Студії з Криму/До історії теперішніх 25% татарської людности в Криму

◀ Діауріуш Івана Бихівця р. 1704 про відрядження до Криму

Студії з Криму під ред. Агатангел Кримський До історії теперішніх 25% татарської людности в Криму (Агатангел Кримський)

З культурної минувшини Криму XIX в. ▶

У Київі: 1930

АКАД. А. КРИМСЬКИЙ.

До історії теперішніх 25% татарської людности в Криму.

З офіційних „справочников“ С.С.С.Р., що спираються й на найновішому переписі вже радянських часів, ми знаємо, що на 714.081 душ кримської людности припадає татар більше-менше 178.000, або 25% людей півострова. Решта людности — то росіяни (42%), українці (11%) та инші (як от євреї, німці, греки, вірмени, болгари)^[1]. Така числова теперішня перевага російського й українського елемента над татарським поясняється не тільки тим, що Росія, забравши Крим у кінці XVIII в., знайшла там багато незаселених степових кочовищ, де можна було осадити чимало своїх руських людей: важливою причиною явилися ще й масові еміграції мусулман-татар геть з півострова до одновірної Туреччини. Одне таке виемігрування одбулося в кінці XVIII в., зараз-таки відколи Крим зробивсь володінням російським; друга масова татарська еміграція сталася після т. зв. кримської війни, в початку 1860-х рр. Над історією тих татарських виселень до Туреччини не раз спиняли свою увагу місцеві дослідники й дієписи Крима, в тім числі відомий кримознавець Арс. Ів. Маркевич. І от, у ленінградських „Известиях Академии Наук СССР“ 1928 він ерудитно зрезюмував усі дані, які є в дослідника в руках^[2], і нам звідти варто дещо тут винотувати.

Шведський історико-географ Тунман XVIII в. дав у Бюшинговій географічній серії спеціяльну працю про Крим^[3], і в ній він зазначив, що в кримському ханстві, яке обіймало і кримський півострів і степи по-за ним, було 1777 р., ще перед російським завоюванням, бл. 400.000 люду (татар і не-татар). А російський академик В. Ф. Зуєв у своїх працях 1780-х рр., писаних саме тоді як Крим прилучено до Росії^[4], подавав для кримської людности цифру більше-менше на 200.000 душ. Звідки вийшла в Зуєва така розбіжність із Тунманом, це ясно. Очевидячки, 200.000 душ — стільки могло бути люду не в цілім ханстві, а на самім-однім півострові, без Буджака і північного Прикавказзя. Звичайно, що надто круглая цифра 200.000 — то була цифра лиш приблизная.

З переходом Крима під російську владу сюди понаходило з півночи чимало нових людей, що збільшили собою число давніших кримських населенців. Але заразом почала й меншати людність давня, бо, як одмовилася од Крима Туреччина остаточно й формально на користь Росії (а це сталося за яським трактатом 6 січня 1792 р.), то тоді й почався вищезгаданий масовий вихід мусулман-татар до мусулманської Туреччини, перша еміграція. З тодішніх російських переписів 1790-х рр., почасти й із записок сучасників, слід виснувати, що покинули батьківщину 100.000 татар, а залишилося на батьківщині, щось, із 80.000. Виемігрували тоді з Крима особливо південнобережці та гірняки — недавні безпосередні підданці турецького султана. Рівняючи до зафіксованої у переписах (чи завсіди точних?) загальної цифри всіх людей Крима, ті 80.000 татар, котрі залишилися, становили собою, здається, навіть не половину усієї кримської людности, а десь-так відсотків може чи не з сорок?

В середині XIX в. П. Кеппен, автор „Этнографической карты Россіи“ (1852), подає спільну цифру для татар і ногайців на цілу Таврійську губерню (не тільки на Крим) разом 275.822 душ (а кругло: татар трохи «більше як 225 тисяч, ногайців — трохи менше ніж 50.000)^[5]; з-поміж них татари жили переважно на півострові, в самім Криму^[6]. Після кримської війни, що не одірвала таки Крима од Росії, вони 1860 р. захвилювалися, — і стихійно, протягом декількох місяців, повиходили до Туреччини трохи чи не всі ногайці; а властивих татар виїхало 131.282 душі — (принаймні такі цифри видко з записаних пашпортових даних). Разом — пішли геть з рідного краю мало не 180.000 душ. В цю, другу, еміграцію кидали Крим і Таврію переважно степовики та підгоряни, тимчасом як південнобережці і гірняки вже спокійно цим разом сиділи на своїх місцях. Залишилося татар у Криму після того — 102.997 душ. Ця цифра становила тоді собою з 50% усієї кримської людности — всіх націй (бо рахувалося всіх людей бл. 194.000).

Де-далі число чужих націй більшало. Широко розвилося в Криму міське життя, і городяни здебільша всі були люди нахожі. Осаджувалися переселенські чужі громади і в середині півострова. Кінець-кінцем і вийшло так, що кримські татари, давні господарі Криму, становлять тепер лиш четвертину всієї людности, якихсь 178.000 на 714.081 душ Кримської республіки.

---

——————

1. Диви „Все республики и автономные области СССР“ (Ленингр., 1928, стор. 63).
2. А. И. Маркевич: „Переселения крымских татар в Турцию в связи с движением населения в Крыму“ — в „Известиях“ (Отделение гуманитарных наук) 1928 № 4–7 ст. 375–405 (стаття 1-ша).
3. J. Thunmann: Die Taurische Stathalterschaft oder die Krim 1787. Büsching's Erdbeschreibung t. I, Hamburg.
4. „Мѣсяцесловъ историческій и географическій“ 1783; „Путешественныя записки“ 1787 i ин.
5. Цифра — приблизна, в кожнім разі не зменшена, бо в 1859 році рахувалося ногайців 46.229 душ.
6. Число всіх людей на півострові (татар і не-татар) Кеппен незабаром, на підставі ревізії 1854 р., зафіксував як 307.807 душ. Супроти людности цілої Таврійської губерні це була більше-менше половина.

Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах та Україні. Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Сполучених Штатах, тому що вона була вперше опублікована в Україні і станом на 1 січня 1996 (дата URAA) перебувала в суспільному надбанні в Україні Ця робота перебуває в суспільному надбанні в Україні, де авторське право діє протягом життя автора плюс 70 років. Автор помер у 1942 році, тому ця робота є в суспільному надбанні в тих країнах, де авторське право діє протягом життя автора плюс 80 років чи менше. Ця робота може бути в суспільному надбанні також у країнах з довшим терміном дії авторського права, якщо вони застосовують правило коротшого терміну для іноземних робіт.