перші роки існування нараховувало до 150 членів^[8].

Існували також клерикально-добродійні товариства, членами яких були не тільки жінки. У 1898 р. у Самборі було створене товариство для підтримки вдів і сиріт греко-католицьких священиків, а у 1902 р. у Львові "Товариство св. Ольги", сферою діяльності якого проголошувалась Східна Галичина і Північна Буковина, а завдання вбачалося у збереженні і підтримці християнського духу і християнських чеснот в українських сім'ях^[9].

Були спроби урізноманітнити форми роботи серед жінок. Так, створене у 1893 р. у Самборі "Товариство для виробу риз церковних" поєднувало християнсько-доброчинні і комерційні цілі. Діяльність товариства підтримували священики. Вже в перший рік існування товариство нараховувало 118 членів^[10], а через три роки — 308 членів. Зростав і комерційний товарооборот. Тільки у 1896 р. було продано товарів на суму 34000 зл.^[11].

Жіночі організації релігійно-доброчинного спрямування, заперечуючи саме існування жіночого питання і необхідність емансипаційного руху, закликали жінок посвятити себе домашнім обов'язкам і філантропії. Мінімально соціалізуючи жінку, організації такого типу по суті творили ілюзію залучення жінок до громадської діяльності. Членство у товариствах не вимагало у жінок відмови від усталених психологічних стереотипів, традиційної поведінки.

Світські жіночі організації на західноукраїнських землях були декількох типів. Першим було Товариство українських жінок у Станіславі, створене зимою 1884 р. Головне завдання товариство вбачало у тому, щоб "впливати на розвиток жіночого руху через літературу"^[12]. Художні твори, оригінальні чи перекладні, на думку організатора товариства Н.Кобринської, повніші були сприяти не тільки пізнанню закономірностей суспільного розвитку, але й об'єднанню українських земель, поділених політичними кордонами. Товариство активно підтримували демократичні сили краю. І.Франко у статтях в газеті "Діло" схвалив програму товариства, закликав жінок підтримати його діяльність. Він повністю погоджувався з його членами в тому, що створення станіславського товариства є результатом галицького розвитку і відповідає народним потребам, заперечив звинувачення у сліпому наслідуванні закордонної моди^[13]. Незважаючи на в цілому демократичну спрямованість статутних вимог товариства, його програми, діяльність була багато у чому обмеженою і, безумовно, не могла повністю відповідати тогочасним найпоступовішим уявленням про цілі і мету подібного роду організацій. І це розуміли самі жінки. Так, наприклад, О.Кобилянська після ознайомлення з статутом товариства зробила запис у щоденнику про обмеженість його програми^[14].

У 1885 р. товариство виступило з ініціативою видати силами жінок літературний альманах. Був організований фонд для цього видання. За перший рік свого існування товариство провело декілька літературних вечорів, зробило кроки у справі створення жіночої бурси у Станіславі, а також взяло участь у роботі українського педагогічного товариства "Шкільна поміч". Організація нараховувала у цей час 124 члени, серед яких одразу виникли певні протиріччя. Первісну програму товариства послідовно захищала по суті одна Н. Кобринська. Більшість жінок схильна була змінити задекларований характер товариства, обмежитись доброчинністю, підтримкою церковних обрядів^[15]. Ідейні протиріччя в товаристві посилились після втручання у його діяльність консервативно-клерикальних, зокрема москвофільських сил краю. Народовці на початках доброзичливо ставилися до ініціатив товариства, але з часом перейшли до засудження його організаторів за так звані "ізми", тобто соціалізм, радикалізм та ін.^[16]. У цей складний період існування товариства його активно підтримав І. Франко, М. Павлик. Але в кінцевому результаті більшості вдалося переорієнтувати роботу товариства. У 80-х роках XIX ст. жіноче товариство в Станіславі перейшло майже виключно до доброчинної і філантропічної роботи. У другій половині 80-х років товариство переживало період занепаду. Так, у 1891 р. воно нараховувало лише 15 членів^[17]. У наступному десятилітті товариство дещо активізувалося. Домінуючим у роботі було збирання пожертв на матеріальну допомогу бідним ученицям, а також для роботи з дітьми^[18].

