УГГ 1978—1982/Вирок суду над Й. Зісельсом

◀ Суд над Й. Зісельсом

УГГ 1978—1982 Вирок суду над Й. Зісельсом (1979)

Звернення І. Зісельс: Всім, кому дорогі добро й справедливість ▶

Торонто-Балтимор: 1983

ВИРОК

Ім’ям Української Радянської Соціялістичної Республіки 1979 року, квітня 5-го Судова колегія у кримінальних справах Чернівецького обласного суду, в складі:

Голова — Іщенко В. С.,

Народні засідателі — Макатров, Вайнбендер,

Секретар — Дзядек

Розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду (виїзне судове засідання) в м. Чернівцях справу про обвинувачення Зісельса Йосифа Самуїловича в злочині, передбаченому статтею 187-1 КК УРСР.

Встановила:

Підсудний Зісельс Й. С., з метою розповсюдження завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, систематично займався ознайомлюванням цілого ряду осіб із творами, в яких зводиться наклеп на радянський державний і суспільний лад.

Так, в кінці 1974 р. і в 1975 р. в Кишиневі ознайомив Шенкера І. І. з творами А. Амальрика «Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?», О. Солженіцина «IV Всесоюзному з’їздові радянських письменників», в яких зводиться наклеп на радянський державний лад, на зовнішню і внутрішню політику радянської держави і КПРС — в 1-му документі, що радянська література ніби позбавлена вільного розвитку, письменники нібито підлягають переслідуванням і гонінням, наводиться конкретні завідомо неправдиві факти — в другому творі.

В серпні 1976 р. ознайомив в м. Чернівцях Круґлова В. А. з фотокопією книги О. Солженіцина «Архіпелаг ҐУЛаґ», виданою в Парижі, на сторінках якої завідомо неправдиво твердиться про те, що в Радянському Союзі ніби відсутні елементарні демократичні свободи, панує беззаконня і насильство, перекручується значення колективізації с/г, історію економічного розвитку країни, зводиться наклеп на Конституцію СРСР.

22 серпня 1976 передав у своїй квартирі в м. Чернівцях Бліттові Р. Л. для ознайомлення книгу кількох авторів «Из-под глыб», видану за кордоном, в якій робиться наклепницькі твердження і порівнювання радянської держави з фашистською, вільну працю радянських людей утотожнюється з рабською, кріпацькою працею, робиться спроби довести, що в нашій країні домінує неправда й насильство, нібито відбувається процес деґрадації суспільства й інші вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад.

Крім того, Зісельс Й. С. в 1977-78 рр. виготував для пізнішого розповсюджування твори, в яких містились завідомо неправдиві твердження, що порочать радянський суспільний і державний лад.

Так, ним були виготовлені тексти під загальною назвою «Звернення», в яких завідомо неправдиво твердиться про нібито наявний духовний гніт урядом СРСР радянських людей, про відсутність свободи й потоптання прав людини в Радянському Союзі, перекручується зовнішня політика СРСР. Рукописний текст, що починається словами «В 1977-78 рр. заарештовані й засуджені загальним строком на 67 років позбавлення волі 6 осіб...», в якому зводиться наклеп на радянський державний і суспільний лад, про наявність ніби в СРСР великодержавного шовінізму, антисемітизму, переслідувань віруючих, про відсутність громадянських свобід і порушення прав людини. Машинописний текст листа під заголовком «До співвітчизників і світової громадськости», в якому наклепницьки твердиться, що в Радянському Союзі ніби приміщують здорових людей у психіятричні лікарні з політичних мотивів, що психіатрична розправа може стати долею кожного.

Окрім цього, Зісельс Й. С. придбав твори: брошуру «Допомога політичним в’язням в СРСР»,машинописний текст, що починається словами «Знищенню великої російської літератури сприяло багато обставин...», машинописний текст документу під назвою «Звернення», машинописний текст під назвою «Оприччина-78 продовжується», вип. 2, 3, машинописний текст під назвою «Ось як ми живемо», машинописний текст під назвою «Жити не по брехні», в яких містяться завідомо неправдиві твердження про радянський державний і суспільний лад, використовуючи їх для розповсюдження цих наклепницьких вигадок систематично в усній формі серед інших осіб.

Так, спілкуючись по місці праці з інженером Остапенком, в 1976 і 1978 висловлював йому завідомо неправдиві вигадки, що в СРСР топчуть права людини, люди нібито позбавлені права вільного вибору країни проживання, євреїв лише тому, що вони — даної національности, переслідують, і вони не мають можливости навчатися у ВУЗах.

На початку березня 1978 в часі зустрічі в Москві з Сахаровою Надією Сергіївною дозволяв завідомо неправдиві висловлювання, що в офіційних колах нашої країни ніби перекручують історичні факти розвитку суспільства і насаджується радянським людям неправда, що в Радянському Союзі здорових людей  — політичних противників — у примусовому порядку приміщують у психіятричні лікарні.

Допитаний у судовому засіданні Зісельс Й. С. винним себе не визнав і пояснив, що вся вилучена в нього література не містить наклепницьких вигадок, які порочать радянський суспільний і державний лад, що викладені в ній факти являються правдивими.

Вина підсудного у викладених вище діяннях найшла своє підтвердження в перебігу судового слідства.

Так, з показів Шенкера І. І., даних ним 29 січня 1979 і 27 лютого 1979, досліджених у суді, видно, що він знайомий із Зісельсом, який у кінці 1974 і в 1975, в часі перебування в м. Кишиневі, ознайомив його з творами А. Альмарика «Чи проіснує Радянський Союз до 1984 року?» і О. Солженіцина «IV Всесоюзному з’їздові радянських письменників». Із протоколів огляду названих документів (а. с. 102, 92, т. 2), а також дослідження речових доказів видно, що в них містяться завідомо неправдиві вигадки, що порочать радянський державний і суспільний лад.

