толока

толока

Толо́ка́, ки, ж. 1) Работа компаніей не за плату, а за угощеніе. Чуб. VII. 377. Шух. I. 89. Піп збіра толоку. Толокою писареві хату обмазали. Канев. у. Толокою сінце впорали. Г. Барв. 132. Не сам один: толокою йому помагали. Шевч. 2) Поле, находящееся подъ паромъ и служащее выпасомъ для скота; выгонъ. Череда звернула з толоки на шлях. Левиц. I. 1. Ой на тім боці да на толоці, там цигани стояли. ЗОЮР. II. 255. Запріг шість пар волів у залізний плуг і оре толоку на пшеницю. Грин. II. 151. 3) мн. толо́ки. Общественные лѣса. Шух. I. 73.

Словарь української мови / упоряд. з дод. влас. матеріалу Борис Грінченко. Берлін: Українське слово, 1924