Сільський театр/1926/7
——————
Знайомство читача „Сільського Театру“ з сучасними театральними організаціями ми не випадково починаємо з „Березоля“.
Серед инших українських театрів, „Березіль“ займає чільне місце своїм яскравим революційним обличчям і твердою художньою установкою. Він перший колись викинув з української сцени козацько-націоналістичну романтику та побутово-етнографічний натуралізм, ставши на шлях творення близького сучасності революційного театру.
Кожен рік роботи „Березоля“ знаменував нові досягнення й перемоги на полі театральному. Він виростав і міцнів поруч з иншими революційними здобутками культури.
Формально початок „Березоля“ припадає на 30 березня 1922 року, коли засновано першу театральну майстерню[1]. Від того часу слід позначити такі щаблі його розвитку:
В жовтні 1922 року — дебют з постановкою „Жовтень“, того-ж року засновано театральні майстерні — 2-у і 4-у в м. Київі (2-а — Театр для дітей, а 4-а — Взірцевий театр), 3-ю в Білій Церкві, і 5-у в м. Баришполі, та організовано режисерську лабораторію при першій майстерні. Крім того, мистецьке об'єднання „Березіль“ видавало журнал „Барикади Театру“ і заснувало театральний музей.
Агітаційний характер перших своїх постановок „Жовтень“ і „Рур“ — Березіль поглиблює в третій постановці — „Газ“ Кайзера. Виступаючи співцем індустрії з позначенною вже класово-пролетарською ідеологією.
1923-24 роки позначаются закріпленням і розвитком постановочних прінціпів „Газу“ в „Машиноборцях“ і „Джімі Гігіндзі“. Поруч з дальшою експеріментальною[2] роботою за цей сезон театр виготовив, ще: „Нові Йдуть“, „Людина-Маса“, „Протигази“, „Магбет“, та поновив „Гайдамаки“.
Наступного сезону 1924-25 року, коли виникла потреба на сучасну комедію „Березіль" дав переробки старих побутових комедій „Пошились у дурні“, та „За двома зайцями“ і сучасну „Секретар профспілки“. На цей сезон припадає й початок науково-дослідчої роботи, що її провадив театр по відповідних станціях.
На решті за останній сезон роботи в Київі театр переглядав свої досягнення, випробовуючи на них молодих режисерів вихованців „Березоля“ в постановках: „Комуна в степах“, „Жакерія“, „Шпана“.
Цей 4-х річний шлях ставить „Березіль“ на перше місце в справі розвитку української театральної культури. Своїми 16-ми постановками він виявив міцний звязок з пролетарським глядачем і виховав на нових засадах кадр режисерів і акторів. Він став школою радянського театру, давши сучасному українському театрові групу молодих режисерів.
Революційні заслуги театру „Березіль“ полягають найперше в тім, що він зрозумів непридатність старої театральної форми, що базувалася на грі поодиноких акторів. Постановки його будуються на узагальненні псіхольогії людей, їх пристрастів, моралі, соціяльних взаємин то-що. Театральне дійство в його не індівідуальна драма, трагедія чи героїзм, а суспільний процес з масовим драматизмом, і героїкою. Досягає цього театр тим, що висуває в постановці героїчні соціяльні і психологічні моменти. Цеб-то не копіює в постановці життя, а окремі житьові факти й явища загострює, щоб надати їм масовости та загально-громадського значіння, роблячи зі звичайних людських переживань масові почуття радість, гнів, обурення то-що.
Для такої трактовки п'єс зрозуміло потрібні й инші способи акторської гри, не схожі на звичайне поводження людей в житті. Рухи, жести, міміку й голос, театр динамізує, скупчуючи житьові факти і подаючи їх умовно. Бо тільки, в такий спосіб посиленні й підкресленні почуття та героїка дійових осіб, переконають глядача в житьовій правді.
Теж саме театр робить і з комедійним матеріялом, згущуючи й загострюючи комедійні ситуації — умовним підкресленням рухів, жестів, міміки, гриму, строю, бутафорій, обстанови то-що. Замісць
безсилих для цього старих театральних прийомів приходять тут під час на допомогу театрові прийоми цирку й кіно, якими він широко користується в своїх постановках.
Ідеологічно-художня установка театру цілком тотожна з розвитком його театральної форми. Форму „Березіль“ не мислить чимсь самоцільним,
а використовує її для відтворення на театрі масових житьових процесів та соціяльних явищ.
В цім „Березіль“ веде перед на Україні і ріжниться від усіх инших наших театрів — і старіших і молодших за нього.
Ель-Бе.