Технічні культури, як сировинна база промисловости України в 2-му п'ятиріччі/Олійні культури
| ◀ Текстильна група | Технічні культури, як сировинна база промисловости України в 2-му п'ятиріччі Олійні культури |
|
Дещо звужені перспективи розвитку тваринництва при великому попиті людности на жири, а, подруге, швидко зростаючі вимоги промисловости і інших ділянок народнього господарства на різноманітну технічну олію обумовлюють необхідність величезного зросту олійних культур.
За підрахунками для задоволення в 1937 р. першочергових потреб народнього господарства потрібно близько 540 т. т. рослинної олії, що по головних видах її розподіляється так: сояшної — 283 т. т., лляної — 32,6 т. т., конопляної — 34,5 т. т., бавовняної — 13,0 т. т., соєвої — 14 т. т., рижійової 103 т. т. і інших — 59 т. т.
Зазначені вимоги по окремих культурах мається задовольнити в такій спосіб.
Сояшник, що посідає одразу величезну смугу від кордону з Бесарабією до крайнього сходу і по меридіяну з центрального Лісостепу до крайнього півдня, за пляном 1932 р. має досягти площі понад 1 міл. га.
Через деякі свої негативні властивості, як от те, що він дуже поганий попередник для послідуючих культур, і при ущільненні засівів надто пошкоджується вовчиком, сояшник не має широких перспектив для дальшого розвитку. Потискуючись з півдня бавовником і новими ликуватими олійними, а з північного заходу — соєю, озимим ріпаком і іншими більш рентабельними культурами, сояшнику доведеться дещо скоротити район свого розповсюдження, одноразово збільшуючи концентрацію особливо в східній частині Степу. Проте, слід зауважити, що таке розташування культури, через велику пошкодженість засівів вовчком саме в цьому районі (Донбас, півд.-східня частина Харківщини та східня частина Дніпропетровщини), передбачає одержання на кінець п'ятиріччя позитивних наслідків з роботи по виведенню імунних сортів і масовому, добору стійкого проти вовчка насіння, а також і застосування низки аґротехнічних заходів проти цього шкідіника (віповідний обробіток, знищення цвітоносів, озимий засів). До того ж, в перші роки п'ятирічки доцільно було б посилити засіви сояшнику в західній частині Степу з послідовним збільшенням засівів в згаданому районі.
Урахування земельних ресурсів і добору культур у сояшниковому районі дає підстави гадати, що площу сояшнику можливо буде поширити не більше, як до 1100-1120 т. га з орієнтовним розподілом по областях: на Харківщині — 330 т. га, Донбасі — 90 т. га, Дніпропетровщині — 390 т. га, Одещині — 275 т. га і АМССР — 35 т. га.
Щодо врожайности то здійснення тільки но перелічених заходів плюс механізація культури, що її на сьогодні в основному можна вважати розв'язаною, дають можливість проєктувати досить значне збільшення, а саме з 7,2 цн. в 1932 р. до 9 цн. в 1937 р.
В такому разі огульна продукція насіння становитиме понад 1 м. т., абож в олії близько — 257 т. т.Такі запроєктування дають збільшення проти 1932 р. по площі на 4,4 %, врожайності — 25 % і продукції в насінні 30,5 %, а в олії більше 45 %. Проте, як бачимо, наведена продукція не цілком задовольняє програму промисловости для сояшникової олії, що виходить з цифри в 283 т. т. цей розрив повинно перекрити за рахунок інших олійних.
Соя. Культура цієї виключно корисної рослини повинна набути в наступну п'ятирічку якнайширшого розвитку.
Правда, сучасний рівень врожайности і стан з механізацією сої досить незадовільні, але розпочата робота з виведенням відповідних сортів дає впевненість, що незабаром ці головні недоліки буде усунуто, а удосконалення районів розповсюдження і поліпшення аґротехніки (ранній засів) забезпечить цій культурі цілком стале місце в укр. засівплощі.
