тямити

Тя́мити, млю, миш, гл. 1) Смыслить, понимать. Вчилася, та й не тямить. МВ. (О. 1862. III. 37). Коли не періг, то й не пирожися; коли не тямиш, то й не берися. Ном. № 9572. 2) Помнить. Тямитиме до нових віників. Ном. № 3645.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924