Узбережжя ріки Уборти/II/2. Правобережжя

by Павло Тутковський

◀ Перша частина течії ріки Уборти. Лівобережжя

Узбережжя ріки Уборти Павло Тутковський II. Геологічний і геоморфологічний опис узбережжя ріки Уборти Друга частина течії ріки Уборти. Правобережжя

Друга частина течії ріки Уборти. Лівобережжя ▶

Київ: Українська Академія Наук, 1925

2. Друга частина течії ріки Уборти (від околиці села Копища до гирла).

а. Правобережжя.

§ 327. Обширі, безрадісні, надзвичайно монотонні болота супроводять правий беріг ріки Уборти нижче села Копища на дуже довгому протязі, але геологові доводиться проте пильно простежувати їх, щоби не оминути хоч деяких можливих відслонень. Других берегів ріки тут не видко (вони спливаються з цими болотами) і відслонень на значному протязі зовсім не знайдено. Невеличка річка Блучин, що впливає до Уборти з правого боку (№ 54, стор. 91, під № 152), має усюди низькі, торфові береги.

Навпроти села Милашевичів на деякому віддаленні на південь від правого берега ріки Уборти з'являються значні, видатні у рельєфі (і тому зазначені на трьохверствовій військово-топографічній мапі) польодовикові бархани, що, на жаль, знаходяться серед неприступних улітку для дослідів обширих і грузьких болот. Згідно з переказаними відомостями, ці бархани збудовані з чистого, сипкого піску; вони численні, мають досить значні розміри і належать почасти до одиночних, почасти до полісинтетичних барханів; як видко з розпитів, з побіжних спостережень (через бінокль) і з топографічних зазначень на згаданій мапі, чимало з цих барханів ще досить виразно заховали свій первісний підковуватий план і орієнтовані отворами своїх дуг незмінно, згідно з законом гесперотропізма, на захід.

§ 328. Про гіпсометричний характер описуваної місцевости маємо у літературі такі цифрові дані: згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот, рівень ріки Уборти улітку біля села Милашевичів має абсолютну височину 64,8 сажня (№ 9, стор. 10, 110 і 185); на 10 верстов далі цей рівень має абсолютну височину 64,2 сажня (№ 9, стор. 111); правий беріг ріки Уборти трохи нижче гирла безнайменної річки 8 верстов завдовшки, що тут впливає до Уборти з правого боку (№ 54, стор. 91, під № 153), має абсолютну височину 65,0 сажня (№ 9, стор. 110; № 58, стор. 40, під № 866), або відносну височину 1,7 метра. Біля маленького села або хутора Рудні Борової, що розташоване на болотяній заплавині, рівень ріки Уборти має абсолютну височину 63,9 сажня (№ 9, стор. 111). Болота без перерви супроводять тут правий беріг до гірла річки Плотниці; усюди на цьому протязі, згідно з моїми спостереженнями, природніх відслонень цілком нема.

§ 329. Дуже цікава річка Плотниця або Добра (що у звіті західньої експедиції помилково названа Псотниця) починається у болоті Плотниця (див. вище § 147) і декілька разів на своїй течії губиться в обширих болотах (№ 54, стор. 91, під № 154; № 11, стор. 127 № 35, стор. 85; № 45, стор. 5). Згідно з моїми вимірами на докладних мапах, довжина цієї річки виносить не менш 40 верстов (за Жилинським, тільки 16 верстов — див. № 9, стор. 207). На усьому протязі своєї течії ця річка є болотяна і береги її низькі, позбавлені відслонень, та супроводяться в багатьох місцях польодовиковими барханами, але надзвичайно цікаві відслонення існують в її верхів'ях (див. § 331 і 333).

§ 330. На схід від острова — розсипища Овруцького пісковика на болоті Дідовому Озері, що описаний вище (§ 182), на лівому березі річки Плотниці я знайшов невелике штучне відслонення, що в ньому досить глибоким осушливим ровом (півтора метри завглибшки) відкрито було товщу чорного, землястого трав'яного (осокового) торфу. Торф цей не дуже гарної якости; уся грубість його, згідно з переказаними відомостями, перевищує два метри. Правий беріг річки в цьому місці являє собою велике, позбавлене лісу, грузьке осокове болото, що далі на схід спливається з обширим болотом Кружев'є (див. § 357) і з болотом Ділич (§ 147). Ніяких островів і відслонень инших порід тут знайти не можна.

§ 331. На віддаленні менш одної верстви на схід від річки Плотниці на болоті Дідовому Озері знаходиться невеличкий, цікавий з геологічного боку острів з хатою лісового сторожа (колишньої так званої Замисловицької казенної лісової дачі). Увесь цей острів, як з'ясувалося при мойому досліді, є виступ червоного і сірого Овруцького пісковика у виді суцільного розсипища з великих і менших, ріжкатих і гострорубих скиб. Це є одне з найдальших на північ продовжень Гнізно-Торигальського кряжу Овруцького пісковика (див. §§ 146-148), один з вершків зануреного у глибоке болото північного кінця цього кряжу. Породою, що переважає, являється тут пісковик ясно-сірої барви, крихкий, почасти звітрілий, подекуди більш-менш просякнутий жилами і апофізами молочно-білого кварца, але поруч зустрічаються у значному числі й скиби червоного, дуже характерного, дуже міцного, не звітрілого Овруцького пісковика. Усі скиби пісковика несуть на усіх своїх поверхнях (горішній і бічних) яскраві ознаки еолового оброблення, — вони вишліфовані, подекуди дуже гарно виполірувані, з рельєфним випрепаруванням твердіших частин. Острів здіймається над поверхнею навкружного болота на височину не більш як півтора метра і має дуже положисті схили, що узаміт (до самого болота) усіяні скибами описаного пісковика.

§ 332. На південь від описаного (§ 331) острова Овруцького пісковика тягнеться велике трав'яне (осокове) болото Ділич (див. § 147), а на північ — обшире болото Хилятин (§ 147). На обох цих обширих болотах, що улітку цілком неприступні для дослідів, на мапі не зазначено островів; згідно з переказаними відомостями, виступів будь якого каміння на цих болотах ніде нема. Тільки на віддаленні трьох верстов звідси, в урочищу Теригали, знаходиться кінець описаного вище (§ 146-148) Гнізно-Теригальського кряжа Овруцького пісковика, а верстви за чотири на схід, у верхів'ях річки Червонки, починаються крайні відноги п'єдестала Славечансько-Овруцького кряжу (див. §§ 338-347).

§ 333. На віддаленні біля двох верстов на схід від описаного вище (§ 331) острова Овруцького пісковика, на шляху з села Перги до села Рудні-Кованки, серед глибокого, грузького осокового болота порозкидані низькі, безформневі горби й гряди, що збудовані (як виявилося при дослідженні) з жовтого, сипкого, безнаметньового польодовикового піску. На грудкуватому болоті подекуди течуть рясні прозорі струмики та ростуть змарнілі сосенки. По деяких місцях піскуваті гряди поширюються і на них містяться невеличкі, нужденні поля (майже без сліду гумусу на піску). На поверхні таких полей у чотирьох різних місцях я знайшов досить обширі хаотичні розсипища гострорубих скиб рожевого Овруцького пісковика і молочно-білого кварца. Скиби Овруцького пісковика здебільшого одягнуті з поверхні теж корою молочно-білого кварцу. Поверхня усіх цих скиб Овруцького пісковика й кварцу несе на собі дуже яскраве і виразне, характерне еолове оброблення і полірування з рельєфним випрепаруванням твердіших частин породи. Описувані чотири виступи Овруцького пісковика є теж скрайні (на північ) умираючі вершки тутешніх кряжів Овруцького пісковика.

§ 334. Трохи на північ від описаних вище (§ 333) виступів Овруцького пісковика, на продовженні того самого болота, порозкидано чимало спочиваючих, одиночних, підковуватих у плані польодовикових барханів. Я мав можливість дослідити тільки три з числа тих барханів, що були найближчі й приступні. Скрайній західній бархан знаходиться на віддаленні трохи більше ніж три верстви на схід від річки Плотниці; на півверстви на схід від нього знаходиться другий бархан, а приблизно на півверстви на північ — третій. Перші два бархани симетричні і мають типову підковувату форму у плані і невеликі розміри: кожна з їх галузів є 0,3 до 0,4 верстви завдовшки, а голови цих барханів 7 або 8 метрів заввишки над болотом. Третій бархан знаходиться вже у полудневій частині урочища Погоріле: він теж симетричний, але відрізняється своєю формою майже правильної півокружности і розмірно великими розмірами; кожна його галузь є три чверті верстви завдовшки, а відносна височина голови виносить 11 метрів. У всіх описуваних польодовикових барханів план виявлений ще дуже виразно і отвори дуг орієнтовані незмінно на захід, згідно з законом гесперотропізму. Дуже різко виявлений тут теж контраст між стрімкими західніми схилами барханів (до 20°) і розмірно положистими східніми їх схилами (до 11°). — Инші сумежні бархани були неприступними і залишилися недослідженими, але гесперотропізм їх було добре помітно і на віддаленні; деякі з них, здається, утворюють полісинтетичний комплекс (в урочищу Погорілому).

§ 335. Течія річки Плотниці і далі супроводиться чималим числом польодовикових барханів, що улітку неприступні для дослідів за-для грузьких болот, але добре відомі місцевим мешканцям, що бувають там узимку, а частина цих барханів зазначена і на трьохверствовій військово-топографічній мапі (в урочищах Плесковщина і инш.). Поблизу гирла річки Плотниці на лівому її березі, на віддаленні біля одної верстви на захід, знаходиться досить великий, одиночний, симетричний серпуватий у плані бархан. Отвір його дуги звернутий, згідно з законом гесперотропізма, на захід. Кожна з його галузів є майже одну верству завдовшки; відносна височина голови досягає 19 метрів. Західній схил бархана стрімкий (до 21°), а східній розмірно положистий (до 12°). Увесь бархан збудований з сипкого, жовтого, дрібнозернястого, чистого безнаметньового польодовикового піску і здебільшого задернований, почасти зарослий лісом і перебуває у спокійному стані.

§ 336. Нижче гирла річки Плотниці правий беріг ріки Уборти геть аж до гирла річки Свидівки, всупереч лівому берегу (див. далі, §§ 421-422) залишається усюди дуже низьким, болотяним, без природніх відслонень. Підчас моїх дослідів будовано було гать для млину навпроти села Веслинного; тут на правому березі порозкидані неправильні, приземкуваті горбки алювіяльного піску, що заросли вербою; в горбках зроблено було чимало ям до півтора метра завглибшки; в ямах під верствою алювіяльного піску видко було сірий алювіяльний суглинок. За весняного водопілля увесь правий беріг буває затоплений рікою. Недалеко від правого берега Уборти починаються заплавинові болота лівого берега річки Свидівки.

§ 337. Маленьке село Картиничі (№ 84, т. III, стор. 887) розташоване на правому березі Уборти, на низеньких горбках заплавини, що зложені з алювіяльних покладів (переважно піскуватих). Нівелюванням західньої експедиції для висушування болот тут встановлено абсолютні височині 64,7 сажня і 65,4 сажня (№ 9, стор. 110; № 58, стор. 40, під № 867) і абсолютна височина рівня ріки Уборти 63,3 сажня (№ 9, стор. 111); відносна височина алювіяльного правого берега ріки Уборти виносить тут від 2,99 до 4,49 метра. Схили берега дуже положисті і позбавлені відслонень. На півверстви на південь від села починається досить широке грузьке болото узбережжя річки Свидівки.