Виходячи з вимог промисловости на соєву олію в 14,5 т. т., а також ураховуючи поширене вживання сої як білкової речовини, так в різні харчові вироби, як і на корм скоту, площу сої намічено збільшити до 450 т. га проти 190 т. га на 1932 р.
При запроєктованій врожайності в 11 цн. 3 га це дасть близько 500 т. т. насіння, що цілком задовольняє потреби промисловости і залишає достатні ресурси на інші призначення. Такі запроєктування дають проти 1932 р. збільшення по площі на 136,8 %, врожайності — 40 % і продукції — на 228 %.
Щодо розташування цих засівів, то досвід минулих років доводить, що за найбільш надійні райони, які і надалі мусять складати основний соєвий район, є південні від лінії Вінниця — Черкаси — Полтава частини Вінницької та Київської областей і північні частини Дніпропетровщини та Одещини, але не південніше лінії Павлоград — Кр. Ріг — Тираспіль.
Тільки з виведенням більш ранньостиглих і посухотривалих сортів можливо поширення соєвого району за рахунок з одного боку більш північних лісостепових районів Київщини та Харківщини, а з другого — південних районів Одещини та Дніпропетровщини. За таким розташуванням засіви сої намічено розмістити по областях приблизно отак: у Винницькій області 100 т. га, Київській — 30 т. га, Харківській — 30 т. га, Дніпропетровській — 100 т. га, Одеській — 120 т. га, АМССР — 10 т. га.
Озимий ріпак, як культура, що при нормальних урожаях в наших умовах дає більшу продукцію олії з гектара, порівнюючи до інших олійних, заслуговує стати основною олійною культурою Лісостепу. До того ж озимий ріпак дуже гарний попередник для цінних культур, як озима пшениця і цукровий буряк, а ріпакова олія має широкий вжиток в промисловості і придатна на їжу.
Проте, вважаючи на особливу чутливість оз. ріпаку до кліматичних умов (вимерзання) і засобів культури (пари, угноєння, своєчасний обробіток), на сталі та високі врожаї можна сподіватись лише при розміщенні засівів в найбільш придатних районах і при ретельному додержанні аґротехніки.
За такий природний район для оз. ріпаку маємо, поперше, Вінницьку область за виключенням півд. районів її і, подруге, центральну частину Правобережжя — Київщини.
Щодо Лівобережжя, то навіть і на Київщині можна чекати постійної загрози вимерзання засівів, не кажучи вже про Харківську область. Отже, просування сюди культури оз. ріпаку так само як і на південь Вінничини можна допустити лише при кончій потребі збільшити продукцію ріпакової олії і то невеличкими площами.
Орієнтуючись на те, що в межах накресленого пляну такої необхідности не буде, а разом з тим буде гарантовано достатню височінь аґротехніки, врожайність оз. ріпаку встановлено в 11 цн. на га. В такому разі для задоволення вимог промисловости на сировину, що в олії дорівнює 103 т. т. необхідно довести засіви оз. ріпаку до 250 т. га проти 6,8 т. га 1931 і 72,7 т. га 1932 р. з орієнтовним розташуванням засівів у Вінницькій області 165 т. га і Київській — 85 т. га.
За таким пляном збільшення основних покажчиків проти 1932 р. буде дорівнювати по площі 243,8 %, врожайності — 37,5 % і продукції, яка становитиме 275 т. т. — 372,5 %.
Рицина. Ця культура, не дивлячись на великий попит на рицинову олію з боку промисловости, медицини і авіяції, досі поширювалась на Україні надто повільно а саме по роках: 1928 р. — 10,4 т. га, 1929 р. — 12.6 т. га, 1930 р. — 11,4 т. га і 1931 р. — 13,5 т. га, 1932 р. — 20 т. га.
За головні перешкоди до більш енергійного поступу були відсутність біольогічно-вирівняного насінньового матеріалу щодо одночасного встиггання, пізньостиглість сортів і трудність механізації уборки.
