Східний світ/1930/1-2/До дослідження дагестанської стіни
| ◀ До питання про походження вірмен | Східний світ/1930/1-2 До дослідження дагестанської стіни (Євген Пахомов) |
Про збирання етнографічних матеріялів на Радянському Сході ▶ |
|
Е. О. ПАХОМОВ
Альпи, Карпати, Чорне море, Кавказ, Каспій, гори по краях північного Ірану, Памір, Алтай та ряд гірських пасмів, що тягнуться аж до Тихого океану, майже безперервним ланцюгом природних перегород поділяють европейсько-азіятський суходіл на частини: північну, з розлогими рівнинними просторами, зручними для розвитку кочовницьких культур, і південну, більш пересічену; вона з давніх давен була місцем зародження й розквіту культур переважно осілої людности.
За приступних для нас історичних часів найбільші сутички держав осілого півдня з кочовницькою північчю виникали, головне, на цьому кордоні або поблизу нього. Римляни, греки, візантійці, іранські держави, застійна Хина та ін., аж до самої Кореї, боронили в різні часи частини передової лінії фронту південців проти народів, що насувалися: кельтів, германців, скифів, тюрків, монголів і інших насельників Західньої Европи, України, Прикавказзя, Закаспія й Північної Азії.
Основне завдання південців було — забезпечити себе з півночі, там, де природних перегород було не досить. У наслідок цього й на заході, й на сході постає своєрідна система оборони — будують коротші або довші стіни й вали то на самій лінії згаданого кордону, то щоб захистити окремі замкнені райони, залежно від місцевих пересувань лінії боротьби за тої або іншої епохи. Римський limes з його vallum Traiani та vallum Hadriani (II стол.), від Райну до Дунаю, Анастасієва стіна, що захищала Візантію (V–VI стол.), стіни Таврії, загадкові стіни кімерійські і т. ін., а в Азії „велика Хінська стіна (III стол. до н. е.), недосліджені ще стіни Семиріччя, сасанідські стіни в північній Персії і ін., — усі об'єднані не тільки спільною ідеєю й цілями, а й географічно дають одну приблизно лінію, що своїми урізками заповняє брак згаданого вище природного кордону.
Один з районів, де накопичувалась завойовницька енерґія кочовників, були степи України і нижнього Поволжя; звідти вони плинули, немов у вікно, в простори між Чорним та Каспійським морями, і, йдучи вузькими проходами вздовж західнього й східнього узбережжя Кавказу, спустошливими потоками розливались по передній Азії.
Так пробивалися ще кімерійці і скифи, а потім алани, гуни, хазари, кіпчаки та інші. Щоб щільно загородити ці проходи, не було досить організованої сили аж до того часу, коли до Кавказу щільно підступили з заходу Візантія і зі сходу — Сасанідська Персія. І тільки тоді, мабуть, майже за тої самої приблизно добрі виникають нові штучні бар'єри, „абхазька“ стіна на західньому і „дагестанська“ — на східньому узбережжі Кавказу.
Отже, спорудження обох цих пам'ятників є ланки однакового ряду культурно-історичних явищ, що охоплюють собою величезні простори европейсько-азіятського суходолу, а в вужчому маштабі — вони є свідки колишніх стосунків насельників степів України, Прикавказзя й нижнього Поволжя, з одного боку, та Закавказзя — з другого.
Обидві кавказькі стіни не раз привертали до себе увагу мандрівників, у пресі з'являлись описи їх найприступніших дільниць, але в цілому жодної з них не досліджували[1]. Зокрема, про дагестанську стіну в нас є численні відомості арабських істориків, географів, згадки вірменських середньовічних авторів, нотатки европейських мандрівників з XIII по XIX ст.[2] і навіть кілька її плянів, як Д. Кантеміра (1722 р.)[3], Є. Ейхвальда (1825 р.)[4], І. Н. Березіна (1842 р.)[5], Н. А. Караулова (1908 р.)[6], але два перші дають тільки головну дільницю, а обидва інші побудовано, як видно, тільки на розпитуваннях. Описи, навіть досить докладні, як А. А. Марлінського[7], не охоплюють далі перших 10–15 кілометрів.