§ 338. Річка Свидівка (№ 54, стор. 91, під № 115) або Болотниця утворюється через сполучення цілої системи річок та струмиків. Верхів'ями річки Свидівки являються річки Червонка та Пертниця; після їх сполучення утворюється річка Болотниця, що приймає з правого боку доплив річку Зимуху або Яблонку, а з лівого боку річку Жалобницю; далі річка Болотниця одержує вже назву Свидівка і поблизу свого гирла приймає з правого боку ще доплив — річку Локницю; ця остання у своїх верхів'ях приймає справа річку Бігуньку (з лівим допливом Рудчицею), а далі річку Жидову й струмик Річицю. Таким чином гідрографічна система річки Свидівки є досить складна і ця річка має досить велике сточище. Частина названих річок починається на грузьких болотах і не має на своїх берегах ніяких відслонень, а инша частина (річки Червонка, Пертниця, Зимуха і Бігунька) мають свої верхів'я на західній закраїні п'єдесталу Славечансько-Овруцького кряжу, де вони глибоко врізуються у різні породи, а далі вони вступають в обширі болота; тому характер течії і берегів цих річок неоднаковий, дуже контрастовий; у межах болот вони взагалі не мають відслонень, мають малі похили і повільну течію; проте по цих річках і на болотах спостерегаються подекуди цікаві геологічні відслонення, що описані далі, і численні ланцюги польодовикових барханів.

§ 339. Верхів'я річки Червонки (№ 9, стор. 207; № 54, стор. 91, під № 158; № 52, стор. 63, 166, 176, 251) знаходяться у глибокому, темному ущіллі або „каньйоні“ біля підніжжя південно-західнього краю північно-західньої частини п'єдестала Славечансько-Овруцького кряжу, що був докладно описаний в иншій моїй праці (№ 68), на віддаленні трохи більше одної верстви на південь від села Куликів (№ 52, стор. 166, 169, 176), недалеко від джерел річок Полохатинки й Славечни (№ 68, §§ 8-25), між урочищами Довга Дуброва і Потік, на абсолютній височині 92,5 сажня (№ 58, стор. 40, під № 868).

Тут маємо справжню царину диких, первісних, незайманих лісових нетрів, що складаються з надзвичайно густих заростів листвяного лісу та чагарника, дуже важко приступних; ані шляхів, ані навіть стежок в цій темній гущавині нема. Уся поверхня землі в цих темних нетрях являє собою море каміння, — суцільне, дике, хаотичне нагромадження великих, ріжкатих і гострорубих скиб червоного Овруцького пісковика, що досягають у прогоні метра і більше. Масив Овруцького пісковика не виявляє тут ніякого сліду верствуватости; він розбитий з поверхні на велику глибину на безліч таких неправильних скиб, що нагромаджені без ніякого порядку, у повнісінькому безладді; це розсипище цілком подібне до характерних розсипищ пустинь, що утворюються у наслідок механічного звітрювання (№ 93, стор. 28, мал. 4 і 13). Подекуди тут ще лежать поруч неправильні, але відповідні одна до одної частини скелі або скиби, що розпалася на декілька скиб (що цілком нагадує малюнки з пустинь, наприклад, № 93, стор. 28 і 32, мал. 2).

§ 340. Саме джерело річки Червонки дуже близько нагадує у міньятюрі початок деяких „уаді“ Сінайського півострова і Нубії (№ 93, стор. 48, мал. 18 і 19). Унаслідок існування рясних запасів підземних вод, що констатовані моїми дослідами у масиві Славечансько-Овруцького кряжа і відножин його п'єдесталу (№ 68, § 102), із щілин між скибами Овруцького пісковики з'являється одразу досить многовода річка, що незабаром дуже збільшується численними бічними допливами-струмиками, що витікають з таких самих вузьких та глибоких, темних сумежних ущіллів або каньйонів.

Скиби Овруцького пісковика тут не однакові що до петрографічного характеру. Переважна більшість скиб зложена з досить дрібнозернястої породи інтенсивної темно-червоної (вишневої) барви; ці скиби часто мають на поверхні корки, а у середині жили, жилки, апофізи і неправильні проверстки вторинного молочно-білого кварца, що заповнив собою щілини у периферичних частинах скиб; ці жилки не рівнобіжні одна до одної і вдаються у периферичні частини скиб по неправильних, часто зігнутих або кривих напрямах; подекуди вони поширюються, по инших місцях звужуються; вони бувають до 8 міліметрів завгрубшки; очевидьки, гідрохімічний кварц заповнює тут щілини, що вже раніш утворилися і були готові. Окрім суцільних червоних скиб тут часто трапляються і смугасті скиби Овруцького пісковика, що в них чергуються неправильні смуги червоного і сірого пісковика; смугастість тут не є верствуватість; на багатьох скибах смужки, що чергуються, бувають неправильно зігнуті або концентрично охоплюють певні неправильні частини породи; ці смужки бувають дуже тонкі (менш одного міліметра завгрубшки), але червоні смужки взагалі грубіші і тому переважна барва породи є червона. Напрям тонких червоних і сірих смужок утворює з поверхнями, що обмежують скиби з різних боків, різні ускісні кути, найчастіше від 30° до 45°; тому описувана смужкатість є справді діягональна верствуватість (див. № 52, стор. 177, мал. 10, правий кусень; № 57, табл. 6, мал. 7, теж правий кусень); таку діягональну верствуватість Мушкетов вважає за одну з головних ознак еолових пісковиків, що утворилися у пустинях № 40, т. II, стор. 104); згідно з І. Вальтером, така верствуватість є прикмета скам'янілих колишніх рухливих дюн пустині і виникає в тих місцях, де нагромадження піску (що згодом перетворилося у пісковик) витворилося з мандрівних дюн (№ 93 а, стор. 520-522).

Лісуваті темні нетри на диких розсипищах Овруцького пісковика супроводять глибоке ущілля, в якому тече річка Червонка, на протязі 4,5 верстов, до урочища Петревища.

§ 341. На протязі півтори верстви на південь від джерела річки Червонки, описаного вище (§§ 339 і 340), до описаного раніше джерела річки Полохатинки (§ 141), тягнуться досить високі горби з дуже нерівною, неправильною поверхнею, що збудовані цілком з хаотичних розсипищ червоного Овруцького пісковика, вкритих темними гущавинами листвяного лісу і чагарників, крізь які надзвичайно важко продиратися. Овруцький пісковик тут усюди виступає безпосередньо на поверхню і позбавлений поволоки польодовикових пісків. Ці горби становлять собою західнє продовження п'єдестала Славечансько-Овруцького кряжу, докладно описаного в иншій моїй праці (№ 68). На північ від джерела річки Червонки, в урочищах Довга Дуброва, Шурків Кут і Ритно, до околиці села Куликів продовжуються ті самі розсипища червоного і сірого Овруцького пісковина і ті самі непроглядні лісові нетри.

§ 342. Невеличке село Кулики (№ 42, т. I, стор. 404; № 52, стор. 166, 169, 176) розташоване серед густого лісу, недалеко від джерела річки Куликівки (4 верстви завдовшки), що теж витікає в глибокому ущіллі із щілин між скибами Овруцького пісковика і виливає з правого боку до річки Червонки на захід від села Куликів, в урочищу Дубрівки. (На трьохверствовій військово-топографічній мапі верхів'я річки Червонки неправильно названо Куликівкою). У селі Куликах на кожному кроці на вулицях і по садибах видко великі, ріжкаті та гострорубі скиби червоного Овруцького пісковика; лише подекуди вони вкриті негрубою товщею безнаметньового польодовикового піску. Річка Куликівка тече тут у глибокому ущіллі-каньйоні між горбами, що мають стрімкі схили; в цих схилах усюди стирчать скиби червоного і смужкатого Овруцького пісковика, що часто мають на собі білі корки і у собі численні неправильні жилки молочно-білого кварца з виразним еоловим обробленням. Нерідко смужкаті скиби пісковика виявляють тут теж характерну діягональну верствуватість.

Лісуваті розсипища Овруцького пісковика супроводять річку Куликівку і далі геть до сполучення її з річкою Червонкою: зрідка на розсипищах цього пісковика спостерегаються невеличкі мохові болітця.

§ 343. В урочищу Петревище долина річки Червонки вже менш глибока і втрачує вид ущілля. Схили долини річки і безнайменного струмика, що тут до неї впливає з півночи та починається біля підніжжя високого горба, званого „Гора Городчик“, теж так само лісуваті; вони теж збудовані з хаотичного розсипища великих скиб червоного і смугастого Овруцького пісковика, але тут подекуди груба поволока безнаметньових польодовикових пісків вже ховає під собою це дике море каміння. Місцевість вздовж річки Червонки помітно знижується потроху на захід, але на північ і на південь ще на значне віддалення тягнуться кам'яні горби, — західнє продовження п'єдестала Славечансько-Овруцького кряжа, що заховує свій оригінальний характер геологічний і морфологічний.

§ 344. В урочищу Коробки до річки Червонки впливає з правого боку другий безнайменний струмик; його коротка, глибока, вузька долина має дуже стрімкі схили, що зложені з суцільного нагромадження ріжкатих, гострорубих скиб того самого червоного і смугастого Овруцького пісковика. Нерідко скиби пісковика і тут просякнуті по щілинах тонкими жилками молочно-білого кварца; на поверхні скиб подекуди з'являються корки такого самого білого кварца, що одягають собою иноді і бічні поверхні скиб та досягають грубости від одного до п'ятьох сантиметрів (очевидьки, розтріскування масива Овруцького пісковика на гострорубі скиби попередило утворення корок і жил цього вторинного кварца). Поверхня скиб, що одягнуті кварцовими корками, завсіди виявляє дуже виразні ознаки типового еолового оброблення.

§ 345. В урочищу Гніздники, на віддаленні 6,5 верстов від джерела річки Червонки, нівелюванням західньої експедиції для висушування болот визначено абсолютну височину 93,1 сажня, а абсолютну височину рівня річки Червонки 91,3 сажня (№ 9, стор. 107 і атлас, профіль 5; № 58, стор. 40, під № 869); отже пересічний спад річки від джерела до цього пункта становить 0,1846 сажня на одну верству і похил виносить 0,00037. В урочищу Гніздниках грубість поволоки польодовикових пісків поступово значно збільшується; скиби Овруцького пісковика з'являються на поверхні часто, але не узаміт; п'єдестал Славечансько-Овруцького кряжу, так мовити, ховається у землю; одночасно непроглядна, темна гущавина листвяного лісу потроху заступається прозорим, ясним сосновим бором, що не має підлісся й чагарника, і уся місцевість продовжує помітно знижуватися на захід; тут вмирає потроху й кряж. Але подекуди і тут серед моря сипких, чистих пісків на приземкуватих горбках несподівано з'являються необширі моря каміння, — хаотичні розсипища того самого червоного Овруцького пісковика. Обидва береги річки Червонки досить високі (до 4 метрів відносної височини), стрімкі, але здебільшого задерновані. Недалеко на південь знаходяться виступи Овруцького пісковика на високих горбах правого берега річки Либенець, що вже описані вище (див. § 142).

§ 346. На віддаленні 8,5 верстов від джерела на річці Червонці знаходиться самітний млин, що зветься Червонський Млинок. Вище млину береги річки досить стрімкі, але піскуваті і позаросли сосновим бором. Нижче млинової гати, на лівому березі річки, я знайшов таке відслонення:

Грубість

а. Піскуватий, сірий лісовий ґрунт .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .

0,1

метра

б. Сипкий, однорідний, неверствуватий, безнаметньовий польодовиковий пісок .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .

