Твори (Дніпрова Чайка, 1919–1920)/1/Морське серце
Раз в морі купалося двоє братів. От старший скупався, — на берег пливе, а менший все далі та далі. І хвиля морська закохалась в відважному браті: — взяла, обняла його міцно і тягне до себе на дно, в чудове підводнеє царство.
А хлопець пручається, хлопець кричить, гукає на рідного брата, щоб швидче йшов рятувати.
А старший боїться плисти: „Глибина“ — дума, „згину ще й я з ним укупі“!
— Ой братіку милий! ой братіку любий, рятуй! — З сльозами ще раз вирнув хлопець, од жаху волосся рвучи.
— Нехай тебе Бог порятує! — несміливо старший сказав, а сам не насмів і зирнути, як брат потопає, — гребеться до берегу хутко, на камінь вилазить. Розсердилась хвиля, погналась за страхополохом, нагнала, знесла його в море, втопила.
І меншого брата сховала морськая цариця на дно, і сльози його повернулися в чистії перли, а кучері — в пишні коралі; а старшого брата риби й раки ущент рознесли, лиш серця ніхто не схотів і торкнути: таке було гидке оте полохливеє серце!
І досі є в морі те серце: несміливо, крадучись, плава, слизьке та холодне, жалке, наче та кропива, ворушиться мляво та труситься, тіні од себе не має — прозоре. А море гидує тим серцем: на беріг його викидає, а там воно гине без сліду.
——————
- ↑ Медуза, Acalephao.