Треба гадати, що надалі впертою роботою відповідних організацій і винахідницької думки ці недоліки кінець-кінцем буде усунуто, тим більш, що вже і зараз, напр., у відношенні насінньового матеріалу є значні досягнення, як от, сорт акад. Кащенка і скороспілка, а також з бочками, що туго розкриваються. Вважаючи на те, що рицинова олія буде правити за одну з найголовніших в різного роду виробництвах (мило, лінолеум, гума, фарба і т. інш.), а також на величезний попит на ню, як мастило для машин і авіяційних моторів, береться настановлення на збільшення засівної площі якнайменше в 4 рази, тобто до 80 т. га при зрості врожайности до 8 цн. Такі запроєктування дають збільшення проти вихідного року по площі на 300 %, врожайності на 48 % і продукції (64 т. т. насіння) на 482 %.
Щодо районування, то, розташовуючись в степових районах на північ від бавовняної зони, засіви рицини орієнтовно намічено в Дніпропетровській області 35 т. га, Одеській — 40 т. га і АМССР — 5 т. га.
Інші олійні. Необхідність запровадження, крім наведених головних олійних культур, низки другорядних, а особливо нових культур, випливає з різних причин, як от повніше задоволення вимог на олію різної смакової якости (арахіс, кунжут, гірчиця), резерв на випадок невдачі з головною культурою (оз. рижій, кольоза, сафльор, лялеманція), вимоги експорту (мак), особливі властивості культури (судза для виробництва ляку) і т. інш. Розмір виробництва цих культур і розташування їх намічено отак.
Гірчиця, що невеликими площадями має розповсюдження майже по всьому терені України, а особливо в південно-степових районах Одещини і Дніпропетровщини, через найбільшу продукційність її на Поліссі скупчується саме в цьому районі. Майже збігаючись з районом розповсюдження льону, засіви цієї культури буде розташовано на Київщині в розмірі 25 т. га з врожайністю в 6 цн. Також на Київщині в лівобер. її частині буде мати місце і кольоза з площею в 30 т. га і врожайністю в 8 цн.
Найбільш придатним районом для культури маку, що за покриттям своїх потреб має значною мірою йти на експорт, є північна половина Правобережного Лісостепу, яка входить в склад Вінницької та Київської областей при чому в разі необхідности культуру з достатньою рентабельністю можна поширити і на всю лісостепову частину цих областей.
Отже, запроєктована площа маку в 50 т. га тут і розміщується з розподілом по 25 т. га поміж Вінничиною і Київщиною при врожайності 6 цн.
З нових олійних на сьогодні найбільш обґрунтовані перспективи розвитку має сафльор, що якістю олії не поступається перед сояшником, а збоку вимог до якости ґрунту, працемісткости і легкости механізації далеко випереджає останній. На 1937 р. намічено 12 т. га сафльору в південніших районах, Дніпропетровщини (7 т. га) і Донбасу (5 тис. га), де мають поширення солонцюваті ґрунти і де сояшник особливо пошкоджується вовчком. Урожайність сафльору намічено в 6 цн.
Культура кунжуту надто цікава через високу олійність насіння і дуже гарну якість олії і макухи. До того ж воно може посісти на значній терені посушливого Степу так у самій бавовняній зоні, як і на північ від неї.
За орієнтовну площу на 1937 р. прийнято 30 т. га, з яких 10 т. га припадає на Одещину і 20 т. га на Дніпропетровщину з врожайністю в 6 цн., а при зрошенні навіть до 10 цн. і більше.
Проте, слід зауважити, що реалізація такого пляну з кунжутом потребує ще досить великої роботи так з добором відповідних сортів, як і удосконаленням засобів культури.
Арахіс, як досить вибагливу, культуру і до клімату і до ґрунту, з достатньою впевненістю дуже можна проєктувати в Степу покищо для обмеженого району, з легкими ґрунтами, що складається з Миколаївського, Херсонського, Цурюпинського та Голопристанського адмінрайонів на Одещині, де його і намічено засіяти на площі в 10 т. га з передбачаємою врожайністю в 8 цн. Дальше поширення культури залежатиме від успіху роботи над виведенням скоростиглих сортів і наслідків застосування зрошувальних засівів, де можна сподіватись на збільшення врожайности до 12 цн.
