Відкрити головне меню

Вікіджерела β

Товариство „Міщанське брацтво“ в Тернополі

Товариство „Міщанське брацтво“ в Тернополі (1931
П. Дяків
 Завантажити у Завантажити роботу у форматі PDFЗавантажити роботу у форматі ePubЗавантажити роботу у форматі TXTЗавантажити роботу у форматі MOBI

Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №2.png
ТОВАРИСТВО
МІЩАНСЬКЕ БРАЦТВО


в ТЕРНОПОЛІ.
З нагоди 40-ліття його істнування.
1891 — 1931.


Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №1.png


Тернопіль 1931.
НАКЛАДОМ ТОВ. „МІЩАНСЬКЕ БРАЦТВО“
Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №3.png

сторінка


ТОВАРИСТВО


МІЩАНСЬКЕ БРАЦТВО


в ТЕРНОПОЛІ.


З нагоди 40-ліття його істнування.
1891 — 1931.


Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №1.png


Тернопіль 1931.
НАКЛАДОМ ТОВ. „МІЩАНСЬКЕ БРАЦТВО“

сторінка











Друкарня А. Салєвич Тернопіль, Міцкевича 9.

сторінка

Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №14.png
Будинок Товариства при вул. кн. Острожського.

сторінка

На вступі до цеї дрібної записки, яка — попри свій інформаційний характер для сучасників — має на ціли збереження для дальтих поколінь бодай деяких фактичних даних з історії заснування і перших літ діяльности товариства „Міщанське Брацтво“ в Тернополі, вважаю своїм обовязком висловити подяку старшим громадянам міста: Вп. о. крилошанинови Володимирови Громницькому, п. Антонови Кучерішці та ін., які своїми інформаціями помогли мені при складанні цеї записки. Рівнож дякую і Хвальному Виділови Товариства, який не жалів трудів і часу та відбув зі мною декілька своїх спеціяльних засідань і своїм заінтересуванням для справи був для мене безпосереднім імпульсом і найкращою заохотою до написання цеї книжечки.

В записці можуть бути деякі дрібні помилки, головно щодо поодиноких осіб та їх ролі у громадянському житті Тернополя. Тому я заздалегідь прошу вибачення у тих людий, а рівночасно прошу рівнож справлення моїх мимовільних помилок та подання блищих інформацій в тій чи іншій справі, що торкається історичного життя-буття нашого тернопільського міщанства.


 Тернопіль, у грудні 1931.

П. Дяків.

сторінка

Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №4.png


Його Ексцелєнція
Митрополит Андрей гр. Шептицький,
Почесний Член Товариства.
Коли за вихідну точку для огляду національного й суспільного розвитку тернопільського міщанства взяти половину минулого (XIX) століття, то треба сказати, що в тому часі тернопільське міщанство представляло дуже сумний образ матеріяльного і духового занепаду.

Тернопільське міщанство, колись доволі численне і богате, що мало всякі дані стати рішаючим чинником міста у всіх міських тай національно-суспільних справах, яке в самому центрі міста або близько його мало величаві будівлі з великими городами-садами, яке було власником прекрасних хуторів, гаїв та розлогих урожайних ланів поза містом, не могло чи не зуміло відповідно опертися некорисним впливам міського життя; оно підупало морально, зубожіло матеріяльно, а виперте чужим — переважно жидівським — елементом з головних улиць міста на його періферії: за садки, рогачки, за потік Рудку, на болоння etc., стратило своє колишнє значіння, перейшло на дрібних рільників або ремісників та працювало безнадійно на хліб насущний, жиючи хиба тільки традицією про своїх гордих, богатих предків та сентиментально зберігаючи ще деякий час (про неділі і свята) останки своєї історичної міщанської ноші.

Невідрадно представлявся тоді стан українського тернопільського міщанства також під оглядом національної свідомости. Не найшов тут належного відгомону могутній голос „Русалки“ Маркіяна Шашкевича (з р. 1837.), не збудив тернопільського міщанства зі сну також подув т. зв. весни народів в 1848. р. Якась загальна депресія, зневіра у власні сили, огорнула тоді не тілько міщанство, але і тих нечисленних тоді його провідників, що мали давати йому товчок до підйому та вказувати ясний шлях його дальшого розвитку. Освічену верству нашої тодішної суспільности творило тоді майже виключно духовенство, але й серед його національна свідомість в тих часах була дуже слабка; урядовців-Українців, професорів еіс. було тоді дуже мало, адвокатів, лікарів майже зовсім не було. В священичих домах говорено переважно по польськи і тільки дуже небогато було таких священиків — як пр. о. Степан Качала з Шельпак або о. Михайло Глинський з Нового Села — , що остали вірні національному прапорови, піднятому Маркіяном Шашкевичом і мали ясне зрозуміння ваги і значіння рідної мови, історії, літератури та українського національного питання взагалі.