6,5

„

Нижче відслонення, в осипищах біля підніжжя лівого берега, з польодовикового піску ще раз визирають великі скиби червоного і червонувато-сірого Овруцького пісковика.

§ 347. Нижче по течії Червонського Млинка ознаки Славечансько-Овруцького кряжу — скиби червоного пісковика — тимчасово зовсім зникають; обидва береги річки Червонки ще більше знижуються, стають положистими, здебільшого задерновані, але часто являють собою великі голі осипища глибокого, сипкого, безнаметньового, жовтого, чистого, однорідного, дрібнозернястого польодовикового піску; скиб Овруцького пісковика геть аж до села Рудні Червонки в них вже не видко.

§ 348. На лівому березі річки Червонки, в урочищах Калита і Куликівська Дуброва, на пласкому вершку берега, у сосновому лісі, на віддаленні півверстви і одної верстви на захід від річки, розміщені три поодиноких, дуже характерних, типових, симетричних, підковуватих польодовикових бархани, що чомусь зовсім не зазначені на трьохверствовій мапі. Усі галузі цих барханів короткі (не довше чверти верстви) і швидко знижуються до кінців; західні схили їх дуже стрімкі (20°-21°); східні розмірно положисті (до 12°). Масивні голови барханів здіймаються над навкружною місцевістю на 12—15 метрів. Отвори усіх трьох барханів звернуті незмінно, згідно з законом гесперотропізма, на захід. Схили і гребені барханів заросли лісом і задерновані; бархани знаходяться в спокійному стані.

Здається (згідно з відомостями, що я зібрав у селі Рудні-Червонці), польодовикові бархани існують і далі на південь і на захід від Червонського Млинка, в урочищах Голь, Крутий Беріг, Позвіркам-Бір, Стара Клеть і Вязьє. Чи існують такі бархани на правому березі річки Червонки в цій місцевості, — це залишилося нез'ясованим.

§ 349. Недалеко від села Рудні Червонки, біля броду через річку Червонку, обидва береги річки низькі і піскуваті, але на південній закраїні села правий беріг раптом звищується і в його стрімкому схилі (а також і на вершку) з'являється безліч скиб Овруцького пісковика, що з них збудований цілий приземкуватий горб у лісі, на південно-східній закраїні села. Пісковик тут переважно червоної барви, але часто трапляються і смугасті скиби, що в них чергуються тонкі червоні, білуваті і сірі смуги. Корок і жил молочно-білого кварца я тут не спостерегав.

§ 350. Село Рудня Червонка (№ 42, т. I, стор. 404; № 25, т. 6, стор. 20; № 52, стор. 62-63, 66) розташоване на правому березі річки Червонки, на абсолютній височині 90,0 сажня (згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот; див. № 9, стор. 106 і атлас, профіль 5; № 58, стор. 40, під № 870). Похил місцевости біля цього села становить, згідно з моїми вирахунками, 0,00260 (№ 52, стор. 66, № 68, § 10). За старовини тут існував був невеликий примітивний чавунотопний завод (№ 6, стор. 28, 35, 48, 74), що для нього привожено руду за 18 верстов, з урочища Свята Криниця (№ 33, стор. 262); тепер про цей завод залишилися лише перекази і, як реальний слід, — цілі горби старих жужелиць на правому березі біля млинової гати; на південній закраїні села на поверхні видко темно-червоний залізуватий пісок, що утворився, здається, теж від звітрювання жужелиць.

§ 351. В самому селі Рудні Червонці обидва береги ріки Червонки невисокі, положисті і почасти задерновані, почасти являють собою голі осипища безнаметньового, чистого, жовтого, однорідного польодовикового піску без кам'яних скиб; але на вершку правого берега, на вулицях і по садибах села, з-під польодовикового піску визирає чимало (подекуди дуже багато) скиб червоного і смугастого Овруцького пісковика. Ці скиби утворюють на невеликих просторах типові розсипища (кам'яні моря) серед пухких морей піску; такі зміни дуже виразно дають себе у знаки на шляху, як їхати возом. Ознак окварцування на скибах Овруцького пісковика тут непомітно.

§ 352. Лівий беріг річки Червонки навпроти села Рудні Червонки, біля млинової гати, досить високий і стрімкий, але складається виключно з сипкого польодовикового піску у вигляді банюватого горба. При дослідженні виявилося, що тут безпосередньо до річки підступила голова невеликого одиночного підковуватого польодовикового бархана, який дуже виразно заховав свій первісний план з дуже короткими галузями; ці галузі швидко знижуються до кінців. Отвір підкови бархана орієнтований на захід, згідно з законом гесперотропізма; відносна височина голови з боку річки Червонки досягає 12 метрів; абсолютна височина виносить (згідно з моїм барометричним нівелюванням) 90,5 сажня (№ 58, стор. 40, під № 871). Цей бархан інтенсивно розвіюється підчас сухої пори.

§ 353. На просторі між селами Руднею Червонкой і Руднею Кованкой обидва береги річки Червонки невисокі, задерновані або вкриті осипищами польодовикового піску. Правий беріг густо зарослий лісом, що в ньому виступів каміння ніде не видко; на лівому березі, в урочищу На-корчику, в рідкому змішаному лісі, серед поволоки польодовикового сипкого піску, в чотирьох місцях я знайшов на невеликих просторах розсипища з великих скиб червоного, сірого і смугастого Овруцького пісковика, зрідка з корками і жилками молочно-білого кварца; окрім того, на цьому просторі трапляються у сипкому польодовиковому піску і спорадичні скиби того самого пісковика з виразним еоловим обробленням. Місцевість тут помітно і швидко знижується до села Рудні Кованки. В одному місці, у лісі на поверхню виступає з-під мурогу поруч із скибами Овруцького пісковика яскраво-червоний пісок, закрашений значною домішкою бурого залізняка, що вказує на присутність чималої кількости залізних руд у ґрунті.

§ 354. Маленьке лісове село Рудня Кованка (§ 52, стор. 232, 251) розташоване на низькому правому березі річки Червонки. Обидва береги річки і береги ставу біля млину тут невисокі і мають положисті, піскуваті схили. На вершку лівого берега, навпроти села (вище по течії) у польодовиковому піску я знайшов нагромадження великих скиб червоного і сірого Овруцького пісковика, що рясно просякнуті жилками молочно-білого кварца і одягнуті корками цього мінерала. Млинова гать уся збудована з піску, але і в ній я знайшов велику скибу Овруцького пісковика. На північній закраїні села виступає на поверхню червоний рудоносний пісок. Згідно з місцевими переказами, в селі Рудні Кованці колись існував був невеликий чавунотопний завод, що чомусь не згадується у літературі.

§ 355. На віддаленні трохи більше одної верстви на північний схід від села Рудні Кованки, на вододілі річок Червонки та Пертниці, в глухих, цілком безлюдних лісах між урочищами Осне і Ресаха, тягнеться довгий ланцюг піскуватих гряд, що являють собою денудований полісинтетичний бархановий комплекс. (Див. № 52, стор. 251-252). Головна гряда цього комплекси являє собою тісне сполучення правих галузів елементарних барханів; вона тягнеться з південного сходу на північний захід (пересічно по лівії W 30° N) на протязі трьох верстов; від неї відходить на захід-південний захід ціла низка коротких відножин; це є більш-менш порозчленовані та зруйновані ліві галузі елементарних барханів, що ще виразно заховані у плані (див. № 52, стор. 257, мал. 20, під № 22). В цьому комплексі можна ще виразно відрізнити чотири елементарних бархани, що орієнтовані отворами своїх дуг на захід, згідно з законом гесперотропізма (це зазначено більш-менш ясно і на трьохверствовій військово-топографічній мапі). З довжини головної гряди припадають на долю правих галузів елементарних барханів такі частини (рахуючи з північного заходу): першого елементарного бархана — півверстви, другого — 0,6 верстви, третього — 0,7 верстви і четвертого — 0,7 верстви. Довжина лівих галузів тих самих елементарних барханів виносить: у першого — третину верстви, у другого — півверстви, у третього — майже теж півверстви і у четвертого — біля третини верстви. Відносні височини гряд цих барханів не перевищують 7 метрів або 3,27 сажня.

§ 356. Через цілий ряд заплутаних, зруйнованих барханових руїн в урочищу Осному описаний вище полісинтетичний комплекс (§ 355) звязаний з иншим полісинтетичним бархановим комплексом, що тягнеться приблизно рівнобіжно до першого, теж з північного заходу на південний схід, на віддаленні півтори верстви на схід від першого комплекса, вздовж лівого берега річки Пертниці, на протязі трьох з половиною верстов. (Див. теж № 52, стор. 257, мал. 20, під № 22). В цій гряді ще виразно виявлені і заховалися два великі елементарні бархани. Перший з них (рахуючи з північного заходу) дуже несиметричний; його ліва галузь має довжину тільки 0,4 верстви, тим часом як права галузь є дві з половиною верстви завдовшки; ця галузь має подекуди закрути, які, здається, вказують, що ця довга галузь поглинула декілька маленьких елементарних барханів, що їх ліві галузі вже цілком зруйновані і непомітні у рельєфі; по аналогії з дрібними другорядними кратерами вулканів, такі поглинені бархани можна назвати „паразитними“. Другий елементарний бархан того самого комплекса лежить на південний схід від першого і є симетричний; кожна з його галузів 0,85 верстви завдовшки; ліва галузь його утворює по середині закрут, що примушує і тут підозрівати поглинення паразитного бархана. Голови елементарних барханів здіймаються в цьому комплексі на відносну височину від 8 до 11 метрів; закон гесперотропізма виявлений дуже виразно (це ясно зазначене і на трьохверствовій мапі); так само виразно захований ще помітний контраст між стрімкими західніми схилами барханових гряд (до 18°-20°) і розмірно положистими східніми їх схилами (від 10° до 12°).

На північний схід від описаного двохрядового комплекса, в диких лісах між річками Пертницею та Зимухою, порозкидані ще довгі і складні барханові комплекси, що були колись, як здається, сполучені з описаними тут двома комплексами та складали тоді усі разом надзвичайно складну систему полісинтетичних барханових комплексів.

§ 357. На лівому березі річки Червонки, на віддаленні півверстви на захід від села Рудні Кованки, у заболоченому лісі, трапляються подекуди спорадичні скиби червового і сірого Овруцького пісковика з жилами і корками молочно-білого вторинного кварца та з виразним еоловим обробленням. Далі на захід кількість таких скиб в одному місці раптом значно збільшується (на східньому березі болота Кружевьє); тут я знайшов вже типове розсипище Овруцького пісковика, що дуже багатий на вторинний білий кварц. Серед ріжкатих, гострорубих скиб пісковика неправильної форми з дуже виразними ознаками еолового оброблення я знайшов дві надзвичайно цікаві великі скиби (кубічний метер кожна завбільшки) червоної барви з грубою білою, високогарно виполіруваною корою та з різко-виробленими рубами, — справжні величезні двохграняки або двохрубчаки еолового походження (вони дуже подібні до типових пірамідальних наметнів, але мають дуже значні розміри і зложені з місцевої питомої або материкової породи).