Ще 1924 р. автор цих рядків зняв питання в Т-ві Дослідження та Вивчення Азербайджану про потребу дослідити цей цікавий пам'ятник сасанідського будівництва, але з різних причин експедиція відбулася тільки влітку 1928 р., до того ж роботу було поділено на чотири терміни: 1–5 квітня, 4–15 липня, 25–28 вересня і 15–21 листопада[8].Одне з моїх завдань було розшукати сасанідські написи, що про них зустрічались побіжні вказівки в літературі[9]; з них один був навіть виданий, але так, що в ньому трудно було впізнати сасанідське письмо[10]. Перша ж подоріж мала певний успіх: я розшукав ряд написів; їх число потім ще збільшилось знахідками П. І. Спаського і ін. після мого від'їзду з Дербенду. Статтю про ці написи дивись у виданні Т-ва Дослідження та Вивчення Азербайджану, тим то тут про них не згадуватиму. Т-во видає також і детальний технічний опис стіни з плянами, рисунками й малюнками. У цій же статті подано тільки головні наслідки дослідження.
Стіну й зв'язані з нею будівлі з давніх часів розбирали, вона була за кам'яноломню для близьких околишніх селищ. Усю стіну майже зовсім зруйнували, великі дільниці знесено до щенту, до того ж навіть і фундаменти подекуди вивернули.
Усе спорудження — це цілий ланцюг цитаделів-фортів, з'єднаних куртинами. Але дарма, що ці руїни у дуже занедбаному стані, вони справляють враження ґрандіозної сили й моці.
Форти від 200 до 500 метрів один від одного, але є місця, де їх немає, і на протязі 1–2 кілометрів, можливо, їх тут цілком знищили вже за нових часів. З другого боку, коли стіни перетинають межигір'я, форти зближуються іноді до 50 метрів.
Форти з'єднані стіною зовсім такого самого муровання, але з додатком горизонтальних переліжок плитками через кожні кілька рядів. Стіна завтовшки щось із 2,9 м., а заввишки була, можливо, така сама, як і форти, такою її ще застав Марлінський, але тепер вона геть уся зруйнована і тільки на дільниці від Джалгана до Кала-кеджелі вона підноситься місцями на 5–6 метрів. В інших частинах вона зруйнована до щенту і часто навіть не видно її фундаменту. Стіна прилягає до коротких фасадів фортів, але не з'єднана з ними мурованням — засіб відомий і в візантійському військовому будівництві.
За найвідповідальнішу дільницю будівничі, мабуть, вважали перехід долини між Джалганом і Кала-кеджелі, де на протязі 5 кілометр. ми зустрічаємо, крім 9 фортів, 26 квадратових башт, зв'язаних зі стіною мурованням. У цих баштах є камери, перекриті подовжнім фалшивим склепінням (ряди каміння, з яких кожен, що лежить вище, нависає над нижнім аж доки не з'єднується в замку склепіння), але з середини обтесаним так, що це справляє враження звичайного гостроверхого склепіння з підвищеною, як у готиці, аркою. У камеру ведуть низькі вузькі двері в задній стіні, а з камери пророблено вузькі проходи в одну, а іноді в обидві сторони, зі сходинками, що виходять на гребінь стіни. Перекриття всіх переходів кам'яні, сволокові. Через те що верхи геть зруйновано, не можна встановити, чи були на стінах і баштах зубці, але в форті ч. 10 розкидано зубчасте каміння того самого типу, як і в сасанідських спорудженнях Пайкулі й Так-і-бостану[11], — типу, що його перейняла арабська архітектура. Тут же є невеличка водойма з рештками перекриття теж фалшивим склепінням, але його фігурно обсічено. Загалом, ніде в стіні справжніх склепінь не вживалося — їх заміняли або фалшивим склепінням, або сволоковим перекриттям. Ніде не з'єднано кам'яних плит метальовими клямрами або свинцовими переліжками: згадки про це в арабів базуються або на помилкових відомостях, абож вони належать ще недослідженим частинам стін, що виходили в море.
