Твори Пантелеймона Кулїша/I/Побоянщина
| ◀ Молитва Боянові | Твори. Том перший Побоянщина |
До Тарасовцїв ▶ |
|
Дзвонив у струни золоті,
Мов соколів десяток дружний
Пускав з-під хмар на лебедї.
Не соколи, персти бистрії
Пускав на струни він живії,
І рокотом про старину
Звав Русь хоробру на войну.
Позич і нам твоїх живих,
Нехай почує древнє племє
Знов поклик до боїв нових;
Та не мечі вже харалужні,
Прославить сили духа дружні,
І занедбає давнину,
Слїпий крівавий суд — войну.
Незнаємому« летимо
Орлами хижими і долї
Собі від слїз людських ждемо.
Тепер сльозу ми з серця роним,
Як у натхнені струни дзвоним
Про Божу правду між людьми,
Про визвіл просьвіти зі тьми.
Тебе почути крізь бої:
Нїмує поле, що́ багрилось
Під славлені піснї твої.
Но духа, тїне невмируща,
Не згасить старина мовчуща,
Нї душогубниця війна,
Нї воля деспота дурна.
Через младенцї переслав,
І немовлят сьвяте наслїдьдє
Проречистим завітував.
Ти справдї з уст нїмих і ссущих
Втворив хвалу віків грядущих:
Бо ще той Ирод не родивсь,
Щоб смертю розуму хваливсь.
В живущім слові Боянів!
Як перебув єси потугу
Татар, Ляхів і козаків,
Переживеш і лихолїтьтє,
Се девятнадцяте столїтьтє,
Що Русь тїснить свій рідний рід,
Біду з усїх найгіршу бід!
Окрасо древнїх буйтурів,
І здобувай нам славу другу,
Що́ красить розуму царів.
Як на поган ми поборали
І християн обороняли,
Так побораймо й за уми,
Щоб не тонули в рабській тьмі!