§ 358. Нижче села Рудні Кованки річка Червонка вступає вже в обширі, грузькі болота, а береги її стають зовсім низькими і почасти торфовими і до сполучення з річкою Пертницею цілком позбавлені природніх відслонень. До лівого берега річки Червонки підступає з заходу досить велике безлісове болото Кружевьє; але на східньому березі цього болота я знайшов ще в одному місці невеличкий скибовий виступ червоного і сірого Овруцького пісковика з великою кількістю жил і корок молочно-білого кварца і з гострорубими куснями цього кварца; на скибах пісковика і на куснях грубих корок молочно-білого кварца ясно виявлене типове еолове оброблення, що дуже вражає на глибокому болоті. Це є останній на північний захід слід п'єдестала Славечансько-Овруцького кряжу, що я знайшов по річці Червонці; далі вже слідів цього кряжу нема, тут він остаточно вмирає. (Трохи далі на захід знаходяться описані вище виступи Овруцького пісковика в узбережжю річки Плотниці). Ще далі до річки Червонки підступає з правого боку болотяне урочище Сітище, а з лівого — теж болотяне урочище Зелений Круг. Ані відслонень, ані польодовикових барханів на цих болотах, згідно з моїми спостереженнями і переказами, нема.

§ 359. Річка Пертниця (що у звіті західньої експедиції для висушування болот помилково названа Портниця), завдовшки 14 верстов (№ 9, стор. 207; № 54, стор. 102, під № 326), починається в урочищу Мотилів, біля північного підніжжя згаданої вище Гори Городчик (§ 343), на північному схилі західнього продовження п'єдесталу Славечансько-Овруцького кряжу, в глибокому і вузькому ущіллі-каньйоні описаного вище характера, серед розсипищ великих скиб Овруцького пісковика; але більша частина її течії проходить по диких, цілком безлюдних, позбавлених шляхів лісових нетрях та по грузьких, неприступних улітку обширих болотах. На обох берегах цієї річки, згідно з моїми спостереженнями, з переказаними відомостями і з зазначеннями трьохверствової військово-топографічної мапи, існують довгі й складні ланцюги польодовикових барханових комплексів (в урочищах Конопляне, Козятин, Замосце, Глинка і описаний вище ланцюг, див. § 356, по середній течії річки). З річкою Червонкою Пертниця сполучається в цілком неприступних улітку болотах та утворює сітку рукавів, що далі сплітаються в одне ложище і одержують назву річки Болотниці. — (На жаль, ближче дослідити узбережжя річки Пертниці я не мав можливости).

§ 360. Річка Болотниця (№ 84, т. XI, стор. 649; № 11, стор. 128; № 9, стор. 207; № 52, стор. 62, 251, 263; № 54, стор. 91, під № 155; № 66, стор. 46) є завдовшки 25 верстов (згідно з моїми докладними вимірами на трьохверствовій мапі від сполучення річок Червонки з Пертницею до хутора Рудище; разом із Свидівкою вона є 45 верстов завдовшки; № 9, стор. 207). Вона належить до числа майже зовсім неприступних улітку річок; протікаючи на усьому свойому протязі по грузьких, глибоких болотах, вона цілком справджує свою назву. З слів Зеленського, болота між річкою Болотницею та річкою Убортю „належать до найменш приступних трясовин (№ 11, стор. 14). Навіть підчас виключно-сухого літа, яке було, наприклад, року 1904, підчас моїх дослідів в цій місцевості, більш-менш приступним була лише середня течія цієї річки, — околиці глухої слободи Сализівки; цілком неприступні були урочище Межемхи, болото Верхній Брід (де існують, згідно з переказами, польодовикові бархани), урочища Д'ячків, В'язовщина і инші.

§ 361. На віддаленні трьох з половиною верстов на південь від слободи Сализівки, біля сполучення річки Болотниці з річкою Зимухою, на неоглядному, позбавленому лісу грузькому болоті, на правому березі річки Болотниці, існує урочище Савлуків Брід. Це урочище було тоді спірним володінням між селянами слободи Сализівки та казною і тому близько цікавило селян і було їм добре відоме. (На трьохверствовій топографічній мапі це урочище названо Кобила-Брід, але ця назва зовсім невідома місцевим селянам). З розпитів селян я довідався, що тут є виступ каміння і знайшов цей єдиний виступ за допомогою місцевих провідників. В урочищу Савлуків Брід, як виявилося при дослідженні, існує серед болота невеличкий, цілком непомітний без вказівки провідника острівець, що майже зовсім не видається у рельєфі густо заріс осокою і вкритий з поверхні торфом; звичайно він знаходиться під водою і лише за рідких років винурюється з болота. Дістатись до цього острівця можливо тільки на човні (на „душегубці“) з великими труднощами унаслідок численних мілин у річці Болотниці, унаслідок густого заростання її міцними очеретами, кущами осоки і аїра („татарського зілля“) і унаслідок засмічення ложища річки корчами.

Описуваний острівець займає невелику площу (по моїй наочній оцінці, — до 200 метрів у прогоні; згідно з запевненням селян, значно більше — до одної верстви у прогоні, бо частина його була і тоді під рівнем води болота). Поверхня його лежить на рівні сумежного болота. Після розчищення торфової кори (до одного дециметра завгрубшки) тут виявився цілком несподівано для мене материковий виступ дуже звітрілого сірого граніта (з переказаних відомостей, що я раніше зібрав у селян слободи Сализівки, можна було сподіватися знайти тут виступ Овруцького пісковика). Цей камінь відомий мешканцям слободи Сализівки і здобувається иноді за зимової пори для різного вжитку (переважно для будування грубок, як вогнетривалий матеріял). Згідно з запевненнями тубільців, що добре знають свої болота, це єдиний в їх місцевості виступ каменя і инших виступів якої-будь твердої кам'яної породи рішуче ніде в сумежних місцях нема. Ця порода дуже міцно звітріла, але ще досить тверда і міцна; вона являє собою дрібнозернястий сірий граніт з дуже малою кількістю лосняка.

Описаний виступ граніта має значну геологічну цікавість, як безсумнівно найбільш посунутий на північ виступ кристалічної породи в цій місцевості. (№ 51, стор. 8; № 58, стор. 67; № 66, стор. 46; № 23, стор. 266).

§ 362. На віддаленні півтори верстви на захід від урочища Савлуків Брід, серед грузького болота, в урочищу В'язовщина, згідно з переказовими відомостями і з зазначенням на трьохверствовій мапі, здіймається у виді острова невисокий, подвійний (у формі букви З) полісинтетичний польодовиковий бархан, почасти зарослий лісом, почасти відслонений і розвіюваний; елементарні бархани його розміщені один за одним у меридіональному напрямі; отвори дуг обох його елементарних барханів звернуті на захід, згідно з законом гесперотропізма. З урочища Савлуків Брід цього бархана не можна добре розглянути за високою стіною густих очеретів, а далі лісу.

§ 363. Слобода Сализівка або Селизівка (№ 52, стор. 62, 263, мал. 21; № 58. стор. 40 і 67) лежить на абсолютній височині 72,6 сажня (згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот; № 9, стор. 108; № 58, стор. 40, під № 872) або на відносній височині півтора метра над рівнем річки (абсолютна височина літнього рівня річки Болотниці виносить тут 71,9 сажня; № 9, атлас, табл. 5). Абсолютне безлюддя і відсутність населених пунктів на величезне віддалення навкруги, обширі, грузькі болота з глибокими, довгими і небезпечними бродами і з порозкиданими подекуди островами — польодовиковими барханами, непрохідні лісові нетрі на болотах, — такі є околиці цього глухого лісового села. Річка Болотниця загачена тут млиновою гаттю і розіллялася у широкий став. Згідно з моїми спостереженнями, усі береги става і річки дуже низькі, почасти піскуваті, почасти болотяні; лівий берег трохи вищий від правого і являє собою безформні, неправильні піскуваті горбки, серед яких зрідка трапляються безсумнівні руїни цілком загиблих барханів (див. фотографію № 52, стор. 263, мал. 21); правий беріг, що на ньому розташована слобода, болотяний і лише на деякому віддаленні від річки досягає височини лівого берега.

§ 364. Нижче млину в слободі Сализівці річка Болотниця поділяється на декілька протоків або рукавів, що течуть між болотяними островами та заростами кущів. На піскуватих горбках подекуди порозкидані островки нужденних полей. Усюди, де нема болота, на поверхні видко лише сипкий, безнаметньовий, однорідний польодовиковий пісок. Грубість цього піску у слободі і її околицях (згідно з переказовими відомостями) велика; тут не здобувано і тепер не здобувають ані глини, ані каменя; колодязів тут не копають. Виконана мною на лівому березі річки Болотниці свердловина ручним свердлом на глибину 2,25 метра показала, що до цієї глибини тут продовжується той самий однорідний, жовтий польодовиковий пісок, що лежить на поверхні; вже на глибині одного метра пісок виявився дуже вогким, а далі — цілком мокрим, але він міцно злежався і може триматися в стінках свердловини без обсадних труб; проверстків ортштейна (рудяка) при свердлуванні не зустрінуто. Кісток або рогів вимерлих животин, янтаря і кам'яних знаряддів тут ніколи не знаходжено; згідно з розпитовими відомостями, на піскуватих горбках траплялося знаходити фульгурити.

§ 365. На віддаленні одної верстви на південь від слободи Сализівки, на правому березі річки Болотниці, на західній закраїні глибокого болота Огородного, знаходиться дуже типовий, полісинтетичний польодовиковий бархановий комплекс. Гребінь його гряди здіймається на відносну височину 12 метрів над болотом. За виключно-сухого літа 1904 року, коли рівень води в усіх тутешніх болотах значно знизився, цей бархан мав дуже оригінальний вигляд; на височину півтора метри вище рівня болота підніжжя бархана було вкрите засохлою болотяною рослинністю, — великими грудками осоки, аїра і подекуди очерету. В цьому комплексі ще виразно заховалися два елементарних бархани, що розміщені один за одним по меридіональному напрямі (у виді букви З) і орієнтовані отворами дуг на захід (гесперотропічно). Південний елементарний бархан значно зруйнований, розчленований на банюваті горби і має короткі галузі (до 300 метрів завдовшки кожна); у північного елементарного бархана права галузь півверстви завдовшки. Західній схіл бархана стрімкий (до 23°), східній схил положистий (до 11°).

§ 366. Ряд таких самих полісинтетичних барханових комплексів різних розмірів супроводить правий беріг річки Болотниці на північ від слободи Сализівки, вздовж західньої закраїни болота Річиця, і тягнеться (з перервами) через урочище Ондріївців до околиці хутора Рудище (або Руднище) та верствах в чотирьох на схід від нього; ці складні барханові комплекси утворюють на обширих болотах цілі групи островів, наприклад, острови Завидно і Заозер'я. Згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот, хутір Рудище лежить на абсолютній височині 65,7 сажня (№ 9, стор. 108 і атлас, профіль 5; № 58, стор. 40, під № 872), а абсолютна височина літнього пересічного рівня річки Болотниці в цьому місці є 65,1 сажня (№ 9, стор. 109; тут через друкарську помилку зазначено 66,1 сажня).

§ 367. Згідно з зібраними мною переказовими відомостями від селян і з зазначеннями трьохверствової військово-топографічної мапи, ряд полісинтетичних і одиночних польодовикових барханів порозкиданий теж по болотах у виді більших і менших островів в урочищах Плесковщина, Брус-Гряда і Антонівський Острів на обох берегах річки Жалобниці. Ця річка, що зветься також Жолобниця, у Жилинського неправильно названа Жоловниною, починається у болоті Жалобниця, на усьому свойому протязі (8 верстов, — № 9, стор. 207; № 54, стор. 102, під № 329) тече по диких, безлюдних осокових болотах, де ніяких відслонень і виступів пород нема, і впливає до річки Болотниці з лівого боку. Нижче хутора Рудище річка Болотниця одержує вже назву Свидівка (№ 11, стор. 127; № 84, т. XI, стор. 649–650); уся дальша її течія (20 верстов) проходить по величезних, безлісових, одкритих, грузьких болотах; біля гирла річка Свидівка поширюється и перетворюється в довге озеро Свидовець та впливає до ріки Уборти навпроти села Осинця на абсолютній височині 63,3 сажня. (№ 9, стор. 111).