Загальний напрям стіни такий: вона починалась безпосередньо від південно-західнього кутка дербендської цитаделі, йшла на півд.-зах., бралася узбіччям гори до її хребта, де повертала на південь. Поворот був прикритий широким і глибоким штучним ровом, що перерізав хребет упоперек. Далі, на південь хребтом до верхів'я Джалгана, увінчаного фортом ч. 7, що стояв з краю неприступної скелястої кручі. Від підніжжя його стіна йде в зах.-півд.-зах. напрямі, перетинає долину покрученою лінією, гребенем положистої вододільної перегатки, що з'єднує Джалганську гору з г. Кала-кеджелі, і обпирається в її підніжжя. Цією долиною можна обігнути Дербенд з його фортецями з заходу, і її треба було мати під своїм контролем тому, хто володів Дербендом, чим, мабуть, і пояснюється, що ця дільниця, подібна стінам самого Дербенда, зберегла сліди перероблювань, полагоджень і т. ін., а також, хоч і нечисленні, рештки арабських куфічних написів; далі їх я не знайшов. Можна думати, що ця частина стіни жила довше, ніж інші.
Од Кала-кеджелі стіна йде на півн.-зах. через с. Мітагі і Кемах, гребенем хребта, і за 2 кіл. за с. Кемах круто завертає вниз схилом на півд.-зах. до с. Зідіан та Більгаді. Поворот теж прикритий великим ровом. Більгаді замикає межигір'я, яким так само можна обігнути Дербенд, хоч і тяжче, ніж за Джалганом; цим пояснюється, що тут грубі стіни з надзвичайно укріпленими воротами. Руїни більгадінських фортів дають картину багатовікових нашаровань.
Від Більгаді фундаменти стіни зникають. Недалеко від нього починається неприступна скеляста круча межигір'я, що її захищають 3 великі форти, між ними вздовж кручі ледве помітні сліди стіни, що з'єднувала їх. У межигір'ї стіни я не знайшов, але вона тягнеться на протилежному схилі, прямо на півд. від згаданих фортів, і звідти покрученою лінією через с. Гімейді до Дарвахського пасма, ним вона завертає до півд.-зах., спускаючись схилом до с. Дарвах, і знову беручись на хребет. За 5 кілом. за Дервахом стіна повертає на зах.-півн.-зах. до с. Зіль, а від нього, вигинаючись, як і хребти, йде майже на зах., проходячи за кілометр на північ від с. Татіль. Далі, йдучи точно за вододілом між допливами Дювек-чаю і Рубас-чаю й пройшовши за 3½ кіл. на зах. від Татіля великим, мабуть, штучним насипом, стіна круто завертає на півд., береться на гребінь хребта Кара-сирт і закінчується фортом на цьому гребені, над кручею до р. Рубас, за 1½ кіл. на зах. від с. Ягдих. Від с. Зіль і до кінця її можна пізнати тільки ряди фортів й де-не-де штучне оброблення схилів; сама ж стіна знищена до щенту.
Стіна разом зі стінами Дербенду, від моря до форта над Рубасом, завдовжки — 43 кілом.
На пляні Караулова показано, що стіна йде далі хребтом Кара-сирт до гори Кані-буквай, але, пройшовши всю цю дільницю, я не найшов жоднісіньких слідів будівель. Плян І. Н. Березіна намічає стіну далі, спочатку Кара-сиртом, потім можна думати, через Хала-Муркул, селище Оглов-кент, Варсіт і Барша на гору Галпей-кала, а далі гребенями хребтів повз колишню фортецю Чирах, через гору Хурча-бек, до хребта, що є північною межею басейна горішнього Самуру. Хребта цього, що його загалом можна вважати за достатній захист з півночі, не можна обігнути, бо він з'єднується з головним кавказьким хребтом. Така комбінація гір і стіни справді геть огорожувала східне Закавказзя з півночі, тоді як там, де закінчується стіна на Кара-сирті, можна ще досить легко нападати через долину р. Улу-чаю, перейшовши повз Варситу долину Рубас-чаю. Шлях цей, хоч і є два-три вузьких місця, які можна легко оборонити, цілком приступний.Отже, ні певні відомості, ні те, що я сам побачив, одвідавши цей шлях і вододільні хребти між Улу-чаєм і Рубасом, не ствердили Березінського пляну; він, мабуть, складений не на основі справжніх рештків стіни, а на основі різних здогадок місцевих мешканців, що керувалися цілком правильними стратегічними міркуваннями, правильними не тільки для XIX, а для VI століття, про що я казатиму нижче.