*  *  *

Щойно 60-ті роки XIX. століття принесли значну зміну на краще. Так званий народницький рух, що розпочався тоді у Львові серед академічної молоді під впливом ідей Шевченкового Кобзаря та бистро став ширитися в цілій Галичині, не оминув також і Тернопільщини. Піоніром того руху серед молоді на тернопільському ґрунті був між и. молодий тоді студент Олександер Барвінський, якому доля судила також і пізнійше — після скінчення університетських студій у Львові — вернути знов у Тернопіль і тут на протязі 17 літ (1871-1888) вести перед у наших національних змаганнях І коли приміром навіть така подія як смерть Тараса Шевченка 1861. р. пройшла на тернопільському ґрунті ще зовсім непомітно, то вже 1863. р. можна занотувати тут перший вияв розбудженого життя у формі величавого святкування памяти митрополита Гр. Яхимовича († 11. V. 1863.) з високо—патріотичною промовою о. Степана Качали, який твердо стояв на ґрунті Маркіянових ідей та все молодий духом станув у безпереривний контакт з „громадою“ тернопільської молоді і в кождій потребі служив її членам своїми вказівками-радами. „Громада“ була тоді справжньою національною школою для молодих студентів, а її члени, розсипані на кватирах по міщанських домах, несли тоді перші проміння національної свідомости поміж міщан, головнож міщанську молодь, зацікавлювали їх оповіданнями з нашої богатої історичної минувшини або читанням поем з переписаного „Кобзаря“ Шевченка.

Весною 1865. р. загостив у Тернопіль „Руський Народній Театр“ під дирекцією Омеляна Бачинського, що своїми виставами в тодішній замковій салі також чимало причинився до розбудження національної свідомости серед української тернопільської громади. На виставах театру, з яких віяло щирим одушевленням для нашого народнього життя взагалі, являлася не тільки ґімназійна молодь і нечисленна ще тоді місцева інтеліґенція, але також молоді міщани та селяни з довколишних сіл Тернополя.

Величезне і мабуть таки найбільше значіння у розбудженні національного життя Тернопільців мало заснування в місті Філії товариства Просвіта. Тут треба підчеркнути відрадний факт, що вже на перших загальних зборах Філії, що відбулися 29. червня 1876. р., явилося також доволі значне число тернопільських міщан. Перший секретар Філії професор Олександер Барвінський, прибравши собі до помочі енерґічнійших членів зпоміж тернопільської інтеліґенції (пр. о. Северина Навроцького, професора Костя Горбаля, директора виділової школи Юрія Гецева, адвоката д-ра Володимира Лучаківського, радника Льва Шеховича і ин.) почав класти перші підвалини для найбільш актуальної тоді праці: а саме, культурно-освітної праці серед тернопільського міщанства. Заходами Філії почались відчити, реферати, організування хорів, закладання читалень etc. в першу чергу по селах, а слідом за тим також відповідна підготовна праця і серед міщанства.

На вечерницях та концертах в честь Шевченка, що починаючи з тих часів майже рікрічно відбувалися також в Тернополі (приміром

1. лютого 1882., 1 квітня 1884. р. і т. д.), стали все більш і більш являтися також і міщани, які з захопленням а при цьому з певного рода заздрістю вислухували хорових продукцій славного тоді на ціле Поділля денисівського хору, зорганізованого о. Иосифом Вітошинським, або знаменитого хору з Токів, яким управляв о. Панкратій Білинський. Гурток тернопільських міщан, що постійно брали участь у всіх цих музично-вокальних імпрезах, став згодом просто домагатись веснування також міщанського хору, зорґанізування читальні і ин., і в той спосіб справа гуртування тернопільського міщанства набирала чимраз більше реальних основ. Культурно-освітній рух, що вже був розгорівся довкруги, все більш і більш охоплював
Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №5.png
Міщанин Матвій Брикович,
Почесний Член Товариства.
також і тернопільських міщан і они починають брати вже й активну участь в йому. Міщаниспіваки починають брати участь в тернопільських виступах хору о. Вітошинського з Денисова, о. Амврозія Крушельницьколо з Білої і и.  — Не від річи буде тут відмітити, що донька о. Крушельницького, Сальомея, наша славна співачка, ставила на тернопільському ґрунті перші кроки своєї пізнійшої артистичної карієри. — Величавий концерт, устроєний в Тернополі дня 2. серпня 1885. р. для вшанування памяти нашого першого історика Миколи Костомарова, мав безперечно також свій благодійний вплив на формування національного світогляду його учасників, між якими можна було бачити вже поважне число тернопільських міщан. Учасники того свята оповідають, що вражіння, яке зробив на присутніх жіночий хор під управою п-ні Берлінської відспіванням „молитви дітий“, що зачинається словами: „Боже, великий-єдиний, нам Україну спаси!“, було просто надзвичайне.