З олійних культур, що досі не розглянено, заслуговує уваги питання про перспективи олійного льону-рогачику, що має розповсюдження в степових районах.
Як культура свіжо-орних земель, вона за скороченням таких ввесь час незмінно зменшувалась і тільки починаючи з 1929 р. почасти з причин загибелі озимини (1928, 1929 р.), почасти під впливом дуже напруженого жирового балансу почала швидко зростати (1931 р. близько 93 т. га). Однак, врожайність її залишається надто низькою і, головне, по чутливості до звичайних аґротехнічних заходів значно поступається перед іншими олійними, цебто і перспективи збільшення її досить незначні.
До того ж запровадження льону в великому маштабі тягне за собою поширення кускути, що крім самого льону загрожує також передбачаємому поширенню в Степу люцерни.
Отже, на 1937 р. запроєктовано цієї культури лише 25 т. га (на Харківщ. 15 т. га та Дніпропетр. — 10 т. га) з врожайністю в 6 цн. проти 74 т. га 1932 р. Такий незначний маштаб засіву майже ні в якій мірі не компенсує тої нестачі сировини для льонової олії, що виявляється з зіставлення програми виробництва цієї олії на 1937 р. в 32,6 т. т. і продукції укр. льонарства в 15,1 т. т. Тим то особливо бажане широке запровадження засівів нової для України культури — лялеманції яка невибаглива до ґрунтів, далеко продуктивніше за льон (до 8 цн. з га на сіння з олійністю 35 %) і дає олію, що за якістю стоїть близько до лляної (схнучка).
За найбільш придатні райони для цієї культури слід вважати лісостепову частину Харківської та Київської областей почасти північні райони Одещини. Менш задовільні умови півд. Степу, але при короткому вегетаційному періоді цієї культури тут можна сподіватись на одержання за літо 2-х врожаїв способом повторної культури (разом до 9 цн. з га).
Крім лялеманції слід було б передбачити також поширення судзи та оз. рижію.
Судза або перила що за дослідами може успішно культивуватись не тільки в північно-степових районах, але і в Лісостепу, вельми цінна особливими властивостями олії (йде на виготовлення лаків) і з боку продуктивности (врожайність 7,5 цн. з га при олійності в 44-48 %).
Недостатня надійність по деяких районах культури озимого рипаку, робить дуже цікавим запровадження тут засівів оз. рижію, що перезимовує не гірше від жита і дає гарні врожаї (8-12 цн. з га при 36 % олії).
У степових районах, підсіяний до озимини, оз. рижій дає перестраховку на випадок вимерзання головної культури, або ж додаткову продукцію (достигає разом із хлібом).
Якщо підсумувати запроєктовані площі під всіма олійними культурами, матимемо загальну засівну площу під ними в 2082 т. га, що проти 1932 р. (1520 т. га) дає збільшення на 37 %, і продукції олії, враховуючи насіння бавовнику, льону і коноплі, в 496,5 т. т.
Проте, і таке збільшення не цілком задовольняє вимоги промисловости, що дорівнюють 539,6 т. т., або ж на 43 т. т. менш ніж дає олійний клин. Крім наведеного вже розриву по ллоновій олії, ця різниця частково припадає на сояшник і другорядні олійні, і в цій частині він повинен компенсуватись за рахунок інших олійних ресурсів, як от — кукурудзяні рістки, гарбузове насіння, різні кісточки і інше насіння, що має олію.
Тютюнові культури. Українське тютюнництво, що репрезентоване головно махоркою (на 1932 р. 60 т. га) і в значно меншій міри жовтими цигарковими і цигарними тютюнами та бакуном (разом 11 т. га), в наступну п'ятирічку має значно змінитись так за складом, як і в відношенні засобів культури, розміщення, сортів тощо.
