Украінська Муза/3/Лисиця і ховрах

Украінська Муза
Випуск 3

під ред. Олекси Коваленка

Лисиця і ховрах (Леонід Глібов)
Київ: друкарня Барського, 1908

Лисиця і ховрах.

Куди це ти, кумасенько, біжиш?
 Даєш, неначе з ляку драла, — 
Гука ховрах, — ні на що не глядиш,
 Мене б то й не пізнала?
— Ох, голубе! — лисиця застогнала:
 Бодай би вже й не жить,
 Як оттаке терпіть!
— Що ж там таке? Яка причина? —
 Ховрах допитує куму.
 А та йому:
— Напасть міні! Лиха година!
 Як кумові свойму,
Скажу тобі усе по дружбі...
Оце я, бач, була, на службі —
Наставили мене суддею до курей; — 
Я їх кохала, як дітей,
Всьому порядок подавала;
І не доїм, і не досплю,
Усе, було, тружусь, роблю —
 Аж з тіла спала.
Всі добрість бачили мою,
Бо всі жили, мов у раю.
Ні з кого по цей день не брала я й пірьїнки.
 А що ж за те кумі твоїй?
 З очей прогнали!... Боже мій!
За що, про що, і за якії вчинки?
От, справді, світ тепер який
 Бридкий!..,
 А все це лихо брехні діють.
 Як здумаю — печінки тліють!
 На мене хтось то набрехав
 (Бодай би той добра не знав!),
 Що я хабарики лупила...
 А щоб я, куме, хліб так їла,
 Коли хоч шаг з кого взяла.
Коли хоч раз душею покривила!
Скажи, чи я ж коли така була,
 Щоб ції капости робила?
— А що ж, кумасенько моя,—
Ховрах мовляє так лисиці,—
 Був гріх, — частенько бачив я
 У тебе пірьячко на пиці...

 Бува — у службі чоловік
 Все стогне, каже: жити важко!
 Неначе доживає вік,
 Або останній руб навсправжки;
 І віру ймеш йому під час,
 Бо знаєш, або й чув не раз,
 Що жінку він узяв без віна
 І сам сердега — сиротина.
 А потім бачиш — той бідняк,
 Хто його зна, коли і як,
 Землі накупіть, хазяйнує,
 А далі так собі панує,
 Що на!... У суд не йти брехать,
 А як утерпіть, не сказать,
 Як той ховрах мовляв лисиці,
 Що видко пірьячко на пиці!.