Струни/2/Борис Грінченко/Хлібороб
| ◀ На полі | Струни. Частина II під ред. Богдан Лепкий Хлібороб (Борис Грінченко) |
До праці ▶ |
|
Я убогий родивсь, і в ті дні,
Як вмірать доведеться мені,
Тільки горе на стомлені руки
Та ще серце, зотлілеє з муки,
Я зложу у дубовій труні.
Невелике я поле зорав,
Та за плугом ніколи не спав;
Що робив, те робив я до краю,
І всю силу, що мав я і маю,
На роботу невпинную клав.
На тім полі каміння було,
Поле все буряном заросло,
Зупинився мій плуг на тім полі,
Та не кидав я робить ніколи
А гострив свій леміш, чересло.
У годину, в негоду я там:
Без роботи погано рукам!
Нехай дощ і крізь драну свитину
Січе згорблену працею спину,
А спочинку собі я не дам.
Скільки поту свого я пролив,
Скільки сили я там положив!
Та дарма! бо поорана нива
Нам давала багатії жнива:
Я не дурно невтомно робив.
Такі жнива зазнав я нераз…
А тепер вже минувся мій час,
Я вже чую: Останнєє літо
Бачу я золоте своє жито,
Бачу, ниви широкії, вас.
Мої діти зберуть урожай…
Усьому наступає свій край;
Він прийшов і мені: в домовину
Я іду і на віки спочину, —
Моїж діти зберуть урожай!
Мої діти — дочки і сини, —
Усі вкупі зібравшись, вони
Як почнуть до обіду сідати,
Будуть хліб, що придбав я, ламати,
І згадають мене у труні.
І за те, що працюючи зміг
Згодувати і викохать їх,
То про мене їх згадка не згине, —
Після мене ще довгі години
Моє діло не вмре серед їх.
Так, я вбогий родивсь, та в ті дні,
Як вмірать доведеться мені,
То не сором натомлені руки
І се серце зотлілеє з муки,
Положити в дубовій труні!…