НАД БУГОМ
Гей, річенько бистренькая,
Гей, стань, подивися,
Як я плачу, як горюю,
Зо мнов пожурися!
Твої води веселенькі,
В них рибонька грає;
Моє серце розпускаєсь,
Від журби ся крає.
Трава к тобі з любощами
З берегів ся хилить,
Вовня[1] її поцілує
І наперед стрілить.
Моє серце бідненькеє
Радощів не має,
Лиш розлуку із долею,
Лиш сльозоньки знає.
Рано встану та й заплачу,
І вечором плачу,
Доле ж моя веселіша,
Коли ж тя обачу!
Журбо, тяжка розлучнице,
Чом не пропадаєш?
Доле ж моя, зоре моя,
Коли ж засвітаєш?
Ой річенько бистренькая,
Ой, стань, подивися.
Як я плачу, як горюю,
Зо мнов пожурися!
|