§ 368. Річка Зимуха або Яблонка (№ 9, стор. 207; № 54, стор. 102, під № 327; № 52, стор. 252: № 66, стор. 46), що помилково названа у Жилинського Зомуха, 24 верстви завдовшки, починається біля підніжжя північно-західнього продовження п'єдестала Славечансько-Овруцького кряжу, на південь від села Городця, в глибоких лісуватих ущіллях урочища Пасіка, недалеко на північ від описаного вище (§ 342) села Куликів. Тут в непроглядних, темних гущавинах листвяного лісу усюди видко суцільні розсипища великих, ріжкатих і разюче-гострорубих скиб Овруцького пісковина. Ці скиби мають неправильну,  більш-менш паралелепіпедальну або кубічну форму, до метра і більше у прогоні, з дуже виразним еоловим обробленням на поверхні. Пісковик тут червоної і червонувато-сірої барви, часто смугастий (з черговими прямими або кривими сірими і червоними проверстками), дуже твердий і міцний; на багатьох скибах спостерегаються корки молочно-білого кварца та прожилки його у середині пісковика, поблизу периферії скиб. Із щілин між скибами Овруцького пісковика витікають струмики, що сполучаються у річку Зимуху; до села Городця річка протікає у глибокому, вузькому лісуватому ущіллі-каньйоні, під нависнями густої рослинности, між скибами того самого твердого пісковика.

§ 369. Село Городець (№ 42, т. I, стор. 404; № 52, стор. 60, 64, 272) розташоване на типовому розсипищу скиб червоного Овруцького пісковика, що вкрите негрубою поволокою безнаметньового, однорідного, сипкого польодовикового піску, на західньому продовженні п'єдестала Славечансько-Овруцького кряжу, серед густих листвяних лісів. На вулицях і по садибах села, а також у стрімких схилах берегів річки Зимухи з-під товщі польодовикового піску усюди визирають на поверхню гострорубі, великі скиби Овруцького пісковика з типовим, дуже виразним еоловим обробленням. На близькому віддаленні на схід від села Городця починається дуже стрімкий (здебільшого прямовісний схил лесу, що далі на схід обгортає суцільною поволокою звищену частину Славечансько-Овруцького кряжу геть аж до міста Овруча (№ 68, § 98). В околиці села Городця, в урочищу Городище, було знайдено за різних часів неолітичні „пряслиці“ з місцевого лоякового лупака і черепки посуду; одна з сумежних криниць має назву „Свята Криниця“ і славиться за цілючу. (№ 1, стор. 23).

§ 370. На віддаленні біля одної верстви на північ від села Городця річка Зимуха, що тече і тут у глибокому каньйоні-ущіллі між розсипищами Овруцького пісковика, досить круто звертає на захід, далі на північний захід. Тут її береги ступнево знижуються, поволока польодовикових пісків стає усе більш та більш грубою і на віддаленні тільки двох з половиною верстов від села Городця вже цілком ховає під собою скиби Овруцького пісковика; п'єдестал Славечансько-Овруцького кряжу тут наче ховається у землю. Між урочищами Тримостки і Мощанина виступи Овруцького пісковика на поверхню зникають, береги річки стають низькими, піскуватими, з'являються соснові ліси, а трохи далі до берегів річки підступають болота, що супроводять її течію далі геть аж до гирла її, — до сполучення з р. Болотницею.

§ 371. В урочищу Підгори починаються величезні, здебільшого дуже типові, зарослі лісом і добре зацілілі комплекси польодовикових барханів; вони тягнуться звідси без перерви через урочище Дужку і Янвацьку на протязі шістьох верстов вздовж лівого узбережжя річки Зимухи до величезного лісового болота Межемхи. На заході вози сполучаються з дуже великими й складними бархановими комплексами, що тягнуться на правоберіжжю річки Пертниці (див. §§ 355–356). Докладно дослідити ці цікаві комплекси і виміряти усі їх елементи я, на превеликий жаль, не мав можливости; спостереження мої констатували лише, що усі без вийнятку елементарні бархани цих комплексів звернуті отворами своїх дуг на захід (згідно з законом гестеротропізма), що західні схили їх значно стрімкіші, ніж східні, і що відносна височина їх доходить подекуди до 15 метрів, не вважаючи на значний ступінь їх денудації і міцне розчленування на ізольовані банюваті горби.

§ 372. Хутір Побіч Верхня (№ 52, стор. 63, 252-253) складається з трьох тільки хат, що стоять на сипкому польодовиковому піску; з усіх боків цей хутір оточений високими, значно зруйнованими через денудацію, комплексами польодовикових барханів і їх руїн; відносна височина гряд барханів досягає тут 10 і більш метрів; дуги усіх без вийнятку елементарних барханів (що точне число й розполог їх вже важко відбудувати) орієнтовані гесперотропічно, — на захід; контраст між стрімкими західніми схилами і розмірно положистими східніми схилами ще захований дуже виразно. — У хуторі Побіч Нижня (№ 52, стор. 252-253), на березі ставу, біля млину, у поволоці польодовикового піску я знайшов ціле поховане розсипище скиб рожево-сірого Овруцького пісковика; це є останній виступ цієї породи на узбережжях річки Зимухи; далі по її течії цей пісковик вже ніде не виступає. Навкруги описуваного хутора теж спостерегається чимало барханових руїн і полісинтетичні барханові комплекси, що усі підлягають закону гесперотропізма і виявляють помітний контраст західніх і східніх схилів.

§ 373. На правобережжю річки Зимухи величезні полісинтетичні барханові комплекси починаються в урочищу Мощанина і тягнуться звідси (з невеликими перервами), згідно з моїми побіжними (на жаль) спостереженнями, що доповнені і перевірені переказовими відомостями і зазначеннями докладних топографічних мап, — через лісові урочища Гора Матович, Тететів, Домнин Стан, Дубок, Курили, Дорогня, Торопський Лісок, болото Залосо, урочища Марків Ставок, Помельники, Плесо, Біле Болітце і Вондрів на віддалення 12 верстов на північ і більш 8 верстов на північний захід, геть до великих болот Оболонь і Мальча. Ці комплекси складаються з дуже великого числа елементарних барханів, що мають здебільшого ще досить великі розміри (до 18 метрів заввишки), виразно заховали свій первісний підковуватий план і яскраву різницю схилів та усі підлягають закону гесперотропізма.

§ 374. Мале село Рудня Сирниця (№ 42, т. I, стор. 404; № 1, стор. 23; № 52, стор. 252; № 66, мал. 6) розташоване біля млину й ставу на правому березі річки Зимухи, серед складного, міцно зруйнованого комплекса польодовикових барханів до 12-16 метрів заввишки, з великим числом гесперотропічних елементарних барханів, що досі виразно заховали свої плани і помітний контраст стрімких західніх схилів та положистих східніх схилів. За давніх часів (до половини минулого століття) в цьому селі існував був невеликий примітивний чавунотопний завод (№ 6, стор. 28, 35, 48, 72), що для нього приводжено руду з південного сходу, з урочища Свята Криниця (№ 33, стор. 262); тепер від цього заводу не залишилося ніяких слідів (навіть жужелиць). Нижче Рудні Сирниці береги річки Зимухи болотяні до самого її гирла.

§ 375. Річка Бігунька, згідно з моїми точними вимірами на докладних мапах, є завдовшки 37,0 верстов (№ 54, стор. 109, під № 418; № 52, стор. 63; Жилинський помилкою надає їй довжину тільки 10 верстов; № 9, стор. 207). Вона починається у виді декількох струмиків на північному схилі північно-західнього продовження п'єдестала Славечансько-Овруцького кряжу, у глибоких ущіллях-каньйонах біля села Бігуна. Село Бігун (№ 42, т. I, стор. 409; № 1, стор. 23; № 52, стор. 26, 50, 62-65, 176,179; № 57, §§ 31 і 54) дуже розтягнуте з заходу на схід; воно розташоване безпосередньо біля підніжжя великих і дуже високих лесових горбів, на досить високому п'єдесталі Славечансько-Овруцького кряжа, що збудований з хаотичного нагромадження скиб Овруцького пісковика. Лесові горби біля села Бігуна досягають абсолютних височин 101,3 сажня (№ 9, стор. 106 і атлас, профіль 5; № 52, стор. 62; № 58, стор. 40, під № 874) і навіть 105,0 сажнів (№ 44, стор. 10; № 52, стор. 65 і 179; № 58, стор. 40, під № 875). З слів колектора Ставровського (№ 22, стор. 30, під № 151), Овруцький пісковик у селі Бігуні має фіялкову барву: при докладних дослідах мені такої відміни пісковика тут не траплялося. Згідно з моїми спостереженнями, скиби Овруцького пісковика мають тут темно-червону (вишневу) або рожево-сіру барву і неправильні форми, що більш-менш наближаються до кубічної або паралелепіпедальної форми; у виді плит пісковик тут ніколи не зустрічається. Ці скиби ріжкаті, зовсім незаокруглені і мають дуже виразні гострі руби; на багатьох скибах надзвичайно ясно і яскраво виявлене типове еолове оброблення (високо-гарне полірування з відпрепаруванням твердіших частин; № 52, стор. 50) і виразна діягональна верствуватість (№ 52, стор. 176). Такі скиби утворюють дикі кам'яні моря або типові розсипища усюди на вулицях і по садибах цього довжезного села, а серед села у глибокій, вузькій, темній долині-каньйоні між скибами пісковика тече річка Бігунька. З полудня вздовж села без перерви тягнуться високі прямовісні стіни — урвища типового, однорідного, неверствуватого, поруватого еолового лесу. Скиби Овруцького пісковика постачаються звідси на далекі простори; мені траплялося бачити їх, наприклад, у містечку Норинську (№ 57, стор. 96).

§ 376. На південно-західній закраїні села Бігуна, на схилі високого, урвистого лесового горба (що на його вершку стоїть вітряк) я знайшов відслонення, яким була зрізана долішня частина схилу. В цьому відслоненні було видко такі породи:

Грубість

а. Типовий, сухий, поруватий, неверствуватий, однорідний, жовтий, суходільний еоловий лес (прямовісна стіна) .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .

11,0 метра

б. Трохи піскуватий лесуватий суглинок з тонкими, неправильними проверстками бурого суглинна (флювіогляціяльний) .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .   .

0,5 метра

в. Розсипище гострорубих скиб червоного Овруцького пісковика додолу.

У лесі черепашок м'якунів не видко; згідно з переказаними відомостями кісток вимерлих ссавців в ньому не знаходжено.

§ 377. Стіна лесу (угорі трохи похилена, задернована, а нижче цілком прямовісна) круто повертає від описаного відслонення у селі Бігуні (§ 376) на південний захід і тягнеться звідси на протязі біля двох верстов, між урочищами Новини і Лисиче до паралелі села Городця (до якого не доходить на три чверті верстви), а далі відхиляється на південний схід. Південна закраїна села Бігуна являється північною межою розповсюдження лесу в цій місцевості. На східній закраїні того самого села лесові горби заходять трохи далі на північ, ніж на західній закраїні.