Також відновлення і введення наново в життя фондації їм. кн. Острожського (святочне відкриття новозбудованого дому фондації відбулося 12. травня 1886. р.) скріпило серед міщанства прозябаюче почуття національної свідомости, оживило в йому завмерлу чи приспану історичну традицію, викликало у його певного рода гордість своєю власною міщанською інституцією.

Дня 5. липня 1887. р. брали тернопільські міщани активну участь в хорі, який витав архикнязя Рудольфа в Тернополі; в своїх оригінальних міщанських строях виступили вони тогож Дня вечером як окрема Група на етнографічній виставі, урядженій з приводу приїзду архикнязя. Всі ці та подібні моменти тільки підсилювали у міщан бажання власної орґанізації, вже хочби тільки тому, щоби й собі виступити коли-небудь самостійно — організовано, щоби й себе показати людям. — Також тодішний уклад національних і суспільних відносин в самому місті просто вимагав приспішення справи організації українського міщанства. Для ілюстрації тих відносин можна навести тогочасну допись з Тернополя, поміщену в львівському журналі „Правда“ за місяць грудень 1888. р. на стор. 185.

Після пригадки про те, що Тернопіль найбільше місто Поділля і 3-те з ряду щодо числа населення місто в Галичині взагалі, — після загальних уваг про міжнаціональні відносини в місті, автор статті пише далі між иншим ось що:

„В публичному житті Тернополя верховодять Поляки, а ту власть дав їм уряд. Але de facto орудує усім Жидова, котра як і в інших містах зуміла при нашій економічній непорадности захопити все в свої руки. Жидова заволоділа всіми артеріями життя. Они (Жиди) в політичних мотивів, з розрахунку, лишали Полякам добиватись власти у верхах, а самі підготовляли для себе захоплення твердого ґрунту у долі. Муравельними заходами — лишаючи Полякам шумну політику — Жидова заволоділа помалу підвалинами життя економічного, й суспільного і вже тепер в містах і місточках має перевагу і власть (прим, в громадських радах). Тепер (р. 1888.) дійшло до того, що в тер?, нопільській громадській раді на 36 радних sas, сідає 19 Жидів, отже більшість — а між,радними христіянами вони все. зуміють найти
Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №6.png
Міщанин Павло Демчук,
Почесний Член Товариства.
стільки поплечників, що всяка ухвала мусить бути переведена по їх думці, коли вона тільки дотикає їх інтересів.

Так отже справа організації тернопільського міщанства ставала чимраз більше актуальною і силою ходу самого життя зближалася до своєї розвязки.

*  *  *

Ядром — клітиною, з якої почалась і остаточно оформилась пізнінша міщанська організація, був міщанський хор. В Тернополі був вже здавна церковний хор при церкві Різдва Христового (т. зв. середній). Був це хор мішаний і ним управляв деякий час теольоґ Ґорецький а відтак дяк Релеза зі сином Лукою. Члени того хору, переважно молодші міщани, що безпосередньо зацікавилися були частими виступами в Тернополі хорів денисівського, білецького та їн., попросили церковний заряд, щоби для піднесення культури співу вислано до Денисова, до о. И. Вітошинського, кількох міщан-співаків на курс для вишколення диріґентів.

Тодішний парох Тернополя о. Фортуна згодився на це і до Денисова вислано на курс міщанина Івана Чубатого, сина Андрія і дяка Тому Напруженого. Відбувши науку оба курсанти стали дирігентами мішанського хору в Тернополі та деякий час чергувались у своїй праці. Згодом однак хор розділився на дві окремі частини: мішаний і мужеський з тим, що міщанин Іван Чубатий став дирігентом мужеського хору. Тому то якраз хорови ( мужеському) судилося стати зародком нової міщанської орґанізації, відомої пізнійше і до сьогодня під назвою Товариства „Міщанське Брацтво“ в Тернополі.