У 90-і роки XIX ст. у багатьох містах виникли нові жіночі організації. У 1893 р. був створений "Клуб русинок" у Львові і "Жіночий кружок" в Коломиї, у 1894 р. "Жіноче товариство" в Городенці і москвофільське "Общество русских женщин" на Буковині, у 1896 р. "Жіночий кружок" в Тернополі, у 1901 р. "Жіноча читальня" в Долині, "Кружок українських дівчат" у Львові з філіями на провінції, у 1903 р. жіночі товариства в Бережанах і Рогатині. Характер діяльності цих організацій переважно співпадав з характером роботи більшості жіночих організацій Австро-Угорщини. Найсуттєвішою особливістю українських жіночих організацій було поєднання суто феміністичних, доброчинних цілей з національно-визвольними стремлениями.

Знайомство великої групи членів громадських організацій, в тому числі жіночих, з досвідом чеського жіночого руху під час подорожі в Прагу на промислову виставку у 1891 р. стало поштовхом до створення львівського "Клубу русинок"^[19]. Головою товариства стала Г.Шухевич. Статут, так визначив мету діяльності: створити центр інтелектуального життя, оживити духовний світ українок, зміцнити і підняти в них національний дух, розбудити в їх середовищі потребу міцного товариського життя^[20]. Клуб планував знайомити жінок з художньою і науковою літературою, пресою, матеріально підтримувати періодичні видання, організовувати лекції, вечори, аматорські театральні вистави. Членами клубу могли бути лише жінки-українки. На цю обмеженість статуту звернула увагу дружина І. Франка Ольга і запропонувала приймати в члени клубу жінок інших національностей, а також чоловіків^[21]. Цю пропозицію відкинули.

Культурну програму клубу підтримувала львівська громадськість. "Клуб русинок" організував для дітей свято св. Миколая. Тексти для виконавців написав І. Франко. Члени клубу збирали найрізноманітніші етнографічні матеріали. Клуб оформив свою експозицію на краєві й виставці 1894 р., видав альбом зразків українських вишивок. Частину програмних завдань товариства, багато з його починань не вдалось здійснити через несприятливі обставини. "Клуб русинок" практично не реалізував програмне завдання підтримати матеріально періодичні видання, не вдалося зібрати відповідну кількість грошей для побудови пам'ятника Т. Шевченкові. Це пояснюється і організаційною слабістю товариства, і загальним станом галицького суспільства.

У 1894 р. було створене "Общество русских женщин" на Буковині. Товариство прагнуло об'єднати представників москвофільського і народовського напрямів. М. Пазлик, інформуючи в журналі "Народ" про перше зібрання буковинського жіночого товариства, позитивно відгукнувся про бажання не фіксувати увагу на міжнаціональних суперечках, а також висловився за те, щоб членами були жінки різних віросповідань^[22]. Буковинське жіноче товариство отримало на свої потреби матеріальну допомогу від румунського жіночого товариства. Це викликало певний осуд частини української громадськості на Буковині. О.Кобилянська, одна з активних учасниць товариства, у листі до М. Павлика 27 жовтня 1894 р. просила пояснити через журнал "Народ" дійсне спрямування цієї допомоги на потреби бідних українських дітей^[23]. М. Павлик писав у журналі, що в співпраці українок і румунок не може бути нічого поганого, якщо ця співпраця грунтується на взаємному визнанні національних прав обох сторін, на прагненні до культурного піднесення двох народів. Він вказував на небезпеку антипольських і антиєврейських настроїв^[24].

Спочатку члени буковинського товариства планували займатися організацією навчання дітей української історії, а також створити курси шиття для бідних дівчат. У перший рік заснування товариство нараховувало 91 жінку і 41 чоловіка^[25]. Члени товариства організовували курси для неписьменних, лекції, вечори, створювали бібліотеки, читальні, а також розпочали виробничо-комерційну діяльність, зокрема збирали серед селянок вишивки і займались їх комерційним збутом. Ручні роботи буковинських селянок товариство демонструвало на виставках у Відні, інших містах, де вони дістали загальне визнання. Члени товариства займались також створенням дитячих дошкільних закладів (охоронок).