Збільшення засівів махорки на Україні (проти довоєнного часу майже втричі), що пояснюється збільшенням попиту на махоркову продукцію при зменшеній врожайності, надалі з поширенням засівів в інших районах (Сибір), підвищенням врожайности і збільшенням вжитку інших тютюнових виробів, повинно не тільки припинитись, але і досягнуті площі вряд чи залишаться.
Навпаки, інші тютюнові культури, дістаючи в нових соціально-економічних умовах господарства всі передумови до підвищення врожайности і якости продукції, мають значно поширитись. Крім задоволення зростаючого внутрішнього попиту на більш цінну продукцію тютюнництва, таке поширення тютюнів бажане також і з погляду експорту (бакун, американ), і з погляду найдоцільнішого використання бідних пісчаних і супіскуватих земель (жовті тютюни), що складають на Україні чималу площу. До того ж жовті тютюни вельми корисні для степового району, як досить сухотривалі культури.
Отже, виходячи з замовлень промисловости на сировину в розмірі 82 т. т. махорки і 20 т. т. інших тютюнів і при наміченій врожайності для махорки в 25 цн., бакуну — 18 цн., американу — 15 цн. і цигаркових тютюнах — 8 цн., мається скоротити площу під махоркою з 60 т. га на 1932 р. до 40 т. га, а для решти тютюнів збільшити засівплощу з 11 т. га до 20 т. га. Одержана продукція в 100 т. т. махорки і 23 т. т. тютюнів не тільки цілком задовольняє згадані вимоги укр. промисловости, а дає ще для вивозу за межі України близько 13 т. т махорки і 2 т. т. тютюнів.
З питань, які стоять перед укр. тютюництвом на нову п'ятирічку і обумовлюють здійснення накресленого пляну, на перше місце слід висунути правильне розташування культур і питання сортового складу, аґротехніки і первісної обробки.
Щодо розташування, то засіви махорки залишаються в межах свого старого району, побіля Прилук, Ромен, Черкас і Кременчука, як визначених центрів махоркової промисловости, з тим, що внутри цього району промислові засіви скупчується великими маштабами в спеціалізованих господарствах.
Так саме зберігає свій район і бакун — Борзенський, Менський, Ніженський, Коропський і Корюківський адмін. райони.
Для сигарних тютюнів, крім старого Чернигівського району, повинно використати надто сприятливі кліматичні і ґрунтові умови (легкі неглибокі суглинки та супіски) південної частини правобережного Полісся (Волинь), де гарно вдаються навіть найбільш високоцінні сорти сигарних тютюнів.
Так само поруч з закріпленням і ущільненням засівів в старих районах (Наддністрянщина) мають посісти нові райони і цигаркові тютюни. За такі райони маємо, поперше, Придніпровську смугу з пісчаними і супісчаними ґрунтами (приблизно від Баришполя до Кам'янського і від В. Лепатихи до Херсону), і, подруге, райони по р. Молочній на Мелітопольщині і почасти по річках Куяльник і Тилигули на Одещині. При такому районуванні зазначені засівплощі розподіляється так: махорки — 25 т. га на Харківщині і 15 т. га на Київщині; бакуну — 5 т. га і американу — 3 т. га в Київській обл. і жовтих тютюнів в Вінницькій обл. 5 т. га, АМССР — 2 т. га, на Київщині — 1,5 т, Харківщині — 0,5 т. га, Одещині — 1,5 т. га і Дніпропетровщині — 15 т. га.
В питаннях сорту, що особливо значення має для цигаркового і сигаркового тютюнництва, необхідно прагнути за заміни малопродуктивних місцевих сортів на нові високогатункові (для цигаркових тютюнів Дюбек, Трапезунд, Американ Кримський, Аркадія, Тик-Кулак; по Сигарах — Гаванна, Берлея, Суматра) за утворення певного товарового штандарту. Щодо місцевих сортів, то, вважаючи на їх ранньостиглість і стійкість проти посухи і заморозків, їх треба було б якнайширше використати для селекційної роботи і для відповідних більш північних районів.
Проте, такий досить гарний сорт, як Південно-Березький, слід і надалі залишити для широкої культури.