Ізза недостачі власної домівки мужеський хор сходився на проби деякий час в помешканні самого диріґента міщанина Івана Чубатого. Небавом почав хор виступати вже як самостійна одиниця на ріжних концертах, вечерницях etc. і презентувався — як на свої сили під той час — доволі добре. Його членами були, переважно молоді міщани: Павло Чубатий, Антін Кучерішка, Володимир Чубатий син Степана, Микола Кордибан, Степан Чубатий син Григорія, Іван Джус, Теодор Кравченюк, Григорій Кордибан, Іван Кордуба с. Григорія, Михайло Філінський, Ігнатій Завадович, Григорій Вацик, Микола Фещук і и., з яких нині і половини немає між живими. Хор розвивався доволі гарно, давав церковні і світські концерти, зеднав собі симпатії тернопільського громадянства і став навіть досить важним фактором у регулюванні життя тернопільського міщанства взагалі. Хором зацікавилися також місцеві інтелігенти і стали йому до помочі. Особливо близько до його станули між ин. тодішний канд. адвок. д-р Данило Стахура, д-р Лошнів Іван, д-р Гарасимів, нот. субст. Роман Бачинський і и. Взаїмовідносини поміж поодинокими місцевижи інтелігентами і міщанами — членами хору були часто дуже щирі, сердечні, приятельські. Про те можуть посвідчити факти, що деякі з інтелігентів, що в тому часі в Тернополі були в близьких відносинах до міщан, відійшовши згодом з Тернополя на інші урядові посади чи і., ще доволі довго — а деякі
Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №7.png
† Міщанин Іван Чубатий,
дирігент першого міщанського хору.
навіть до кінця свого життя — переписувалися з тернопільськими міщанами і все нагадували собі взаїмно пережиті моменти спільної праці. В архіві Товариства „Міщ. Брацтво“ зберігаються пр. частина листування д-ра Данила Стахури з пок. міщанином Павлам Чубатим, подарованого цим останнім перед своєю смертю Товариству. Листи датовані вже пр. аж роком 1924., коли то д-р Стахура вже давно покинув був Тернопіль і був суддею на Закарпатті, в м. Берегсас. Свої листи (звичайно з особистими фотографіями, присвятами etc.) адресує д-р Стахура не інакше як прим. „Щирому Товаришови з молодих літ Павлови Чубатому міщанинови в Тернополі“, а в письмах тих повно зворушливих споминів з давноминулих літ, спеціяльнож з р. 1889., коли то они оба — як сказано в листах —  „разом в хорі співали і разом підчас ріжних святкувань щиро забавлялися“.

Міщанський мужеськ.ий хор — про який мова — виєднав собі у тодішного голови комітету фондації князя Константина Острожського, адвоката д.ра Лучаківського дозвіл на те, що проби хору, сходини співаків etc. могли відбуватися в будинку фондації і ця обставина знов підсилила діяльність хору. Чимала заслуга в справі орґанізації тернопільського міщанства належить також радникови суду Ізидорови Мидловському, який при міщанському хорі зорганізував перший міщанський аматорський гурток став на довгий час його душею-провідником. Під його проводом аматори читали пєси, виучували ролі і давали вистави в тодішній замковій салі. Діяльними членами гуртка в тому часі були міщани: Антін Кучерішка, Павло Чубатий, Іван Джус, Василь Фещук, Михайло Мельничук, Григорій Вацик, Ігнатій Завадович, Каз. Караїсь, Микола Костію і другі, а з жіночих сил Марта Давидовичівна, сестри Чубатівні та інші. Починаючи з р. 1890. гурток почав давати вистави, такі приміром як „Тимко капраль“, „Еміграція до Бразилії“ і и. — які проходили все з успіхом, були предметом дискусій серед міщан, будили заінтересування загалу, а у аматорів замилування до театрального мистецтва.

