ЯГОДИ
Пішла мила на ягоди
в зелену дуброву,
задерла си острим тернем
ножечку біленьку.
Не може моя миленька
на ніжку ступити.
Ой ти, тернє, остре тернє,
про що-сь біль вчинило?
За те будеш, остре тернє,
з бора виметено.
Пожди, мила, в холодочку,
в зеленім борочку;
я побігну на леваду
по коня білого.
Коничок ся на леваді
в густій траві пасе,
моя мила в холо́дочку
на милого ждає.
Ялась діва жалковати
стихенька в дуброві:
«Ой, що рече моя мати?
Я нещасна роба!
Всігда ми мовляла мати:
«Стережись молодців!» —
Чом ся молодців стерегти,
коли добрі люди?»
Приїхавєм на конику,
як сніжок, біленькім;
з коня скочив, в'язав на сук
за срібельну узду.
Дівча обняв, притис к серцю
і цілував уста;
і забула красна діва
більний терн в ноженьці.
Голубили-сьмося, миловали-сьмося,
над западом сонце.
«Їдьмо, милий, борзі домів,
сонінько нам зайде!»
Борзо скочив на коника,
як сніжок, білого,
і на руці взяв миленьку,
з нев домів поїхав.
|