§ 378. На захід від села Бігуна, у густому змішаному лісі, безперервне розсипище скиб Овруцького пісковика тягнеться на віддалення двох з половиною верстов, а далі кінчається досить стрімким схилом на південно-західньому кінці урочища Бігунський Мох (на південній закраїні урочища Остичин Камінь). Пісковик тут почасти червоний, почасти смугастий, почасти рожево-сірий і сірий; усі скиби його знаменито гострорубі, часто з дуже виразним еоловим обробленням поверхні. В міру посування на захід від села Бігуна на розсипищу пісковика з'являється і ступнево грубшає поволока сипких польодовикових пісків; за згаданим вище стрімким схилом виступи Овруцького пісковика раптом остаточно припиняються; далі на захід усюди на поверхні видко лише сипкий, безнаметньовий, жовтий польодовиковий пісок.

§ 379. На північ від села Бігуна безперервне розсипище скиб Овруцького пісковика тягнеться по узбережжю річки Бігуньки через болотяні, лісуваті урочища Бігунський Мох і Остичин Камінь на протязі трьох верстов; далі скиби пісковика зникають з поверхні, береги річки разом з усією місцевістю швидко знижуються і вже збудовані з самісінького тільки жовтого, сипкого, однорідного польодовикового піску.

§ 380. Біля села Рудні Дубової (Руди Дубової або Рудні Дуби, — № 42, т. I, стор. 409; № 52, стор. 63, 66) починаються вже низовинні, обширі, грузькі болота. Згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот, абсолютна височина біля цього села виносить 83,3 сажня (№ 9, стор. 106; № 58, стор. 40, під № 876); похил місцевости з полудня на північ, від урочища Новини до села Рудні Дубової досить стрімкий; згідно з моїми вирахуваннями, пересічний спад на одну верству становить тут 3,1 сажня і пересічний похил 0,00620 (№ 52, стор. 66). Ніяких відслонень у цьому селі нема; усюди в околиці видко лише безнаметньові, жовті, сипкі польодовикові піски та болота. Колись, за старовинних часів, тут існував був чавунотопний завод (№ 6, стор. 28, 35, 48, 72), що примітивними способами здобував залізо з місцевих болотяних руд (лімоніта) і з привозної руди з урочища Свята Криниця (№ 33, стор. 262); цю промисловість припинено у половині минулого століття і слідів її тепер тут нема.

§ 381. Нижче по течії села Рудні Дубової береги річки Бігуньки цілком низькі і здебільшого болотяні; відслонень тут на великих просторах зовсім нема. В урочищах Борисів Міст і Войновиця і у болоті Стужиці на обох узбережжях річки Бігуньки з'являються ряди полісинтетичних та одиночних польодовикових барханів, що улітку неприступні для докладного дослідження, але дуже виразно виявлені у рельєфі і зазначені почасти на топографічних мапах; з тих зазначень видко, що ці бархани ще здебільшого ясно заховали свій первісний план і усі без вийнятку підлягають закону гесперотропізма. Біля хутора Гаркушина до річки Бігуньки з обох боків підступають великі болота; на схід від цього хутора західня експедиція для висушування болот констатувала абсолютну височину 69,0 сажня (№ 9, стор. 108; № 58, стор. 40 під № 877). На прикінці урочища Ребривець річка вступає в обшире трав'яне (осокове) болото Дуплиху і губиться в ньому, себ-то втрачує свої береги, що з'являються знову тільки через чотири верстви, біля хуторів Кулеща і Чмутів Брід, де серед болотяних просторів видко подекуди тільки сипкі польодовикові піски.

§ 382. Трохи нижче хутора Чмутів Брід річка Бігунька приймає з лівого боку доплив — річку Рудницю, 11 верстов завдовшки (№ 54, стор. 112, під № 445), що уся протікає по глибоких, неприступних болотах, і сама річка Бігунька далі геть до гирла свого теж тече по таких болотах, де нема ані природніх відслонень, ані польодовикових барханів і рідкі сухі острови зложені усюди виключно з чистих, сипких, однорідних, безнаметньових, дрібнозернястих польодовикових пісків. Уся місцевість тут дуже одноманітна і низовинна; на віддаленні чотирьох з половиною верстов вище гирла річки Бігуньки до річки Локниці західня експедиція для висушування болот визначила абсолютну височину рівня річки 66,5 сажня (№ 9, стор. 109) і поруч абсолютну височину броду біля хутора Басова 66,6 сажня (№ 9, стор. 108; № 58, стор. 40, під № 878). Місцеві перекази твердять, наче в тутешніх болотах існують чималі зложища болотяної руди, але для перевірки цього нема матеріялів.

§ 383. Річка Локниця (№ 84, т. 5, стор. 689; № 9, стор. 207; № 54, стор. 102, під № 328) на усьому свойому протязі протікає по диких, безлюдних, грузьких, неприступних болотах на межі Овруцького і Мозирського повітів. На правому березі річки Локниці, серед болот, біля ставу, розташоване мале село Рудня Локницька (№ 84, т. 5, стор. 689 і т. 9, стор. 926). Село розташоване на відносній височині тільки 1,07 метра над рівнем болота або на абсолютній височині 64,6 сажня, згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот (№ 9, стор 110; № 58, стор. 40, під № 879 і 880); тут за старовинних часів існував був чавунотопний завод. Навпроти цього села, на лівому березі річки Локниці, біля кінця млинової гати, знаходиться міцно денудована піскувата гряда, — здається, руїна польодовикового бархана.

Окрім описаної вище річки Бігуньки (§§ 375-382) до річки Локниці належать ще два її правих допливи-річки Річиця (№ 54, стор. 109, під № 420) і Жидова (№ 54, стор. 109, під № 419), що течуть по непрохідних болотах без відслонень. Згідно з зібраними переказовими відомостями і з зазначеннями на трьохверствовій військово-топографічній мапі, у сточищі річки Жидови існує чимало польодовикових барханів і барханових комплексів, наприклад, на лівому її узбережжю, в урочищах Бослева, Свинорой, Платок, Красне і на правому узбережжю в урочищах Перетемля, Алфенів, Креміння-Брід і инш.

§ 384. Нижче гирла річки Свидівки правий беріг ріки Уборти на величезному просторі являє собою суцільне, грузьке, безлісове, неприступне болото, що по ньому течуть численні річки та порозкидані у виді островів одиночні і полісинтетичні польодовикові бархани. Навпроти села Лельчиць впливає до Уборти болотяна, дуже викрутаста річка Жмурня (№ 54, стор. 91, під № 156), що в її верхів'ях, біля колишнього млину, розташоване село Рудня Жмурянська (№ 84, т. IX, стор. 926), де колись існував був чавунотопний завод; в її околиці західня експедиція збудувала 29 верстов каналів (№ 9, стор. 207, 475-476). Річка Жмурня відділяє рукав Торчин (№ 54, стор. 91, під № 157) з озеруватим поширенням біля села Липлянів. На віддаленні двох верстов на схід від села Липлянів, на острові біля хутора Ручного, західня експедиція для висушування болот визначила абсолютну височину 62,3 сажня (№ 9, стор. 112; № 58, стор. 40, під № 881). Згідно з зібраними докладними відомостями, в усіх названих місцях крім польодовикових пісків нема инших порід.

§ 385. На південний схід і на схід від правого берега ріки Уборти, на численних островах серед болот, на горбах польодовикових пісків, порозкидані надзвичайно важко приступні хутори: Шляхт (№ 84, т. XI, стор. 926) з абсолютною височиною 71,0 сажня (№ 9, стор. 110; № 58, стор. 41, під № 882); Ненькуватий (або на мапі Пенькуватий); Осів; Усів з абсолютною височиною 70,5 сажня (№ 9, стор. 74; № 58; стор. 41, під № 883); Заброддя або Лобачівка; Заболоття; село Стодоличі з абсолютними височинами 65,2 і 66,1 сажня (№ 45, стор. 44; № 84, т. XI, стор. 350; № 9, стор. 74 і 112; № 58, стор. 41, під № 884 і 885). Згідно з зібраними переказами і відомостями з літератури, тут серед болот існують подекуди незарослі зіллям, чисті озера, наприклад, озеро Смердин (№ 84, т. X, стор. 877) і особливо цікаві джерельні озера, що ніколи не заростають і не замерзають, наприклад Жива Вода на межі Овруцького та Мозирського повітів, на віддаленні трьох верстов на південний захід від хутора Заболоття. На жаль, я не мав можливости перевести в усіх цих місцях відповідних дослідів, бо досліди в таких місцях звичайними геологічними засобами, з ручним свердлом на глибину 2,5 метра, не дають бажаних результатів, що можуть бути осягнуті тут тільки за допомогою глибокого свердлування.

§ 386. Так само не дали бажаних геологічних наслідків екскурсії мої на правому узбережжю ріки Уборти нижче села Липлянів, по узбережжях річок (правих допливів Уборти): Ласно (Ласьна, Лосно, Лисна або Суницька, Суничка, № 84, т. V, стор. 604 і т. II, стор. 589; № 9, стор. 207; № 54, стор. 91, під № 158) з хуторами Крупоя чи Крупоє, Крупная або Лазнище (№ 84, т. V, стор. 604 і 623; т. II, стор. 589; № 13, т. I, стор. 43, 249, 276); річки Ставищє (№ 11, стор. 127; № 84, т. II, стор. 296; № 9, стор. 207; № 54, стор. 91, під № 159) з хутором Островом; річки Боярської або Боярки (№ 11, стор. 127; №9, стор. 208; № 54, стор. 91, під № 160). Усі ці річки течуть по безбережних болотах, оточені очеретом та осокою і береги їх болотяні; тільки дуже невиразні, міцно денудовані, неприступні для дослідів, низькі піскуваті гряди (мабуть руїни заглиблих польодовикових барханів) зрідка видкі за очеретами поблизу болотяних берегів.

§ 387. Величеньке село Буйновичі (№ 84, т. I, стор. 454-455) розташоване на віддаленні 7 верстов на схід від правого берега ріки Уборти на правому березі її доплива — річки Мутвиці (№ 11, стор. 127; № 9, стор. 208; № 54, стор. 91, під № 161). Безрадісні, надто монотонні болота без ніяких відслонень оточують це глухе, мало відоме село з усіх боків. На захід від села, на просторі між ним та селом Злодиним (де переїздять ріку Уборть бродом) я нарахував за найсухішого літа 9 великих бродів і безліч малих бродів та гаток; піскуваті острівці на цих болотах трапляються зрідка. В самому селі Буйновичах, згідно з моїми спостереженнями, на вулицях і по садибах видко почасти глибокий, сипкий, безнаметньовий польодовиковий пісок, почасти болотяний ґрунт. Наметнів (або взагалі каміння) тут ніде в околицях нема; згідно з переказаними відомостями, їх ніколи не знаходжено й при викопуванні колодязів (що мають тут глибину до 5 метрів); глини або инших порід тут ніколи не здобувано; ніяких штучних відслонень, окрім неглибоких ровів у піску, тут знайти не можна.

§ 388. На віддаленні трохи більше одної верстви на захід від села Буйновичів, на лівому березі річки Мутвиці, я знайшов дуже низький, міцно денудований, позбавлений рослинности і інтенсивно розвіюваний, але ще дуже виразний у рельєфі одиночний серпуватий польодовиковий бархан, що зазначений на трьохверствовій топографічній мапі. Він перетинається шляхом, але первісний план його ще виразно захований. Обидві галузі його низькі; кожна півверстви завдовшки; відносна височина голови бархана над рівнем навкружного болота 8 метрів; західній схил ще досить стрімкий (до 21°), а східній схил положистий (до 11°). Отвір серпуватої дуги звернутий на захід, згідно з законом гесперотропізма. Навкруги бархана видко на невеликому просторі на болоті глибоку поволоку навіяного польодовикового піску.