В той спосіб міщанський хор опанував ще одну, ділянку нашото культурного життя в Тернополі, став свого рода нестатутовим товариством тернопільських міщан, став осередком міщанського життя взагалі. Безпосереднім товчком, що приспішив справу оформлення тої міщанської організації на зовні, був інцидент, що трапився на одному із прилюдних виступів міщанського хору в тому часі, а саме з нагоди святкування роковин смерти Шевченка, яке урядив хор в салі польського товариства „Сокіл“ в Тернополі. Перед концертом директор виділової школи Юрій Геців і міщанин Павло Чубатий в порозумінні і за згодою господаря польського „Сокола“, проф. реальної школи Ґедроиця зняли на час концерту зі стіни в салі портрет Костюшка і повісили портрет Шевченка. Це — хоч і сталося, як сказано, в порозумінні з адміністрацією салі „Сокола“ — обурило місцевих Поляків і вони рішили на майбутнє вже більше не винаймати салі Сокола українському міщанському хорови. Таке становище Поляків остаточно скріпило серед українського тернопільського міщанства думку про необхідність власної організації, про конечність негайної будови власної домівки.

В місяці грудні 1890 р. думка ця
Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №8.png
† Міщанин Андрій Сатурський,
перший Голова Товариства в р. 1891.
вкінці своєї реалізації. Пятьох місцевих інтелігентів і стільки ж міщан уложили статут, касинового Товариства „Міщанське Брацтво“ в Тернополі і статут вислано Староству на затвердження. Членами — основателями, що підписали статут, були: адвокат д-р Данило Стахура, радник суду Ізндор Мидловський, о. крилошанин Володимир Громннцький (після о. Фортуни парох Тернополя), о. Яків Вацик, катехит семинарії та адв. д-р Іван Лошнів; з міщан: Андрій Сатурський, Матвій Брикович, Павло Демчук і и.

Товариство поставило собі ціллю: працювати над організуванням тернопільського міщанства, піддержувати товариське життя серед міщанства та дбати про моральну й матеріяльну підмогу своїх членів. Засобами для осягнення тої ціли мали служити: удержування в Товаристві читальні і бібліотеки для членів, уряджування відчитів-рефератів, музикально-вокальних вечерниць, аматорських театральних вистав, організування прогульок та ріжного рода забав. Дуже важною точкою статуту Товариства була також справа основування для міщанської молоді ріжного рода інститутів в цілях її виховання та науки — річ, яка головнов нинішних часах набрала великої ваги та актуальности.

Статут товариства Староство затвердило і міщани зібралися на перші Загальні Збори свого товариства, що відбулися в.р. 1891. До першого виділу увійшли м. и-, міщанин Андрій« Сатурський, як голова, о. Яків Вацик, як його: заступник, а далі міщани Василь Чумак, Павло, Демчук, Михайло Біллник і и. як виділові.

З того часу почалась між міщанами справжня систематична орґанізаційно-освітня праця, в якій з допомогою прийшли міщанам також місцеві інтеліґенти. Сходини і збори Товариства відбувалися і далі в комнатах фондації кн. Острожського, одначе виділ Товариства став вже тоді серіозно думати про будову власної хати. Справа ця йшла помалу вперед і діждалася остаточного зреалізування, коли нею занявся о. крилошанин Володимир Громницький, що в р. 1895. став головою Товариства (він був головою Товариства від р. 1895 — 1921). За його головно старанням придбало Товариство перш усього площу під будову; за суму 100 корон куплено в Магістраті площу з руїнами колишньої військової казарми при вул. Острожського і намічено плян будови власного дому. Товариство помішувалося ще деякий час в будинку фондації кн. Острожського, але що цей останній був переповнений міщанами-старцями, Товариство перенесено на ул. Смиковецьку (тепер Тарновського) до дому Мушинського, відтак до дому Народної Торговлі при вул. 3-го мая, а вкінці до дому Біра при вул. Смиковецькій. Таке скитання Товариства було між іншим безпосередньою понукою до того, що Товариство, хоч і не мало потрібних для будови фондів, рішило приступити до будови.

