Хмара.

Повна грому, як війна,
В сталь роспечену сповита,
Чорна, хмура і сердита,
Богом кари йде вона
І реве несамовито.
Грізно суне, грізно бьє
В піднебесному роздоллі.
Ще їй ширу, ще їй волі! — 
Вона землю дістає
І росте, росте поволі.
Ні спинить, ні розігнать!
В бурі, в сяєві страшному
Вся з води, огню і грому,
Вся — і гнів, і благодать,
Бье й кропить без угомону.
І зажарені лани
Підіймають свіжі груди;
І стають робочі люди
Незалежні, як пани: — 
Урожай і воля буде!..