§ 389. Нижче річки Мутвиці до ріки Уборти впливає з правого боку річка Пожога (№ 11, стор. 127; № 84. т. IV, стор. 8; № 9, стор. 208; № 54, стор. 91, під № 162), що починається і протікає по непрохідних болотах. На віддаленні 7 верстов на північ від гирла річки Пожоги до ріки Уборти впливає річка Молода (№ 11, стор. 127; № 84, т. VI, стор. 580 і 646; № 9, стор. 208; № 54, стор. 41, під № 163), що збирає з навкружних болот рясну кількість води через свої п'ять допливів, — річку Могильну, 8 верстов завдовшки (№ 11, стор. 127; № 84, т. 6, стор. 589 і 646), річку Вичичирів або Вовчий Рів, завдовшки 9 верстов (№ 11, стор. 127; № 9, стор. 208), річку Бронку або Вронську, завдовшки 7 верстов (№ 11, стор. 127; № 9, стор. 208), Заголичну, завдовшки 17 верстов (№ 9, стор. 208) і річку Кримку або Крімку, завдовшки 3 верстви (№ 11, стор. 127). Між гирлами річок Пожоги та Молодої правий беріг ріки Уборти є одне суцільне заплавинове болото, але на віддаленні від півтори до двох верстов на схід від ріки Уборти між згаданими річками тягнеться викрутасто (пересічно у меридіональному напрямі) цікавий полісинтетичний бархановий комплекс, описаний далі (§ 394). Останками або продовженням цього комплекса являються ймовірно польодовикові бархани, що порозкидані на лівому узбережжю річки Пожоги (див. §§ 390-393).

§ 390. На віддаленні двох з половиною верстов на північний захід від села Буйновичів шлях перетинає симетричний, типовий, підковуватий у плані польодовиковий бархан. Шлях послідовно перетинає одну за одною обидві його знижені і порозчленовані через денудацію галузі, завдовшки до чверти верстви кожна. Голова цього бархана здіймається на відносну височину 9 метрів над рівнем навкружної болотяної рівнини, отвір дуги орієнтований гесперотропічно, — на захід. Контраст між положистим східнім схилом (до 9°) і розмірно стрімким західнім схилом (до 19°) виявлений дуже виразно. В тих викроях, що утворив шлях в місцях перетину бархана, можна переконатися, що увесь цей бархан збудований з самісінького тільки сипкого, жовтого, безнаметньового польодовикового піску.

§ 391. На віддаленні одної верстви на північ від описаного бархана (§ 390), на самому лівому березі річки Пожоги, знаходиться другий, дуже виразно виявлений у плані, підковуватий одиночний польодовиковий бархан, що має приблизно такі самі розміри. Отвір його дуги звернутий на захід, згідно з законом гесперотропізма; короткі галузі приблизно однакової довжини, — до чверти верстви кожна; голова заввишки 10 метрів над болотом; західній схил стрімкий, східній — положистий. Увесь бархан задернований і спокійний. До південного схилу його лівої галузи притулена позбавлена рослинної поволоки, інтенсивно розвіювана руїна бархана, що вже втратила свій план.

§ 392. Близько на північ від тільки-що описаного бархана (§ 391), вже на правому березі річки Пожоги, у лісі, знаходиться невеликий, одиночний, не зовсім симетричний, у плані підковуватий польодовиковий бархан, орієнтований отвором підкови гесперотропічно, — на захід. Ліва його галузь третину верстви завдовшки і перерізана шляхом; права галузь трохи коротша і не доходить до шляху. Обидві галузі швидко знижуються до кінців. Масивна голова бархана, з досить стрімким західнім схилом (до 23°) і більш положистим східнім схилом (до 13°) має відносну височину 9 метрів над шляхом. Цей бархан увесь заріс лісом й знаходиться у спокійному стані, не розвіюється.

§ 393. За вузькою смугою трохи заболоченого лісу, на віддаленні півверстви на північ від попереднього бархана (описаного в § 392), здіймається розмірно великий, несиметричний, одиночний, спокійний польодовиковий бархан. Ліва його галузь коротка, — чверть верстви завдовшки; права галузь має довжину три чверті верстви і перерізана шляхом. Отвір дуги бархана звернутий на захід, згідно з законом гесперотропізма. У плані він має серпуватий обрис. Відносна височина голови бархана над шляхом виносить 10 метрів. Різниця стрімкости східнього схилу (12°) і західнього (21°) виявлена ще дуже виразно. У місці перетину бархана шляхом видко, що він увесь збудований з дрібнозернястого, чистого, безнаметньового, жовтого польодовикового піску.

§ 394. На північ від описаного в § 393 бархана на протязі одної верстви тягнеться лісувате болото, а за ним починається досить довгий, дуже гарний і характерний, високогарно захований і надзвичайно виразний у плані полісинтетичний бархановий комплекс, що є міньятюрною копією описаного вище (§§ 199-209) маєстатичного величезного полісинтетичного барханового комплекса на правому березі Уборти між болотом Дідово Озеро та селом Копищем. Описуваний бархановий комплекс супроводить із східнього боку безперервно на протязі чотирьох з половиною верстов шлях, що провадить з села Буйновичів до села Острожанки, з полудня на північ. Південний кінець описуваного комплекса знаходиться на віддаленні п'яти верстов на північно-північний захід від села Буйновичів. В цьому спокійному, трохи викрутастому меридіональному ланцюгу елементарні бархани утворюють два ряди; у східньому ряді я нарахував десять ще дуже виразно виявлених підковуватих, приблизно рівних між собою розмірами елементарних барханів, що усі висовують свої короткі (менш як чверть верстви завдовшки) галузі на захід; ці галузі швидко знижуються до кінців. У сумежних елементарних барханів різнонайменні галузі спливаються своїми зовнішніми боками. Ряд гарних і правильних амфітеатральних западин з стрімкими схилами ввижається спостерегачеві з західнього боку; одноманітно, як ряд бастіонів, ідуть одна за одною масивні голови елементарних барханів із східнього боку. Отвори підковуватих дуг усіх без вийнятку елементарних барханів звернуті на захід, згідно з законом гесперотропізма. Відносна височина голів барханів становить 13 і більше метрів (6 сажнів) над рівнем сумежного болота. Увесь описуваний полісинтетичний ланцюг барханів заріс лісом і перебуває у спокійному стані, — не розвіюється. Останній (на північ) елементарний бархан має скорочену праву галузь, у решти барханів галузі взагалі рівної довжини. Північний кінець цього ланцюга знаходиться на віддаленні півверстви від хутора Молодої. (Див. № 52, стор. 249-250 і 257, мал. 20, під № 20).

Другий (рівнобіжний, теж меридіональний) ряд елементарних барханів знаходиться на захід від описаного вище і складається з чотирьох дуже виразно захованих підковуватих елементарних барханів, що усі теж орієнтовані отворами дуг гесперотропічно, — на захід і теж перебувають у спокійному стані. З них два північних бархани сполучені між собою, а два південних більш-менш відокремлені. Звязком між обома меридіональними рядами барханів служать міцно зруйновані, безформні, але безсумнівно барханові гряди, що почасти перетворені на руїни і перетинаються згаданим шляхом. Докладно відбудувати план і розполог їх вже майже неможливо.

§ 395. На захід від описаного (§ 394) безперервного полісинтетичного ланцюга польодовикових барханів порозкидано у лісі, на віддаленні півверстви і більше один від одного, ще чотири виразних, добре захованих, одиночних підковуватих бархани, що перебувають у спокійному стані, мають приблизно такі самі розміри і виявляють цілком яскравий гесперотропізм.

Окрім описуваних тут, досліджених через мене польодовикових барханів, в навкружних лісах і болотах, згідно з розпитовими відомостями, порозкидане ще велике число польодовикових барханів одиночних і полісинтетичних (наприклад, такі піскуваті гори місцеві селяни вказують у верхів'ях річки Кримки, на північний схід від хутора Зарубаного, на північний схід від хутора Конопельки, на узбережжю річки Вичичирова і по инших місцях, куди я не мав можливости дістатись за браком часу).

§ 396. На лівому березі річки Молодої, біля млину і хутора Молодої, серед грузького заплавинного болота, знаходиться невисокий, позбавлений рослинної поволоки, міцно денудований піскуватий горб. Дослід показав, що це є безсумнівна руїна одиночного польодовикового бархана, що у неї можна ще ясно відрізнити дві галузі, підковуватий план і гесперотропічне орієнтування. Така сама руїна польодовикового бархана (тільки значно біліших розмірів) знаходиться на віддаленні двох з половиною верстов на північ від хутора Молодої, на обширій лісовій прогалині, на схід від шляху, що провадить до села Острожанки, серед великого, міцно заболоченого лісу.

§ 397. Правий беріг ріки Уборти нижче гирла річки Молодої геть до вустя ріки Уборти до Прип'яти усюди дуже низький і являє собою безперервне заплавинове болото, що на ньому піскуваті гряди я знайшов тільки в одному місці, — на південь від малого села Рудні Уборської. Тут вздовж самого правого берега ріки Уборти тягнеться на заплавині на протязі біля трьох верстов теж приблизно меридіональний подвійний полісинтетичний бархановий комплекс. В ньому ще ясно видко два рівнобіжних ланцюги. У східньому ланцюгу приймають участь чотири елементарних бархани неоднакових розмірів; вони тісно зрослися в одну гряду; галузі у них дуже короткі і міцно зруйновані. У західньому ланцюгу заціліло тільки два найбільш південних бархани. Усі ці елементарні бархани без вийнятку ясно гесперотропічні. Відносна височина їх голів доходить до 8 метрів. Вони здебільшого оголені, позбавлені мурогу і інтенсивно розвіюються; навкруги видка чимала поволока безнаметньового польодовикового піску на болоті.

§ 398. Глухе і дуже бідне мале село Рудня Уборська розташоване на правому березі ріки Уборти, на абсолютній височині 57,5 сажня, згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот (№ 9, стор. 112; № 58, стор. 41, під № 886); рівень ріки Уборти має тут улітку абсолютну височину 55,6 сажня (№ 9, стор. 113), а відносна височина села над рікою є 4 метри. Згідно з переказами, в цьому селі за давнини існував був чавунотопний завод, що переробляв місцеву болотяну залізну руду. Відслонень тут нема. У селі і його околиці при копанні колодязів, ям і ровів ніколи наметнів або іншого каміння не знаходжено.

§ 399. На віддаленні трьох верстов нижче (по течії) Рудні Уборської, на заплавиновому болоті правого берега, до ріки Уборти впливає річка Острожанка, 8,5 верстов завдовшки (№ 9, стор. 208; № 54, стор. 91, під № 164), що починається на сумежних із сходу обширих болотах. На правому березі цієї річки знаходиться невелике село Острожанка (№ 84, т. 7, стор. 730); в околицях села західня експедиція для висушування болот збудувала так званий Коростинський осушливий канал (№ 9, стор. 476). Згідно з моїми спостереженнями, береги річки Острожанки тут низькі і болотяні. В самому селі Острожанці усюди на вулицях і по садибах видко на поверхні тільки сипкий, безнаметньовий польодовиковий пісок, що подекуди буває позбавлений рослинности і утворює невеликі поля розвіювання. Згідно з переказаними відомостями, при викопуванні колодязів тут наметнів у піску ніколи не знаходжено. На північній закраїні села, біля млину, що збудований на безнайменному струмику (допливі річки Острожанки) і на південь від садиби б. землевласника, на поверхні видко теж тільки глибокі, сипкі, польодовикові піски, що зовсім не мають у собі наметнів. Повна відсутність тут наметнів і на глибині твердо встановлена докладними розпитами.