В тій ціли вибрано окремий комітет (його головою став о. крилошанин Вол. Громницький, членами міщани: Матвій Брикович, Павло Демчук і Степан Бліхар), який дуже енергійно взявся до виконання наміченого діла будови. На перешкоді станув брак початкової готівки на будову, але комітет найшов і на це раду. Видано серію (100 штук) довжних скриптів по 20 корон, які міщани розібрали поміж себе — і так
Ілярій Брикович.png
Проф. Іляріон Брикович,
довголітній Голова Товариства.
створено основний капітал на будову. Чимало корон вплинуло до каси комітету також із добровільних датків міщан, і ці датки доходили нераз до значної — як на ті часи — суми. Більші грошеві датки жертвували тоді приміром дир. Юрій Ґеців, міщанин Матвій Брикович, Антін Яримович і и. Поодинокі міщани-майстрі взяли на себе відповідні роботи, пр. мулярські: Теодор Заячківський і Антін Кучерішка, теслярські Степан Бліхар і и., а загальний нагляд спочивав в руках комітету, головнож о. крилошанина В. Громницького і міщанина Матвія Бриковича, який був рівночасно і скарбником комітету будови. Загал міщан також не остав байдужий до розпочатої будови. Богатші міщани стали обдаровувати Товариство датками в натурі. Так пр. Онуфрій Брикович жертвував на будову стіс каміння, Караїсь Осип, Вацик Гриць, Чубатий Гриць, Кордуба Іван і и. жертвували дуби на будову, міщанин Павло Демчук подарував на будову потрібну кількість цвяхів, Микола Костів жертвував окуття до дверий і вікон і т. д. Міщани-рільники звезли

(переважно даром) матеріял під будову, а міщани-ремісники пр. мулярі Василь Гладкий, Іван Матвійчук, Андрій Маринчук і и. жертвували по одному або й більше днів своєї роботи при будові.

Первісний плян дому був зроблений на будинок партеровий. Згодом однак показалася потреба переіначення пляну, головнож лляну будови великої салі, що мала служити також для руханкових вправ, і первісний плян будови удалося, помимо спротиву урядового інженіра Стронського, перемінити на будову поверхову. Тим між іншим (переміною первісного пляну) пояснюються деякі недоладности в доконаній будові дому (пр. нераціональне розміщення Гардероб та інших убікацій, невигідне проведення сходів на поверх і т. д.) Підготовчі роботи будови почалися ранньою весною р. 1903. і протягом цьогож року будову закінчено.

Комітетови удалося одержати спершу векслеву а потім гіпогечну позичку в міській Касі Ощадности, будову доведено до кінця і осінню 1903. р. комітет віддав будинок до вжитку Товариства. Посвячення дому відбулося дуже святочно, при великій участи тернопільського міщанства, місцевої інтелігенції та гостий з провінції. На святі були присутні також деякі місцеві Поляки, між якими вже вище згаданий професор Ґедроиць вітав від імени Поляків українську тернопільську громаду з її новим надбанням. Тогож дня вечером відбувся в салі Товариства комерс, в якому взяло участь понад 100 учасників; при цьому слід завважати, що кошта комерсу зновже всеціло покрили міщани-масарі Партеній Яримович і Лука Островський, а ролю ввічливих господарів дому в часі свята виконували міщани Лука Кузьмович, Павло Бекесевич і Антін Кучерішка.

Будинок Тов. „Міщанське Брацтво“ доволі просторий. Є тут велика саля зі сценою і гардеробами, є бічні кімнати для внутрішнього вжитку Товариства а окрім того є ще кімнати, які Товариство віднаймає приватним льокаторам. На окрему увагу заслугує будова сцени, яку — як рівнож і малювання куртини і декорацій — виконано згідно з вказівками згаданого вище радника суду Ізидора Мидловського.

Товариське життя міщан в новозбудованій домівці наче обновилось і пішло живійшим
Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №10.png
Будівничий Андрій Фалендиш,
теперішний Голова Товариства.
темпом. Щойно тепер зрозуміли міщани всю вагу і значіння власної домівки. При цьому не забули вони відповідно подякувати тим членам Товариства, які найбільше понесли труду і старань в справі будови, іменуючи найбільш діяльних членів комітету будови а саме о. крилошанина Володимира Громницького та міщан Матвія Бриковича і Павла Демчука Почесними Членами Товариства.

Між міщанами почався живий культурноосвітній рух; они стали численно сходитися в Товаристві на читання ґазет-журналів, прислухуватись дебатам на актуальні теми дня. Кождої неділі і свята відбувалися в Товаристві популярні відчити-реферати а нова простора саля Товариства стала з того часу одиноким пристановищем, де тернопільська громада могла свобідно давати свій вислів у всіх виявах нашого суспільного та національно-культурного життя.

При Товаристві відновив свою діяльність також аматорський гурток, який маючи у свойому розпоряджені власну салю а також потрібне театральне приладдя, розпочав наново давати аматорські вистави. Ного персональний склад поповнили нові аматорські сили (пр. міщани Степан Кучерський, Осип Остапюк, Осипа ПоСтригачівна і и.), що виявили безперечний хист до театральної справи і зуміли з успіхом віддати нераз доволі тяжкі драматичні ролі.