Як вельми працемісткі і вибагливі до обробітку культури, що до того переходять з присадибних земель в звичайні польові умови, тютюни вимагатимуть значного поліпшення аґротехніки, забезпечення добривами, належної підготовки сировини і максимальної механізації всіх виробничих процесів. Тому поширення парникового господарства, будівництво сушарень і спеціальних приміщень разом зі збільшенням постачання добривами і машинами стає за необхідну передумову реалізації накресленого пляну.
Інші технічні. З решти технічних в наступну п'ятирічку і по ролі, яку вони повинні відограти в народньому господарстві, і по площі на перше місце слід поставити кавчукодайні рослини.
З них на Україні найбільше вивчений ластівень, що крім свого прямого призначення, як кавчукодайної рослини (біля 4 % кавчуку), має цінні властивості і як продуцент текстильної і паперової сировини, а також являється гарним медоносом.
Тому, а хоч він і поступається відсотком кавчуку перед тау-сагизом (14-16 % кавчуку), ластівень заслуговує не тільки на дальше поглиблене вивчення його з усіх боків, а й на поширення засівних площ в промислових маштабах.
Не слід забувати, що це наша аборигенна культура і як така, дає найбільше гарантій щодо стійкости проти різних несприятливих чинників. До того ж він дуже невибагливий до ґрунтів і гарно вдається на пісках. Проте, наслідки досвідної роботи останніх років з тау-сагизом доводять про велику ефективність цієї культури на Україні.
А як зважити крім відсотку кавчуку в тау-сагизі ще на його якість і порівнюючи простий технологічний процес здобування, то слід дійти висновку, що і на Україні тау-сагиз повинен зайняти переважне місце.
За попереднім настановленням протягом п'ятиріччя малося поширити культуру кавчукодайних на Україні до 50 тис. га. Однак, наведені вище дані говорять за те, що тут можна йти з більш сміливими запроєктуваннями.
Адже-ж, оскільки наявність насінньових ресурсів і придатних земель це дозволяє, можна було б орієнтуватись на 100-110 т. га з тим, що під тау-сагизом буде біля 100 т. га в багатокутнику: Миколаїв — Скадовське — Сокологорне — Оріхів — Василівка, В. Лепетиха, і під рештою кавчукодайних коло 7-10 т. га в основному в тому ж таки районі. Крім того має продовжуватись робота з розмноженням економії.
Досить помітне місце в засівах 1937 р. повинні мати й етер-олійні культури, що крім задоволення попиту внутрішнього ринку, мають у великій кількості піти за кордон.
Слід підкреслити, що в зовсім незначних площ в недавньому минулому ця група рослин вельми поширилась, діставши 1931 р. 16,3 т. га, а на 1932 р. навіть 34 т. га.
За проєктуванням цю площу на 1937 р. мається збільшення аж до 60 т. га.
З галузей сільського господарства, що має досить невиразну перспективу надалі, є хмілярство, продукція якого так до війни, як і в післяреволюційний час значною мірою йшла на експорт.
Скорочення попиту на хміль на зовнішньому ринкові, що потягло за собою майже катастрофічне зменшення плянтацій після 1927-28 рр., і жорстока криза в капіталістичних країнах в сучасному, не дають підстав навіть для відновлення колишніх площ. Зростаючі ж вимоги нашої промисловости, треба гадати, можна буде задовольнити з підвоєнної сучасної площі.
Тому замість 1,5 т. га хміля в 1932 р. на 1937 р. запроєктовано 3 т. га з врожайністю родючих площ в 8 цн.
Підсумовуючи накреслені на 1937 р. для окремих технічних культур, маємо загальну площу під ними в 4830 т. га, що на 39,2 % перевищує площі їх 1932 р. (3471 т. га).
Слід відмітити, що такий темп розвитку технічних культур поступається тільки перед темпами росту кормової групи, завдання якої безпосередньо скеровані на вирішення основної сільсько-господарської проблеми у другу п'ятирічку, а саме розвитку соціялістичного тваринництва.