Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту/Старий Завіт/Пісня Пісень
| ◀ Книга Екклезіаста | Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту пер.: Пантелеймон Куліш Пісня Пісень |
Книга пророка Ісаїї ▶ |
|
|
Нехай він цілує мене поцїлунком уст своїх! Ласкавість бо твоя над вино солодша.
2. Любими пахощами пахне імя твоє, наче миро розлите, тим то дївиці тебе улюбили.
3. Притягни мене 'д собі, — ми побіжимо за тобою; царь запровадить мене в палати свої, — будемо захвачуватись і радїте тобою, ласку твою над вино вихваляти; — о, не помилилися тим, що влюбили тебе!
4. Дочки Ерусалимські! я смуглява собі, та гарна, мов ті намети Кедарські, мов килими в Соломона.
5. Ви не дивітесь, що я смуглява, — се сонце мене осмалило: Сини матері моєї погнївались на мене, заставили мене стерегти виноградник, — власного ж виноградника я не стерегла.
6. З'ясуй же, душі моїй любий: де ти пасеш? де о півднї опочиваєш? чом блукатись менї коло отар товарішів твоїх?
7. Як сього ти не знаєш, найкрасша між женщинами, то йди слїдом за вівцями й паси кізлята твої уз шатер, що пастухи собі понапинали.
8. Ти, моя любо, в мене, мов та кобилиця в колесницї в Фараона, (згорда виступаєш).
9. Прегарні щоки твої в ланцюжках, шия в тебе у коралях;
10. Ланцюжки золоті зробимо тобі з срібними кропками.
11. Доки царь був за столом своїм, видавав нард мій пахощі свої.
12. Милий мій — мов китиця мирри, у мене на грудях,
13. Милий мій у мене — мов гроно кипрове в виноградниках Енгадських.
14. Гарна ти, моя мила, о, ява тигарна! очі в тебе гулубині.
15. А ти, мій любий — прехороший, уродливий! а постеля наша — мов трава зелена;
16. Крівля домів наших — кедри, криша — кипариси.
Я нарциз, Соронська квітка, я лилїя долиняна!
2. Що лилїя між тернами — те мила моя між дївами.
3. Яблоня між деревами лїсними — се мій милий між молодиками. В холодку під нею любо седїти менї, овощі її солодкі піднебінню мойму.
4. Він увів мене в дім веселої гостини, а стяг його надо мною — любов.
5. Покріпіть мене вином, осьвіжіть мене яблоками: від любови знемогаю.
6. Лїва рука його під головою в мене, правою мене він обнімає.
7. Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на серни й оленицї польні, не будіть, не розрухуйте милої моєї, аж доки їй вгодно!
8. Се голос любого мого! ось, він ійде,скаче через гори; перескакує узгірря!
9. Бо ж мій милий — мов той сугак, мов той олень молоденький! Глянь, стоїть він за стїною в нас, у віконце зазирає, і кріз крати поглядає.
10. Ось мій любий говорить до мене: Встань, моя ти мила, вийди, прекрасна моя!
11. Вже зима минула, дощі перестали;
12. Квітки вбірають землю; час пісень настиг; в лугах наших голос горлиці чути;
13. Завязки фіґ показались на фіґовинї; виноград зацвив і дише любим своїм цьвітом. Уставай, моя ти люба, вийди, пишна вродо!
14. Голубко моя в росколинах скелї, схована в дупловинї! покажи менї лице твоє, дай голос твій почути; голос твій такий солодкий, образ твій такий принадний!
15. Ловіть нам лисицї, молодії лисинята, що псують наш виноградник, — виноградник у цьвіту наш!
16. Мій любий менї належить, а я йому; він пасе серед лилїй.
17. Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, ти знов вернися; будь скорий, як серна, як молодий олень на розпадених горах.
Уночі на ліжку в себе я того шукала, кого серце моє любить, й не знайшла, шукавши.
2. Схоплюся ж я та метнуся, в городї шукати по улицях та майданах, кого серце любить; шукала, та не 8найшла його.
3. Стріла вартових, що місто по ночі обходять: Чи не бачили того ви, кого серце любить?
4. Ледві з ними розминулась, аж і знайшла того, що серцем полюбила; вхопилась його й не пустила, аж привела його в господу матері моєї й у сьвітлицї до тієї, що мене вродила.
5. Заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські, на сугаків і серен, не будїть і не трівожте милої, аж поки сама вона схоче!