Не можна обминути ще двох пунктів. Уся стіна з однотипними фортами, тотожніми на всьому її протязі технічними деталями і стилем роботи, безперечно збудована одразу, за певним пляном, й більш того: мабуть, під керівництвом одного будівничого. З другого боку, її дві частини, до Більгаді і за ним, різко відрізняються тим, що вони неоднаково зруйновані. На початку стіни, там, де вона краще збереглася, від Джалгана до Кала-кеджелі, видно ще сліди давніх перероблювань, полагоджень, часткових змін напряму стіни; на мурованих плитках здибуємо рештки куфічних арабських написів, подібних до дербендських; вони покарбовані, подряпані, подекуди на них зустрічаються малюнки звірів і т. ін. Про нашарування стін в Більгаді я вже згадував. Зовсім не те від Більгаді до Ягдиха: я старанно оглянув всі місця фортів, де збереглося мурування, порозкидані навкруги плити, купи каміння в околишніх селищах, але жодних слідів написів і т. ін. не знайшов крім одного форта, в середині якого на височині 5–6 метрів вирізано козла й 2 тамги такого ж стилю, які зустрічаються в Дербенді.
Порівнюючи це з майже одноголосними свідченнями арабських географів, а також зі згадками вірменських істориків, можна зробити такі висновки:
1) Стіна, можна думати, збудована в VI стол., її задумано як безперервну лінію оборони від Каспія до непрохідних відпірників головного Кавказького хребта; разом у захищений район, за пляном Березіна, входить і весь басейн рік Самуру, Гюльгари-чаю й Рубасу.
2) Будувати почали дільницями, до того одразу ж збудували всю дільницю Дербенд—Кара-сирт, а друга дільниця Кара-сирт—Чирах і далі залишилася незбудована.
3) Через те що не було останньої дільниці, не можна було цілком використати і збудовану тут частину Дербенд—Кара-сирт; її оборона у цілому була доцільна тільки разом з обороною проходів Улу-чай—Рубас, а тому стіною від Ягдиха до Більгаді, якщо й користувались будь-коли, то порівнюючи короткий час, і за арабів, мабуть, вона вже не жила.
4) Дільниця Більгаді—Дербенд, як і це місто, протягом усієї арабської доби не втрачала свого значіння аж до XI, мабуть, століття.
5) Стіна є єдиний своєрідний пам'ятник військової сасанідської архітектури, майже без пізніших нашарувань; тому вона має вагу для визначення хронології стін Дербенда, більша частина яких, усупереч думкам, що з'явилися в літературі, належить початкові арабських, а почасти і доарабських часів.
6) Треба переглянути питання про розуміння назви „проходів Дчора“ у вірменських письменників, що їх коментатори ототожнювали з самим Дербендом: чи не були це згадані вище проходи, які вимагали щоразу самостійної оборони, через те що стіна не доходила до них.
- ↑ Ряд статтей про „абхазьку“ стіну В. І. Стражева, А. С. Башкірова, М. М. Іващенка, з зазначенням попередньої літератури, вміщено в „Известиях Абхаз. Научн. О-ва“, вип. I і IV.
- ↑ Приступна мені література буде зазначена в виданні Т-ва Вивчення Азербайджану.
- ↑ Th. S. Bayeri opusc. ad. hist. antiq. (1770), tab. VII.
- ↑ E. Eichwald — Reise auf d. Gasp. Meere etc. I (1834), Tab. I.
- ↑ І. Н. Березин. — Пут. по Даг. і Закавк. (1849), табл. до ст. 134.
- ↑ Н. А. Караулов в Сб. мат. для оп. м. и пл. Кавк., 38 (1908), мапа до ст. 138.
- ↑ Рус. пов. и расск. VI (1834), ст. 273–293.
- ↑ За цей час стіну майже всю пройшов П. І. Спаський, його повідомлення про це має бути надруковане в виданнях Т-ва Дослідж. і Вивч. Азербайдж. Пізніше він зробив ще ряд подорожів до стіни разом з А. В. Спаською, а потім й І. А. Орбелі.
- ↑ Труды вост. отд. и арх. о-ва, ч. I, ст. 301 і 322.
- ↑ К. Ріттер — Иран, ч. I, пер. Н. В. Ханикова (1784), ст. 500.
- ↑ Е. Herzfeld-Paikuli (1924), ст. 3–4.