Три портрети/Владислав Оркан/Премієра
| ◀ В гостині у планетника | Три портрети Владислав Оркан Премієра |
Ненадійні зустрічі ▶ |
|
ПРЕМІЄРА
За деякий час дійсно появився у Кракові. Бігав по редакціях, книгарнях, видавцях і по банках, щоб добути гроші на викінчення віллі. Завтра мав їх дістати.
І завтра мала бути перша вистава його „Жертви” (Ofiary). У міськім театрі чомусь то не хотіли виставити тієї драми. Може з огляду на тему, дійсно дуже прикру й болючу, бо взяту з так званої мазурської різні. Драма йшла в людовім театрі, в уїзджальні при вулиці Райській, що силкувалася удавати театр.
Я спізнився, бо конференція в ґімназії затягнулася, прийшов у половині першого акту і тому вже й не шукав свого крісла, тільки сів на першім з краю, що було вільне.
Незабаром у перегороді, що мала вдавати льожу, побачив Оркана. Він мене також і руку приложив до грудей, але не там, де серце, а де звичайно носимо портфель. Повторив це другий раз і третій. Я ніяк не міг зрозуміти чого він хоче і що це за такий жест. Аж на павзі довідався, що Оркан рано дістав гроші в банку, сховав їх до портфелю в нагрудній кишені і аж на обіді, в ресторані, як хотів платити, показалося, що грошей нема. Чи всунув портфель поза кишеню, чи хтось підглянув, як він ті гроші вибирав у банку і витягнув їх у трамваю, досить, що кілька тисяч, призначених на викінчення віллі, пропало по нинішний день. Але Оркан не бідькався й не нарікав, запросив нас на оселедця і на „казку морельових садів”.
Годі було пізнати, чи він більше жалував за пропавшими тисячами, чи за тим, що його драма не пішла в міськім театрі, лише в уїзджальні при вулиці Райській.
Поет був, лірик, мій пане!