6. Хто сеся, що від степу йде, начеб окурювана стовпами диму з мирри й кадила, з порошків в крамницях?
7. Глянь! се ж ліжко Соломона: шість десятків силачів кругом його з хоробрих в Ізраїлі;
8. Всї з мечами, з'учені до бою; у кожного меч при боку, про безпеку в ночі.
9. Переносне лїгво построїв собі царь Соломон з дерева з Ливану;
10. Срібні стовпцї, золоті поруччя, посїдок з пурпурної тканини, вся середина прибрана з любовю дочок Ерусалимських.
11. Пійдїть, дочки Сионські, подивітесь на царя Соломона в вінцї, яким увінчала його мати в день подружжя його, в день радостї серцю його.
Гарна ти, моя мила, о, яка ж ти гарна! очі, неначе в голубки, під кучерями в тебе; волоссє в тебе — нїби стадо кіз, що сходять із гори Галаадської;
2. Зуби в тебе — мов отара острижених овець, що з купелї виходять, а в кожної близнята, і нема між ними неплідної.
3. Губи в тебе — пурпурова стрічка, а уста принадні; нїби половинки гранатового яблока — щоки твої під кучерями в тебе;
4. Шия твоя — се вежа Давидова, построєна про зброю: тисячі щитів висять на нїй — щити самих сильних;
5. Дві соски твої — мов бливнятка в молодої серни, що між лилїями пасуться.
6. Покіль день холодом дише, тїнь не простяглася, вийду я на гору мирри, на узгірря кадила.
7. Вся ти гарна, моя мила, нема в тобі скази!
8. Зійди ж, подруго, за мною з Ливану; йди за мною з Ливану! сьпіши з верхівя Амани, з верхівя Сенира й Єрмону, від леговищ левів, із гір, де рисї!
9. Зранила ти серце моє, сестрице-подруго! взяла єси серце моє поглядом єдиним, одним намистом на шиї твоїй!
10. Що за любі ласки в тебе, сестронько-подруго, ласки твої над вино солодші, а пахощі мастей твоїх над усї пахощі!
11. В тебе з уст, подруго, капле мед, як з крижки; мед і молоко в тебе з язика стїкае, а пахощі одеж твоїх — пахощі Ливану!
12. Обгороджений сад — сестра моя люба, замкнений город, під печаттю криниця;
13. Росадники твої — се сад гранатових яблок, роскішного плоду, кипер вкупі з нардом;
14. З шафраном там нард, цинамон там із нардом; мирра там і алой з усїма пахощами;
15. Джерело саду — колодїзь води живої й потоки з Ливану.
16. Піднімись, північний вітре, прилети, полуденнику, повій на сад мій, нехай поллються пахощі його! —
Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! — Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моя ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з’їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі!
2. Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої — нічними краплями.
3. Я роздяглась уже, — як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?
4. Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.
5. Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку.
6. Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, — нїде не знаходжу; стала кликати, — та не озиваєсь до мене.
7. Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, вдерли з мене намітку ті, що стерегли муру.
8. Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови.
9. Чим же твій любий всїх любих переважуе, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?
10. Любий мій — білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;
11. Голова в його — чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;
12. Очі в його — чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоці скупані, седять щасливі.
13. Щоки його — цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи — мов ті лилїи, що капле з їх мирра;
14. Руцї його — мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло — його — наче слоновая кість у сапфирах;
15. Нозї — стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;
16. Уста в його, — се самі солодощі, а ввесь він — любощі. От, хто мій милий, от, хто друг мій, дочки ви Ерусалимські!
Де ж твій милий подївся, ти, найуродливша між женщинами? Куди пійшов твій любий, щоб нам із тобою його шукати?
2. Він у саду в себе ходить, в цьвітнику пахущім, він залюбки попасає проміж лилїями.
3. Милий мій належить мені, а я милому, — тому, що в лилїях попасає.
4. Гарна ти, моя любко, неначе та Тирса, мов Ерусалим принадна, а грізна-поважна, як військо, під стягом стоюче.
5. Одверни від мене очі, — мене вони зворушують!
6. В тебе волос — мов отара кіз, що сходять із Галааду; зуби в тебе — наче овець стадо, що з купелї виходить, а в кожної близнята, й нема між ними неплодної;
7. Нїби половинки яблока-гранати щоки твої під кучерями в тебе.
8. Шістьдесять цариць сяє, вісїмдесять бранок, а дївчат безліч,
9. Та вона єдина, голубка моя, чистая моя; єдина вона в матері своєї, вибрана зпроміж усїх, що вона зродила. Побачили її дівчата, й стали вихваляти; царицї й бранки — усї величали.