На початку існування товариства активну участь у його роботі брала О. Кобилянська, але через деякий час вона виявилася по суті єдиною, що відстоювала демократичні принципи. О. Кобилянська систематично інформувала М. Павлика про роботу товариства. Це листування, аналіз роботи товариства привели її до висновку про неможливість існування організації, яка об'єднувала б жінок різної політичної орієнтації. Особливо детально О. Кобилянська характеризувала боротьбу, яку вели москвофіли і народовці за вплив у товаристві, писала про ту шкоду, яку зазнав жіночий рух Буковини через суперечки навколо непринципових питань^[26]. Пояснюючи свій вихід з товариства, О. Кобилянська підкреслювала, що у товаристві "сліпий фанатизм вбиває всі благородні почуття"^[27]. Поступово товариство відійшло від первісних планів, обмежило сферу своєї діяльності тільки деякими формами просвітницької роботи і філантропії, перетворилося в один із центрів москвофільства на Буковині. Тут згодом також було створено "Кружок українських дівчат". Очолити його запропонували українській письменниці, громадській діячці Є. Ярошинській. Цю пропозицію вона відхилила, бо культурно-розважальна програма товариства, соціальний склад його членів (дівчата переважно з заможних сімей) не відповідали її уявленням про роль і призначення подібних організацій в демократизації громадського життя краю^[28]. Історія буковинських жіночих товариств, як зрештою і галицьких, свідчить, що своє місце у громадсько-політичному житті краю їм вдалось знайти не зразу. Деякі з них були втягнуті у міжпартійну суперечку, а частина зуміла витворити ідеологію прагматичного фемінізму, яка основну увагу зосереджувала на конкретних завданнях національно-культурного життя, на проблемі соціалізації жінки, уникаючи при цьому надмірної політизації. Безумовно, що в умовах бездержавного розвитку українців у всіх їх громадських рухах, організаціях, у тому числі і в жіночих, домінувала проблема розбудови нації, повного її функціонування.

У 1901 р, у Львові було утворено "Кружок українських, дівчат", метою якого було сприяти самоосвіті жінок, розбудити інтерес до громадського життя, готувати своїх членів до роботи на громадській ниві^[29]. Головним обов'язком членів проголошувалося проведення культурно-просвітньої роботи, в тому числі і серед селянок. Голова гуртка Н. Будзиновська і секретар Д. Шухевич у журналі "Молода Україна" опублікували програму організації. "Кружок українських дівчат" домагався розбудови системи жіночої освіти.

У 1909 р. у Львові замість "Клубу русинок" і "Кружка українських дівчат" була утворена "Жіноча громада", яка прагнула охопити всі види діяльності попередніх організацій. У програмі товариства основною проголошувалася культурно-просвітня, виробничо-комерційна, добродійна робота серед українських жінок. Найкращими формами товариство вважало організацію лекцій, зборів, бібліотек, читалень, театральних вистав, видання періодики і книжок для жінок, створення притулків для сиріт і бідних, дошкільних дитячих закладів, пансіонатів для учнів, майстерень, магазинів, економічних союзів, шкіл і курсів ведення господарства і домашніх промислів^[30]. Товариство вело боротьбу за політичні, зокрема виборчі права жінок^[31]. Воно скликало віча (наприклад, 1906, 1910 рр.), збирало підписи під відповідними петиціями. Активістками "Жіночої громади" були М. Білецька, К. Малицька, О. Будзиновська і ін. З ініціативи К. Малицької було створено фонд "На потреби України" у 1912 році, який дав першу значну допомогу організації Українських Січових Стрільців.

У 1898 р. на Буковині була створена "Жіноча громада". Товариство мало свої філії у багатьох містечках і селах. У 1911 р, таких філій на Буковині було 14, нараховували до 600 членів. Статут передбачав, що членом організації могла бути кожна жінка-українка, незалежно від соціального стану^[32]. "Жіноча громада" організовувала дитячі садки (охоронки), притулки для сиріт, кравецьку майстерню, школу крою і шиття, бурсу для дівчат, майстерню народного мистецтва (вишивка). Буковинська "Жіноча громада" була учасником виставок народного промислу у Чернівцях (1912 р.), у Відні (1912 р.), Гаазі і Києві (1913 р.).