Товариство приступило рівнож до скомплетування відповідної бібліотеки для вжитку своїх членів. її поповнено виданнями Укр. Видавничої Спілки, впорядковано (богато праці вложили в ту справу міщани Петро Брикович і Павло Постригач) і бібліотека виказувала вже досить поважне число (понад 400) томів. Місцеві інтеліґенти і далі підпомагали Товариство у його введенні головно своїми відчитами-рефератами, призначеними добором тем і способом викладу для ширшої тернопільської громади.

Чимало праці вложили під тим оглядом старші тернопільські громадяни, пр. д-р Володимир Вітошинський, лікар в Тернополі, проф. семин. Дмитерко, проф. Яків Миколаевич, лікар д-р Грабовський і и., а в пізнійших часах (після війни) головно члени Філії Учительської Громади в Тернополі, переважно професори б. укр. державної гімназії і приватної гімназії Рідн. Школи, як також інші місцеві інтелігенти, як пр. адвокат д-р Степан Баран, адвокат Остап Постригач, адв. д-р Степан Брикович, адв. д-р Дмитро Ладика 1 т. д. На жаль протоколи Товариства пропали і через те не можна дати всебічного висвітлення діяльности Товариства з тої так важної культурно-освітної ділянки його життя.

*  *  *
Велика світова війна з р. 1914., якої грозу і страхіття прийшлося переживати Тернополеви вже від перших її початків, єпараліжувала на довгий час всяке духове а тимбільше товариське життя в місті та не пощадила Тернополя також під оглядом матеріяльним. Інвазія російських військ, а відтак переходи, наступи, відступи etc. всяких інших військ, не минали безслідно Тернополя і прекрасний будинок Товариства „Міщанське Брацтво” — подібно як І всі інші українські інституції в Тернополі — підпав великому знищенню. Правда, в перших
Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №11.png
Теперішній Виділ Товариства.
часах воєнного лихоліття удалося — головно завдяки старанням тодішного голови Товариства о. крилошанина В. Громницького — зберегти будинок Товариства від руїни. Москалі, занявши Тернопіль 22. серпня 1914. р., зробили в Това-, ристві трус, опечатали бібліотеку Товариства і на цьому обмежились. Щоби зберегти будинок перед реквізиціями etc. о. крилошанин Громницький виєднав у тодішного тернопільського Губернатора Чарториського дозвіл на ведення і в льокалях Товариства т. зв. дешевої зглядно безплатної кухні. Дозвіл одержано і кухню вели сестри-служебниці, які постійно замешкали в бічних кімнатах Товариства. Обіди готовлено в сутеренах будинку а велику салю перемінено на велику їдальню, з якої користали жертви війни — головно величезна кількість б. австрійських урядовців, які не могли чи не хотіли евакууватись з австрійською армією на захід- і опинилися в Тернополі в дуже невідрадному матеріяльному становищі. В той спосіб виконувано велику благодійну справу (бували часи, коли кухня видавала 1800 обідів денно) і збережено на деякий час майно Товариства. Такий стан трівав менш-більш до половини 1915 р. Та прийшов момент, коли Москалі, схвильовані рухами австро-німецьких військ на фронті, стали готовитися до відвороту, а в звязку з цим арештувати й вивозити наших визначнійших громадян в глибину Росії. Хвиля арештувань не минула також Тернополя і чимало наших громадян вивезено тоді до Росії, будьто в характері т. зв. заложників, будьто як т. зв.. політичних. В цьому останньому характері вивезено у вересні 1915. р. у Перму також голову Товариства о. крилошанина Громницького і Товариство з усім своїм майном опинилось без належної опіки. Простора саля Міщ. Брацтва стала місцем постою ріжних дрібнійших військових частин, які зміняючись раз-ураз, залюбки гостювали в «прекрасній салі Брацтва а при тему нищили так самий будинок як і богатий ін-., вентар Товариства (крісла, руханкове приладдя і т. д.). В перших часах російської революції, коли під її подувом поодинокі частини російського війська стали спішно українізуватись, служила саля Міщанського Брацтва знов деякий час свойому властивому призначенню. В Тернополі зорганізувалась була театральна дружина, що в тому часі давала в салі Міщанського Брацтва свої вистави, але в результаті воєнних подій, які довелося пережити містови взагалі, Товариство потерпіло дуже значні матеріяльні шкоди. Чимало труду і гроша коштувала після війни справа основного ремонту будинку Товариства і привернення його до такого стану, що відповідавби бодай конечним потребам його призначення. Доконали цього післявоєнні виділи товариства — спершу під проводом проф. Іляріона Бриковича (був головою товариства від 1921 — 1927.) а опісля (від 1927. — до нинішних часів) будівничого Андрія Фалендиша. Будинок остаточно відновлено а також поповнено інвентар Товариства, якого брак (головнож крісел etc.) давався дуже гостро відчувати в перших післявоєнних роках. Життя Товариства почало входити знов у своє нормальне русло і під сучасну хвилю воно розвивається вже менш-більш правильно. Нині Товариством управляє Виділ, вибраний на Загальних Зборах 20. січня 1931. р. (тут слід завважити, що загальні
Товариство «Міщанське брацтво» в Тернополі №12.png
Орхестра Товариства.
збори Товариства відбуваються традиційно все на другий день після Богоявлення, в день св. Івана Хрестителя) а його персональний склад такий: будівничий Андрій Фалендиш — голова, Антін Кучерішка — містоголова, Василь Сай — секретар, Корнель Яримович — скарбник, Павло Качмарчук — господар, Володимир Остапюк — бібліотекар. Виділовими є: Сеньківський Василь, Маринчук Андрій і Кордибан Теодор, а їх заступниками Микола Решетуха, Володимир Філінський, Павло Кучерський і Петро Мисула. З важніщих досягнень Товариства за останні літа слід відмітити справу зорґанізування в р. 1927. власної орхестри (з 27 інструментів), яка служить не тільки для науки і розваги її членам, але й добре виконує свою громадянську службу своїми прилюдними виступами у всіх важніших хвилях національного й культурно-освітного життя самого тернопільського міщанства й українського тернопільського громадянства взагалі. Виступ орхестри Міщанського Брацтва пр. на останньому святі Просвіти в Тернополі (13. XII 1931) був одною з атракційних точок програми свята.