Із пояснень підсудного Зісельса Й. С. виявляється, що приєднані до справи в якості речових доказів твори Солженіцина «Архіпелаг ГУЛаґ» і кількох авторів «Из-под гльїб» належать йому.

Факт виготовлення Зісельсом трьох текстів, що містять наклепницькі вигадки, які порочать радянський державний і суспільний лад, підтверджуються:

 — Показами Зісельса Й. С., який пояснив, що дійсно 10 листопада 1978 р. в нього були вилучені ці тексти, які належать йому;

 — Протоколом обшуку в квартирі Зісельса Й. С. від 10. 11. 78 (а. с. 4-12, т. Р), з якого видно, що вони були вилучені в Зісельса Й. С.;

 — Висновком письмознавчої експертизи (т. 2, а. с. 34), з якої видно, що вони виготовлені Зісельсом Й. С.;  — Протоколом огляду (а. с. 87-112, т. 1), а також дослідженням речових доказів — даних документів — у суді, з яких видно, що в них містяться завідомо неправдиві вигадки, які порочать радянський державний і суспільний лад.

З огляду тексту «До співвітчизників і світової громадськости», надрукованого на машинці, після трьох надрукованих прізвищ є дописка від руки, зроблена Зісельсом, що він підтвердив у судовому засіданні, кількох прізвищ, що підтверджує причетність підсудного до виготовлення даного тексту.

З протоколу обшуку від 10. 11. 78 виходить, що в квартирі Зісельса, окрім вищеназваних, були вилучені також придбані ним твори, які він потім використав для розповсюдження в усній формі наклепницьких вигадок. Із показів Зісельса виходить, що все вилучене належить особисто йому.

Із протоколів огляду цих творів, а також дослідження речових доказів — 7-ми творів, вказаних вище при викладі фактичних обставин скоєння злочину Зісельсом, видно, що в них містяться наклепницькі вигадки, які порочать радянський державний і суспільний лад.

Із показів свідка Остапенка І. П. виявляється, що дійсно в 1976 і в 1978 рр. Зісельс висловив йому наклепницькі вигадки про те, що в Радянському Союзі топчуть права людини, люди нібито позбавлені права вільного вибору місця проживання, євреїв, лише тому, що вони — даної національности, переслідують, і вони не мають можливости навчатися у ВУЗах.

Зісельс у суді підтвердив про наявність дискусії з Остапенком у названий час.

Із показів свідка Сахарової, оголошених у суді й перевірених, видно, що, в березні 1978 при зустрічі з неювМоскві Зісельс дозволяв висловлювання про те, що в офіційних колах нашої країни ніби перекручують історичні факти розвитку соціалістичного суспільства і насаджують радянським людям неправду, що в нашій країні здорових людей — політичних противників — приміщують примусовим порядком у психіятричні лікарні. Покази Сахарової об’єктивно підтверджуються поясненнями Зісельса, який визнав факт знайомства з Сахаровою, зустрічі з нею в Москві і в Чернівцях. Твердження Зісельса, що Сахарову органи розслідування не допитували, її покази зфальсифіковані, — безпідставне і заперечується наявними в справі документами її допиту, підписаного нею. В цьому протоколі (а. с. 47, т. 1) є власноручна дописка, зроблена Сахаровою, про те, що «протокол з моїх слів записаний правильно і мені зачитаний вголос».

Покази Остапенка й Сахарової, як і інших вищеназваних свідків судом розцінюються як вірогідні, поскільки свідки не зацікавлені у висліді справи. Викладені ними факти підтверджені іншими вищеназваними доказами.

Дії Зісельса И. С. правильно кваліфіковані за ст. 187-1 КК УРСР.

Підсудний, що має університетську освіту, добре знає історію розвитку радянського суспільного й державного ладу, його реальну дійсність, завідомо систематично в усній і писемній формі розповсюджував, а також виготовляв твори, що містять завідомо неправдиві вигадки, які порочать радянський державний і суспільний лад.

Із обвинувачення Зісельса підлягають виключенню факти ознайомлення з книгою «Архіпелаг ГУЛаґ» свого брата Зісельса С. С. і з промовою-відповіддю Солженіцина на Нобелівській церемонії 10. 12. 74 р. Шенкера 1. І. як (такі), що не знайшли свого підтвердження в перебігу судового засідання.

Переходячи до питання про вибір виду й міри покарання підсудному Зісельсові Й. С. судова колегія вважає необхідним врахувати ступінь суспільної загрози злочину, зробленого підсудним, дані про його особу, характеризовану негативно з місця праці, а також, враховуючи, шо, не дивлячись на неодноразово вживані міри попередження як з боку суспільних організацій, так і державних органів, належних висновків підсудний для себе не зробив, а тому його перевиховання і виправлення можливе в виправно-трудовіи установі посиленого режиму.

Керуючись ст. ст. 323, 324 КПК УРСР, суд присудив:

Визнати винним Зісельса Й. С. в скоєнні злочину, передбаченого ст. 187-1 КК УРСР та покарати позбавленням волі в ВТК посиленого режиму строком на три роки.

Міру запобіжного заходу залишити — утримання під вартою, рахуючи строк відбуття кари з 8-го грудня 1978.

Речові докази, а також приєднані до справи документи зберігати при справі.

Накладений арешт на поштово-телеграфну кореспонденцію зняти.

Вирок може бути оскаржений до судової колеги в кримінальних справах Верховного Суду УРСР в строк 7 діб з моменту його оголошення, а засудженим — З моменту вручення копії.

Головуючий — В. С. Іщенко
Засідателі — Е. Т.Макатров
К. А. Вайнбендер