Твардовський

Твардовський

Петро ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ

ТВАРДОВСЬКИЙ (Малоросійська балада)

“Нуте, хлопці! швидко, шпарко!

     Музики, заграйте!

Гей, шинкарю, гей, шинкарко,

     Горілки давайте!”

Ріжуть скрипки і бандури,

     Дівчата гопцюють;

Хлопці, піт аж ллється з шкури,

     Коло їх гарцюють.

Бряжчать чарки, люльки шкварчать,

     Шумує горілка;

Стук, гармидер, свистять, кричать,

     Голосить сопілка.

Пан Твардовський в кінці стола

     З поставця черкає.

“Гуляй, душа! тра-ла-ла-ла!” —

     На ввесь шинк гукає.

В батька й матір отамана

     І громаду лає;

Скрутив жида, як гамана,

     Ще й усом моргає!

Сікнувсь улан — він вздовж його

     Шаблюкою тріснув.

Улан — тю-тю!.. га-га!.. го-го!..

     Зайцем в кутку приснув.

Взяв набакир писар шапку,

     Пан грішми забрязкав.

Аж гульк! писар — верть в собаку

     І на всіх загавкав.

А шевцеві пан Твардовський

     В такі знаки дався,

Що, мабуть, із час московський

     Барилом качався.

В ніс втеребив дві бурульки;

     З бурульок, мов з кухви,

Б’ють під стелю через рульки

     Джерела сивухи.

Б’ють джерела… пан-гульвіса

     Кухоль підставляє;

Аж зирк в кухоль! — що у біса?

     В’юн на дні іграє!

“Дух святий, миряни, з нами!

     Вилупіть лиш баньки!”

В’юн утік, а цап з рогами

     Вилазить із склянки.

Мекнув, мов його родимець

     Почав мордувати.

Та й стриб в комин; аж гульк — німець

     Стоїть серед хати!

Ніс — карлючка, рот свинячий,

     Гиря всі в щетині;

Ніжки курячі, собачий

     Хвіст, ріжки цапині.

Дриг ногою!.. круть ріжками!..

     В пояс поклонився:

“Ну, Твардовський, час, із нами

     Щоб ти розплатився!

Гуляв єси, верховодив,

     Усім взнаки дався;

Дівчат дрочив, жінок зводив,

     Над всіма знущався.

Чого душа забажала,

     Мав всього ти стільки!..

Курей, ковбас, м’яса й сала,

     Бочками горілки.

Нагрів і нам ти чуприну,

     Як сам здоров знаєш:

Окульбачиш, мов скотину,

     Та всюди й гасаєш.

Годі глузувать з чортами,

     Слова — не полова.

Чи забув, яка між нами

     З тобою умова?

Лиса гора… бритва… палець…

     Паперу під карти…

Гайда в пекло!.. Кров не смалець, —

     З чортами не жарти.

В письмі стоїть, читай сміло:

     На кагал бісовський

З начинкою душу й тіло

     Одписав Твардовський.

Служить йому чорти мають

     (Так прийшлось в умову),

Поки в Римі не піймають,

     Амінь сьому слову!

Що тепер, Твардовський, буде,

     Про те в пеклі знають:

Сю корчму хрещені люде

     Римом називають”.

“Бач, чортяка!.. бач, падлюка!..

     Як умудрувався!

Се вже, бач, німецька штука, —

     Твардовський озвався.

Та вже ж чи йти в пекло справді,

     То й підем, байдуже!

Але й ти роби по правді

     І не чванься дуже.

Заглянь в контракт свій зі мною, —

     Яка там умова?”

“Ще три штуки за тобою;

     Витнеш — ні півслова!”

“От, бач, висить над дверима,

     Завбільшки із цапа,

Перед твоїми очима

     Мальована шкапа.

Нехай шкапа підо мною

     Огиром гарцює;

Нехай крутить головою,

     Стриба і басує.

Ти тим часом піску в жменю:

     Гарапник тройчатий

Сплети з піску, як ременю,

     Коня поганяти;

Ще ж попасать коня треба,

     Стать на одпочинок:

То вже, гляди, щоб, як з неба,

     Вродився будинок.

Будинок з лушпин горіха,

     Отам за байраком;

Із борід жидівських стріха,

     Цвяхована маком.

От і гвіздок на починок

     Чверть ліктя завдовжки.

По три в кажду вбий з мачинок,

     А менше — ні трошки”.

Біс перистий свиснув, кляснув, —

     Аж кінь вже басує;

Батіг з піску в руці ляснув…

     Твардовський сумує.

Скік в стремена, давай драла…

     Аж що за одмінок?

Стріха в хмарах заблищала,

     І стоїть будинок.

“Виграв справу! Бач, псяюха,

     задихавсь, мов скажений.

Ну, тепер, скупайсь по уха

     В водиці свяченій”.

“Змилуйсь, свате, я в сій зроду

     лазні не купався”.

Скорчивсь, зморщивсь — шубовсть в воду

     Та й назад порвався.

Захлинувся чхнув і приснув,

     Тричі закрутився,

Тричі тупнув, тричі свиснув,

     Аж шинк затрусився.

Хмара, як ніч, налетіла,

     І сонце сховалось;

Галок, круків, ворон сила

     На стрісі зібралось!

Крукають, кавчать, мекечуть

     Всіма голосами:

То завиють, то шепечуть

     Бряжчать ланцюгами!

“Ну, Твардовський, другу справу

     виграли чортяки!”

“Не кваптесь лиш: ще на славу

     втру я вам кабаки.

Куц програв, куц виграв справу.

     Ще як доведеться.

Виграй третю, — глянь на лаву:

     Що тобі здається?

Цмокнись з жінкою моєю,

     Вона твоя буде;

Як я жив на світі з нею

     Про те знають люде.

Будь ти їй за чоловіка

     (Остання умова).

Присягайсь любить довіка,

     Та тогді й ні слова!

Нехай піп вам руки зв’яже,

     Тепер, по сій мові,

Люде добрі, що чорт скаже, —

     Бувайте здорові!”

А чортові не до солі:

     Хвостиком киває,

Ніс скопилив, мов ґринджоли,

     І дверей шукає.

Стриб по хаті, хап за клямку,

     Твардовський — по пиці,

Трісь по гирі — розбив склянку

     І горщик з полиці.

“Ей, не бийсь, — кажу, — Твардовський!

     Ґвалт, рятуйте, люде!

Бо вилаю по-московській, —

     Сором слухать буде”.

А тим часом скік к одвірку —

     Ну цапом стрибати!

З прогонича зуздрів дірку —

     Та й шморгнув із хати.

“Ой, держіть, ловіть псяюху!” —

     Усі загукали,

А псяюхи нема й духу:

     Поминай, як звали!

“Жінко люба, годі плакать, —

     Твардовський озвався, —

Хотів з чортом вас посватать, —

     Та й чорт одцурався.

Мабуть, всі чорти — бурлаки,

     Та ще й розум мають,

Знають, де зимують раки, —

     Од жінок втікають.

Може, в пеклі інше діло,

     В нас сього немає:

Жінка гризе душу й тіло,

     Мужик попиває!

Нуте ж, хлопці, швидко, шпарко!

     Музики, заграйте!

Гей, шинкарю! Гей, шинкарко!

     Горілки давайте!”

[1827]