10. Хто ж се, що, мов зоря, зазорилась, гарна, як місяць, а ясна, як сонце, грізна, мов військо під стягами?
11. Я зійшла в сад оріховий, подивитись на зелень в долині, поглянути, чи вже розвилась лоза виноградна, чи зацвили яблонї гранатові?
12. Не знаю, як завела мене душа моя ’д колесницям значних у народї мойму.
Оглянься, оглянься, Суламито; оглянься, оглянься, щоб нам глядїти на тебе! — Що вам дивитись на Суламиту, мов на хоровод Манаїмський?
2. Що за прегарні ноги твої в сандалах, ти, знатного батька дитино! а круглота твоїх стеген — неначе намисто, уроблене руками мистецькими;
3. Пуп у тебе — се круглоточена чаша, повна по всяк час вина запашного, стан же в тебе — стіг пшениці серед лилїй;
4. Соски твої — се двойнята в серни;
5. Шия твоя — наче вежа в слонової костї; очі в тебе — ставки Гесбонські коло воріт Батрабимських; ніс твій — мов вежа в лїсї Ливанськім, обернена ’д Дамаску;
6. Голова твоя — мов Кармель, волос на голові в тебе — мов пурпур, кучері твої — й цареві дивовижа.
7. О, яка ж ти хороша, яка ти принадна, моя любко, твоїм цілим видом!
8. Стан твій — неначе пальма, груди ж твої — мов би винні грони.
9. Думаю: вилїзу на пальму, вхоплюся за віттє, а груди твої будуть менї ва грони винні, і запах із ніздер твоїх, — як би від яблок;
10. Та й уста твої, як вино найлучше. — Воно тече право до милого мого, й солодить уста утомлені.
11. Я належу до друга мого, він лине серцем до мене.
12. Ходи ж, мій любий, пійдемо в поле, жити мемо в селах;
13. Вранці рано вийдем у виноградник, оглянемо, чи вже розвилась лоза виноградна, чи овощ завязався, чи в в цьвіту вже гранатові яблонї; там ти моїх ласк дознаєш.
14. Пахнуть вже там мандрагори; у дверей наших всякі що найлучші плоди, нові й давні; все те я надбала про тебе, мій любий.
Ой коли б же ти був мій братік рідний, що зо мною ссав груди в матері моєї! Тодї б я, й зустрівши тебе на улицї, тебе цїлувала, а мене б не суджено.
2. Повела б я тебе, завела б у господу до моєї неньки. Ти вчив би мене, я ж поїла б тебе запашним вином, соком із яблок моїх гранатних.
3. Лїва рука його під головою в мене, а права мене обнімає.
4. Ой прошу ж я вас, дочки ви Ерусалимські, не будїть і не трівожте милої моєї, доки їй любо!
5. Хто се, спершись на милого, йде з пустинї? Ось де під яблонею розбудила я тебе: там породила тебе мати твоя, там привела на сьвіт тебе родителька твоя.
6. Зложи ж мене печаттю на серце в тебе, надїнь, як перстень, на руку собі; любов бо, як та смерть, кріпка; заздрість — як пекло, люта; стріли її — стріли огняні; вона — полумє страшно палаюче.
7. Годї вгасити любови і водам премногим, та й ріки її не залють. Хоч би за любов давав хто всї статки свого дому, то їх би відкинено згірдно.
8. Е сестра у нас мала ще, безгруда; що робити мем із нашою сестрою, як прийдуть старости до неї?
9. Коли б вона була муром, — ми збудовали б на ній срібні палати; коли б вона була дверми, то ми обложили б її дошками з кедрини.
10. О, я мур, і груди в мене, як башти; тим то й буду я в очах його вповні дозрілою.
11. У Баал-Гамонї мав Соломон виноградник; він передав той виноградник сторожам, а кожний мав платити за його плоди по тисячі срібних.
12. А мій виноградник таки в мене. Нехай тобі, Соломоне, будуть твої тисячі, та ще й двістї сторожам плодів його.
13. Ти, що в садах проживаєш! товариші прислухуються голосови твойму; дай же й менї послухати його.
14. Біжи ж (зо мною), мій милий, мов сугак, мов олень на горах запашних!
- ↑ Т. є над піснями. Осьпівана тут тїсна звязь між Богом а людьми — між Христом і його церквою.