§ 400. Тим більше вражає раптовне з'явлення наметнів у великій кількості на полях, що лежать на північ від приземкуватого горба, що на ньому збудована садиба б. землевласника села Острожанки (характерно, що ця садиба сполучена була телефоном з садибою поміщика у бідній Рудні Уборській і ці дві садиби мали електричне освітлення). Тут на зораному полі уся поверхня рябіє від безлічи різноманітних наметнів усяких дрібних і середніх розмірів. Серед наметнів переважає граніт дрібнозернястий і грубозернястий, червоної, сірої і темно-сірої барви, а також різні сірі пісковики. Наметнів кременя зовсім не спостерегається. У меншому числі трапляються наметні чорної порфірової породи з розмірно великими вилученнями скалинця (плагіоклаза), наметні темнобарвного тонко-верствуватого гнейса, різних лупаків, червоного (шокшинського) пісковика і зрідка — білого кварцита. Розміри наметнів дуже різноманітні: наметні граніта досягають найбільших розмірів, — до 35 і більш сантиметрів у прогоні; наметні пісковиків бувають до 20 сантиметрів, прогони инших наметнів не перевищують 10 сантиметрів. На деяких наметнях пісковиків видко ясні сліди еолового оброблення, але добре виобразованих пірамідальних наметнів знайти тут мені не пощастило.

§ 401. На описаних вище полях на північ від села Острожанки наметні знаходяться в досить піскуватому, але звязкому суглинці, що позбавлений карбонатів; мореновий суглинок має тут бурувато-брунатну барву і по усіх своїх властивостях дуже подібний до инших наших моренових суглинків Полісся (північного типу). Мореновий суглинок утворює тут приземкуваті, але виразно виявлені у рельєфі горбки з дуже положистими схилами. Ці горбки мають у плані неправильну банювату форму і не утворюють гряд.

Південна межа моренових покладів, що я її тут пильно простежив, дуже різка і тягнеться приблизно по широтному напрямі, з заходу на схід, по пересічній лінії O 10° N, але незабаром звертає на південь і тягнеться викрутасто у цьому напрямі приблизно до західньої околиці міста Овруча. На північ від Острожанки межа розповсюдження наметнів йде викрутасто на північ-північний схід; ніде вона не наближається до ріки Уборти; біля села Острожанки вона знаходиться на віддаленні 6 верстов від правого берега Уборти, а далі на північ — ще на більшому віддаленні. Згідно з зібраними переказовими відомостями й моїми спостереженнями, на захід і на південь від цієї межі наметнів не знаходжено ані на поверхні, ані у глибині (підчас викопування колодязів до 6 метрів завглибшки, ям для збереження картоплі до 2 метрів завглибшки, різних ям і ровів).

§ 402. На північ від описаних вище моренових горбків (§§ 400-401), на шляху з села Острожанки до хутора Конихи і трохи на захід від цього хутора, в лівому узбережжю річки Сколодинки, у сипкому елювіяльному піску трапляються в помітній кількості різні наметні, найчастіше наметні різноманітних сірих твердих пісковиків, рідше наметні різних кристалічних порід. Розміри наметнів тут невеликі (до чверти метра у прогоні). Серед цих наметнів є чимало таких, що мають на собі яскраві ознаки еолового оброблення; мені пощастило знайти тут декілька примірників справжніх пірамідальних наметнів (триграняків і однорубчаків) з сірого пісковика.

§ 403. На північний схід від села Острожанки, за смугою лісового болота, трохи на північний захід від хутора Конихи, на невеликому приземкуватому горбі, в елювіяльному піску знову видкі в досить значній кількості різноманітні наметні, що складаються переважно з граніта, почасти з різних відмін пісковика, до 30 сантиметрів у прогоні. Цей елювіяльний пісок є продукт перетворення моренового суглинку і лежить безпосередньо на цьому суглинку, як це доведено моїми пробними розкопами на глибину метра; елювіяльний пісок є тільки 10-15 сантиметрів завгрубшки.

Далі геть до берега річки Сколодинки, що є правим допливом Прип'яти і має довжину 29 верстов (№ 45, стор. 6; № 35, ч. 2, стор. 86;.№ 11, стор. 127; № 84, т. X, стор. 690; № 9, стор. 209), тягнеться грузьке лісове болото, по якому річка Сколодинка тече в низьких, заболочених берегах без відслонень.

§ 404. У хуторі Сколодинській Буді (№ 84, т. X, стор. 690) і малому селі Рудні Сколодинській, де за давніх часів існував був чавунотопний завод, що переробляв залізні руди з місцевих болот (№ 84, т. X, стор. 690), наметні трапляються у поверхневому піску (елювіяльного походження) досить зрідка і в невеликій кількості; наметні тут мають малі розміри; переважають серед них знову кристалічні породи (здебільшого різноманітні граніти) та пісковики. Пірамідальних наметнів я тут не знайшов.

Трохи на північний захід від села Рудні Сколодинки, на узліссі, здіймається невеликий і невисокий мореновий горбок, що досить густо усіяний різноманітними наметнями менших і середніх розмірів; на захід від цього горба наметнів вже зовсім нема ані на поверхні, ані до глибини 2 метрів (це встановлено моїм свердлуванням).

§ 405. На просторі між селом Руднею Сколодинською і селом Глинницею тягнеться грузьке лісове болото з великим числом прикрих бродів і з рідкими островками сипкого, безнаметньового польодовикового піску.

У селі Глинниці, ще розташоване на правому березі довгого та вузького проточного озера (що в нього тут перетворюється річка Сколодинка), — на берегах цієї річки відслонень нема; ці береги положисті і задерновані. На вулицях села подекуди видко біля воріт і перелазів в невеликій кількості середніх розмірів наметні, що привезені з півночи. Ґрунт села є, як здається, глинястий, водонепроникальний, — на ньому затримується чимало дощових калюж, але глини тут ніколи не копали. Ймовірно, що тут під по льодовиковим піском лежить глиняста відміна моренового суглинна.

§ 406. На східній закраїні села Глинниці видкі безформні піскуваті горби, що скидаються на руїни барханів, але вже втратили виразні обриси. На північний схід від села знаходиться видатний у рельєфі невисокий мореновий горб, що має грядувату форму і тягнеться приблизно із заходу на схід на протязі біля одної верстви. Положисті схили і увесь вершок цього горба, що зайняті полями, дуже густо усіяні наметнями різних відмін граніта і пісковиків діяметром до 30 сантиметрів. Між ними трапляються у невеликій кількості і справжні пірамідальні наметні. Цей горб має характер кінцевої морени; з усіх боків він оточений болотяними і піскуватими низовинами.

§ 407. На віддаленні менш одної верстви на північний схід від села Глинниці, на шляху до села Шестовичів (№ 84, т. XII, стор. 23 і 128) і далі до села Балажевичів (№ 37, т. IX, стор. 326; № 34, т. I, стор. 95), у глибокій долині безнайменного струмика, що впливає до річки Сколодинки, знаходиться надзвичайно глибокий і небезпечний брід, що закиданий хмизом, але постійно розмивається, мабуть, джерелами, що вибиваються здолу. Безпосередньо за цим прикрим (і незабутнім) бродом здіймається стрімкий мореновий горб, що має відносну височину 14 метрів над рівнем струмика. З вершка горба відкривається обширий вид на захід, — на озерувате поширення річки Сколодинки і на сумежні безкраї болота. Цей мореновий горб, як виявилося при дослідах, є західній кінець високої моренової гряди, що дуже виразно видається у рельєфі і тягнеться попереду на схід (на протязі півверстви), а далі повертає на північний схід (по лінії O 30° N) та продовжується у цьому напрямі на протязі двох верстов; уся довжина гряди становить дві з половиною верстви. Широта п'єдестала гряди не перевищує 250 метрів; гребінь її досить вузький. На схід гряда звищується дуже помітно. Схили її усюди дуже стрімкі. По морфологічних ознаках вона дуже близько нагадує типову кінцеву морену; це стверджується її будовою (§ 408).

§ 408. Поверхня схилів і гребеня описуваної гряди (§ 407) надзвичайно густо усіяна безліччю наметнів різноманітного складу і розмірів; тут бачимо ціле кам'яне море, природній брук. Переважають і тут наметні різних кристалічних порід, особливо граніта, — червоного, грубозернястого, почасти подібного до типічного рапаківі, але трапляються і наметні сірого дрібнозернястого граніта, а також наметні різних гнейсів, пісковиків і кварцитів; наметнів кременя цілком нема. Розміри наметнів переважно середні, але нерідко трапляються і досить великі наметні, — до півметра і більше у прогоні. На твердіших наметнях виразно видко еолове оброблення; серед наметнів я знайшов тут і декілька типових пірамідальних (триграняків пісковика).

Типова грядувата форма і надзвичайно велика кількість наметнів на поверхні надають описуваному горбові безсумнівний характер кінцевої морени. Згідно з запевненням місцевих селян, тут траплялися на поверхні дуже великі камені, що їх вжито за давніх часів на різні потреби, і такі самі велетенські наметні існують наче й досі у середині горба; його західній кінець знаходиться на віддаленні 11 верстов (по прямій лінії) від правого берега ріки Уборти, до безпосереднього узбережжя якої моренові поклади не заходять.

§ 409. На північ від описаного вище (§§ 407-408) кінцево-моренового горба сліди моренових покладів губляться у грузьких болотах правого узбережжя ріки Прип'яти; на захід моренові поклади не розповсюджуються. Між лівим берегом річки Сколодинки (поблизу її гирла) та селом Валавськом або Велавськом (№ 84, т. XII, стор. 919), що стоїть на абсолютній височині 62,7 сажня, згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот (№ 9, стор. 76; № 58, стор. 41, під № 887), знаходиться руїна полісинтетичного польодовикового бархана, що в ній ще можна відрізнити п'ять більш-менш виразно захованих елементарних барханів, орієнтованих гесперотропічно — на захід. У селі Валавську і на берегах озер (річищ) Черноцького, Буцького і Глухиці (№ 54, стор. 123, під № 59) моренових покладів зовсім не видко і на поверхні виступають лише типові алювіяльні піски; ці піски подекуди (наприклад, біля хутора Перевіз при паромі на ріці Прип'яти) згромаджені у невисокі річні дюни, що нічого спільного з польодовиковими барханами не мають.

§ 410. Правий беріг ріки Уборти від села Рудні Уборської до гирла є одне суцільне обшире і грузьке, надзвичайно важко приступне болото, що на ньому нема природніх і штучних відслонень та польодовикових барханів. Тільки дуже невисокі, цілком безформні піскуваті горбки (річкові дюни з типового, заокругленого алювіяльного піску) я знайшов на правому березі Уборти поблизу її гирла, в околицях села Моїсіївичів або Моїсіївки (№ 84, т. 6, стор. 619); саме село теж розташоване на алювіяльних піскуватих покладах, на низькому правому узбережжю ріки Прип'яти; згідно з нівелюванням західньої експедиції для висушування болот, абсолютна височина цього села виносить 56,1 сажня (№ 9, стор. 66; № 58, стор. 41, під № 888), а відносна височина становить від 3 до 5,3 метри; абсолютна височина рівня ріки Уборти біля гирла коливається від 53,6 сажня (№ 9, стор. 185) до 54,7 сажня (там-же, стор. 351 і атлас, табл. 32).