Жіночі товариства прагнули урізноманітнити форми роботи. З ініціативи жіночих товариств на початку XX ст. було утворено товариства "Труд", "Опіки над служницями", "Вакаційних осель" і "Українська захоронка”. Членами цих товариств були переважно жінки.

З 90-х років XIX ст. на західноукраїнських землях поширились жіночі організації, що ставили своїм завданням поєднувати доброчинну, просвітницьку роботу з комерційною діяльністю. У 1894 р. жінки Городенківського повіту виступили з ініціативою створити жіноче товариство для допомоги селянкам у реалізації їх ручних робіт. Львівський "Клуб русинок" у 90-х роках активно займався створенням виробничо-торгової організації для виготовлення і реалізації виробів жіночої ручної праці. У 1900 р. у Львові було організовано жіночий промисловий кооператив "Труд". Він мав майстерні для виробництва жіночого одягу, білизни, гафтів, салон мод, а також торгове відділення. Товариство "Труд" утримувало також бурсу для 30 дівчат, які навчалися крою і шиття, опановували основи бухгалтерської і канцелярської справи, а також німецьку мову. Вже після трьох років роботи товариство мало 230 членів, а річний прибуток перевищував 600 крон^[33]. Практичне ведення виробничо-торгових операцій товариства взяли на себе Г. Шухевич, М. Білецька, І. Кокорудз, В. Нагірний.

У 1906 р. у Перемишлі було організоване товариство "Жіночий труд", яке утримувало швейну майстерню. У порівнянні з аналогічним львівським товариством, перемишльське організаційно було слабше і нараховувало лише 40 членів. У виробничій діяльності товариство зіткнулося з слабою підтримкою мешканців міста, з браком кваліфікованих майстринь і ін.^[34].

Незважаючи на проголошену благородну мету, кооперативні торгово-виробничі підприємства, організовані різноманітними жіночими організаціями, не були вільні від визиску жінок-робітниць. Ще у 1883 р. газета "Praca" різко виступила проти діяльності аналогічного товариства "Praca kobiet"^[35].

Часто головною негативною рисою жіночих товариств була їх організаційна слабість. Прикладом типових вад жіночих товариств стала історія "Ранньої зорі". Організоване у Львові у 1904 р. товариство з такою назвою прагнуло залучити у свої ряди жінок-ремісників. Але вже у 1906 р. через брак членів і неможливість реалізації програмних цілей воно перестало існувати^[36].

Загально утвердилась думка, що членами більшості жіночих організацій були вихідці з сімей ліберальної інтелігенції, частково з міських середніх верств. Жінки-робітниці, селянки, як правило, не виявляли великого інтересу до діяльності жіночих організацій. Але реальна ситуація була дещо іншою. У кінці XIX ст. появилися перші жіночі організації, членами яких були в основному селянки. Поет-селянин, активний громадський діяч Павло Думка у листі до І. Франка 20 липня 1892 р. інформував про створення в с. Купчинцях на Тернопільщині жіночого товариства, метою якого була просвіта селянок, а також поширення серед них раціональних способів ведення селянського господарства. Від імені жінок-ініціаторів організації товариства П. Думка звернувся до І. Франка з проханням надати допомогу у складанні статуту^[37]. Подальша робота товариства була пов'язана з рухом радикальної партії.

Сільське жіноче товариство у с. Купчинцях було не поодиноким прикладом громадської активності селянок. Так у 1908 р. преса повідомляла про скликання в с. Целієві Гусятннського повіту жіночих зборів, на яких було приблизно 400 учасниць. Вони говорили про потребу зміни свого соціально-громадянського статусу, економічного становища, висували загальнополітичні вимоги (загальне виборче право, зміна системи місцевого управління)^[38].

Одночасно із створенням і кількісним зростанням жіночих організацій в Галичині і Буковині йшло всезростаюче залучення жінок до діяльності різноманітних громадських організацій, наприклад, до роботи у "Просвіті", педагогічному товаристві, "Руській бесіді", кооперативі "Народна торгівля" і ін. Діяльність жінок у цих товариствах, як правило, прямо не була пов'язана з специфічно феміністичним завданням, але об'єктивно сприяла новому психологічному сприйнятті жінки у суспільстві.

