Іділія.

 Ліси, степи,
 Гаї, річки — 
Краса в природі;
 Сади, ставки,
 В садах хатки, — 
Ну, рай та й годі!
 У тім раї
 Гудуть рої — 
Селяни — бджоли;
 Гудуть, гудуть,
 Меди кладуть
І босі, й голі.
 Щиріш роїв
 Кладуть медів
Засіки путні.
 Та чи їдять?
 За їх трублять
Пузаті трутні.
 Та ж він — мужик,
 Він здавна звик
Ріллю довбати,
 Лишивши нам,
 Його братам,
Про розум дбати.
 Вчімо ж його
 Того — сього — 
Хто як уміє, — 
 За те він нам,
 Його братам,
Хай хлібець сіє.
 І сіє він...
 Немов паслін,
Те зерно пада.
 І рад сьому,
 Бо хліб йому — 
Уся одрада.
 І буде хліб!
 Чи буде сіль? — 
Пробачте, люди:
 Од сліз, потів, — 
 Аби ти їв — 
Солоний буде!..
 Ліси, степи,
 Гаї, річки — 
Краса в природі;
 Сади, хатки,
 Не кров — квітки...
Ну, рай — та й годі!