10. Могила.
В степах, де греміла
Козацькая сила,
Від сьвіта, потопа
Лежала могила;
Лежала могила
Як тая цариця,
Що́ ї зашептала
На сон чарівниця…
І стан її пишний
Трава покривала,
І голову сонну
Калина вбирала;
І гіля калини
Плело ся косами,
І китяхи красні
Спадали биндами.
Із лївого боку,
Словами ізрита,
Лежала край неї
Камі́нная плита.
Чи прошлого память,
Чи того́, що́ буде,
Що́ писано в нїї,
Не відають люде.
Як військо, чорнобиль
Стояв на сторо́жі,
І піснї їй піли
Пташенята божі…
Скажіть менї, люде:
Кому з вас не мила,
Кому з вас не люба
Була та могила?
Зійдїте ся ж, люде!
Край могили станьте!
Стиснїть своє серце —
На могилу гляньте!…
Могило, могило!
Ти пишна могила!
Де дїли ся чари?
Краса куди сплила?
Коса із бинда́ми
Лежить край дороги,
Покошене військо
Доломлюють ноги.
Пройшли тяжкі плу́ги
Через твоє тїло!
І пишнеє тїло
Як вуголь счорнїло…
Їден тілько камінь
Край тебе білїє,
Но вже письмо дру́ге
На нему рябіє…
І поле счорнїло,
Коріня зсихає,
І бусел перістий
На скибах ступає…
Споров плуг тяженький,
Задрапало рало,
І в рани насїня
Нерідне попало.
Запало насїня,
Коріня пускає,
І силу чужую
Без жалю спиває…
І в місяцїв кілька
Край тої могили
З чорнобильом разом
Коноплї вродили!…
Чорнобилю много!
Подивіть ся, люде!
Но Бог сьвятий знає,
Що́ то за рік буде!…
Де була́ калина,
Там напята буда…
На верху́ могили
Чорнобилю груда…
І димить чорно́биль,
Заким запалає…
І »Вічную память«
Божий птах співає…
25. VIII. 1857.
|