На особливу увагу заслуговує участь у читальнях, порівняно численних культурно-просвітніх організаціях того часу. У свій час М. Павлик прагнув проаналізувати роботу читалень, зокрема залучення до їх роботи жінок^[39]. Ще у 70-х роках XIX ст. серед членів читалень жінок було дуже мало, а представниці так званих вищих верств суспільства взагалі не долучалися до їх діяльності^[40]. У наступні десятиліття зросла кількість жінок-членів читалень. У журналі "Народ" селянин І. Сандуляк писав, що саме читальні були тими організаціями, де жінки-селянки на рівні з чоловіками могли дискутувати, обговорювати важливі проблеми, в тому числі і проблему становища жінки. Так, на відкритті читальні в с. Рудно було зачитано реферат про необхідність просвітити селянок. Були також спроби створити жіночі читальні. Наприклад, така читальня з 1903 р. діяла у с. Тишківцях Городенківського повіту (голова Олена Петруняк). Читальня мала більше як 270 членів. Завдання своє жінки вбачали у самоосвіті, в організації концертів, театральних вистав, просвіті дітей, поширенні знань про селянську кооперацію^[41].

Українські жіночі організації мали чітко визначений національний характер. Але це не була замкненість, відгородженість. Загальновідомими на Галичині і Буковині були успіхи світового жіночого руху. У Галичині була налагоджена співпраця українських жіночих товариств з жіночими товариствами в Чехії. Як найширшому ознайомленню з жіночим рухом слов'янських народів сприяла польська і чеська періодика, яку передплачували українські жіночі товариства. Читачами чеської жіночої газети "Lada" були члени львівського "Клубу русинок", товариства передплачували чеські видання "Źenský svět", "Źenský listy", польську демократичну пресу. Незважаючи на загальну напруженість українсько-польських відносин, жінкам вдалося організувати деякі спільні акції. В альманасі ”Dła głodnych”, виданому у Львові польським товариством ощадності жінок у 1890 р., взяли участь і українські літераторки Н. Кобринська, К. Попович, Уляна Кравченко. Виручені гроші від розпродажу пішли на підтримку голодуючих українських і польських селян. Спільно виступили українські і польські жінки з вимогою рівних виборчих прав для жінок.

Ідея жіночої емансипації ще на початку 80-х років XIX ст., у час створення перших жіночих організацій мала не так вже і багато прихильників. Навіть на рівні масової свідомості освіченої верстви фемінізм пов'язувався з найрадикальнішими вченнями, з дарвінізмом, соціалізмом, розглядався як реальна небезпека для традиційних форм родинного життя та й в цілому для звичного життєвого укладу. Виступи організаторів та ідеологів жіночого руху, діяльність перших жіночих товариств, їх підтримка не надто численними жінками з сімей священиків, світської інтелігенції і, що дуже важливо, потік загальнодемократичних ідей, через відносно короткий час дали реальні зміни у суспільній свідомості, у настроях та емоціях громадськості. Участь жінок у громадському, культурно-мистецькому житті, їх прагнення отримати систематичну освіту, професійно самореалізуватися вже не викликали різкого несприйняття, осуду, а, навпаки, суспільство стриміло до контролю над суспільною активністю жінок, а відповідно і до нав'язування їм не зовсім повноцінних форм емансипації, зокрема, нерівної так зв. "жіночої освіти", нерівної оплати за рівноцінну з чоловіками працю, специфічних форм громадської діяльності, переважно філантропічних та просвітніх. Ідея свободи, свободи жінки щораз глибше проникала у суспільну практику, виявлялась на рівні психологічного самовідчуття. Об'єктивно цьому сприяли модернізація села у XX ст., зміна способу життя, поява садків (охоронок), сільських кооперативів, ідея органічної праці на селі, втілена у допомозі селянкам осягнути вищий рівень життя, а згодом і освіти, плекання патріотизму, суспільної цінності материнства.