В останньому часі Товариство має біля 300 членів і його життя, оживлене головно в осінних та зимових місяцях року, проходить взагалі нормально. Виділ Товариства веде послідовно свою працю над консолідацією внутрішнього життя в Товаристві, репрезентує українське тернопільське міщанство на зовні, стежить за всіми виявами нашого загального національно-суспільного життя і відповідно реагує на них також зі свойого боку. В травні ц. р. з нагоди 30-літнього ювилею владичої праці Його Ексцеленції Митрополита Андрея ґр. Шептицького Товариство Міщанське Брацтво вшанувало Достойного Ювилята в той спосіб, що іменувало Його своїм Почесним Членом і вислало на руки Митрополита відповідне письмо — грамоту. У відповідь на це одержало Товариство відручне письмо Його Ексцелєнції з 2 червня 1931, в якому Митрополит, дякуючи Товариству за честь, бажає йому як найкращих успіхів в його праці і його дальших змаганнях.

Взагалі Товариство — як сказано вище — поконало вже до певної міри ті труднощі, які поставило було перед ним воєнне лихоліття. Сучасна економічна кріза спинює вправді Товариство в його програмовій праці (пр. через брак гроша не поповнено досі бібліотеки Товариства, яка в часі війни майже всеціло пропала), одначе Товариство з надіями на краще вступає оце в пяте десятиліття свойого істнування. З цеї нагоди побажатиб Товариству одного, а саме: щоби йому удалося вже в найкоротшому часі згуртувати біля себе всіх тернопільських міщан — Українців без виїмку, вирівнати остаточно ті дїссонанси, що у висліді якогось непорозуміння даються відчувати на ґрунті ріжниць поміж міщанами-рільниками і міщанами-ремісниками і створити сильну, могутню міщанську орґанізацію, об яку розбивалисьби всі зазіхання ворожих нам елєментів. Товариство „Міщанське Брацтво” має всі дані для виконання цього великого орґанізаційного діла і є надія, що воно, сконсолідувавши свої сили, стане хоч і маленькою але кріпкою, непохитною частинкою того фундаменту, на якому всією своєю вагою зможе твердо опертися величава будівля нашого майбутнього кращого життя.




















сторінка



Суспільне надбання

Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах та Україні.


  • Ця робота перебуває у суспільному надбанні у Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала у суспільному надбанні в Україні
  • Термін дії авторських прав на цей твір в Україні закінчився до 1 січня 2001 року, коли почала діяти нова редакція закону України про авторські й суміжні права, що збільшила термін дії копірайту з 50 до 70 років.