Жіночі організації, особливо "Жіноча громада", зробили важливі кроки у справі загальнорегіонального організаційного оформлення жіночого руху. Остаточно цієї мети досяг лише "Союз українок", утворений у 1917 р. на основі діючих на той час жіночих товариств, "Союз українок" розпочав нову сторінку в історії українського руху за емансипацію жінки, став типологічно новою жіночою організацією, діяльність якої вимагає окремого наукового дослідження.

——————

1. Bałabonówna A. Lwowianki w roku 1863. — Lwów, 1932; Bruchnalska M. Ciche bohaterski. Udział kobiét w Powstaniu Styczniowem (Materjały). — Miejsce Piastowe, 1932-1934; Трусевич C.M. Участие женщин Галиции в польском национально-освободительном движении конца 50-начала 60-х гг. XIX в. // Вопросы первоначального накопления капитала и национальные движения вславянских странах. — М.,1972. — С.128-135.
2. История общества "Русских дам" во Львове (Написал один из трех). — Коломия, 1905. С.9.
3. Там же. — С.17.
4. Отчет о деятельности Правящего Совета Русских женщин во Львове. — 1906. — С.2.
5. Діло. - 1884,-№ 134.
6. Народ. - 1890. № 4. - С.48.
7. Статут женьского добродійного товариства імені сьв. жен Мироносиць в Чернівцях. Чернівці, 1904. -С. 1.
8. Православний календар. - Чернівці, 1912. - С.169.
9. Статут товариства св.Ольги. - Львів, 1902. - С. 1-9.
10. Діло.- 1894.- № 199.
11. Діло. - 1896. - № 177.
12. Кобринська Н. Про первісну ціль товариства руських жінок в Станіславі, зав'язаного 1884 р. // Кобринська Н. Вибрані твори. - Київ, 1980. - С.299.
13. Діло. - 1884.-№ 138.
14. Кобилянська О. Слова зворушеного серця. - Київ, 1982. - С.75.
15. Павлик М. Перші ступні русько-українського жіноцтва //Твори. - Київ, 1985. - С.299; Франко І. Українська альманахова література // Зібрання творів у 50 томах. - Київ, 1980. Т.27.-С.107.
16. Кобринська Н. Жіноча справа // Наша доля. - Стрий, 1893. - Кн. І. - С.2.
17. Народ. - 1891.-№ 20-21. - С.283.
18. Діло,- 1897.-№ 158.
19. Жінка. - 1935. - № 5. - С.2.
20. Діло. - 1892. - № 119.
21. Діло. — 1893.-№ 24.
22. Народ. — 1894. — № 19. — С.296-297.
23. Кобилянська О. До Павлика М. 27.10.1894 р. //Твори у 15т. — Київ, 1963. — Т. 5. — С.267.
24. Народ. — 1894. — № 19. — С.297.
25. Народ. — 1895. № 15,- 16. — С.262.
26. Кобилянська О. До Павлика 27.10.1894. — Т. 5. — С.266.
27. Там же.
28. Центральний державний історичний архів у Львові, ф.663, оп.1, спр.248, л.148-149.
29. Молода Україна. — 1901. № 4. — С. 140.
30. Ілюстрований календар товариства "Просвіта" на 1910 р. — Львів. 1910. — П.35. — С.69.
31. Жінка. — 1933. — № 3. — С.2.
32. Православний календар. — Чернівці, 1912. — С. 169.
33. Товариш. Ілюстрований календар товариства Просвіта за 1905 р. — Львів, 1905. — Р.4. — С.46.
34. Справозданє дирекції товариства "Жіночий труд" в Перемишлі за 1908 р. — Перемишль, 1908. — С.1.
35. Ргаса. — 1883. — № 12.
36. Державний архів Львівської області, ф. 350, оп. 1, спр. 2805, л. 10.
37. Інститут літератури Академії наук України, відділ рукописів, ф.З, спр.1612, л.433-434.
38. Мета. — 1908. — № 1.
39. Львівська наукова бібліотека Академії наук України, відділ рукописів, ф. Павлика М., С.158, п.6, л.1-19.
40. Павлик М. Про русько-українські читальні //Твори. — Київ, 1985. — С.257.
41. Мета. — 1908. — №—2.