-ZasttK&żoneEgz. ІІ. Всі вищепредставлені твердження мають у поточному огляді вигляд обґрунтованих (узасаджених?) логічно, історично й політично. Проте, це так звані позірні істини чи півістини, з огляду передусім на звуження політичного контексту, тобто на неповне взяття до уваги факту нашого членства у ЄС і НАТО. Ці твердження не беруть до розгляду у докладності того, що сучасна Польща не стоїть самотньо, "один на один" проти Росії, лише входить у склад вищих інтеграційних конгломератів, що посідають власні інтереси і погляди на Росію, які беруть до уваги тільки в обмеженій мірі становище та інтереси Польщі.
У той же час аісторічність (неісторичність?) тверджень з цієї низки полягає в абсолютизації обмежених внесених історичних вкладів, яких, проте, не підтверджують реальні сучасні (конкретноісторичні) зумовлення й обставини. У випадку чинної Російської Федерації можна обґрунтовано припускати, що прагне вона статусу великого "моцарства" (наддержави?), що бере участь у глобальних справах у межах "світового кола моцарств (наддержав)". Відбудова статусу великого моцарства пов'язується з відновленням російського впливу в пострадянських державах (у межах СНД). Тому чи означає це, що Росія ступила на шлях своїх попередніх імперських втілень: Російської імперії чи Радянського Союзу?
ІІІ. Відповідь на це питання має звучати негативно з наступних причин:
- сучасна Росія не керується мессіанською ідеологією (як універсалістично зрозумлене православ'я, панславізм чи комуністична доктрина), що узасадила (обґрунтувала?) її панєвропейські чи глобальні претензії;
- російське суспільство не впровадилося (через брак вищезгаданого типу сугестивної ідеології) у стан "мессіанської мобілізованості", що мотивує до великих історичних звершень. Суспільство радше відрізнюють апатія і боротьба з щоденними побутовими проблемами, а також внутрішні суперечності (широкі кола зубожілого суспільства і водночас еліти нуворишів).
- політична система в Росії, яка хоч і набуває авторитарних рис, все ж далека від бюрократичної, політичної і військової справності попередніх радянських/російських автоматизмів. Еліти, що втілюють її, менш зараз керуються далекосяжними цілями, більше потребою протриватися перед обличчям суперечності і конфліктів як у колі цих еліт (суперництво "кланів"), так і у суспільстві ("антибоярські" настрої). Матеріальні засоби Росії, хоча показні, не використані таким чином, що сприяє модернізації країни і швидкому розвитку. Зрештою використання їх вимагає
II. Wszystkie wyżej przedstawione twierdzenia mają w potocznym oglądzie, wygląd logicznie, historycznie i politycznie uzasadnionych. Są to jednak tzw. prawdy pozorne czy półprawdy, z uwagi przede wszystkim na zawężenie współczesnego kontekstu politycznego, tj. niepełne uwzględnianie faktu naszego członkostwa w UE i NATO. Twierdzenia te nie uwzględniają w szczególności, że współczesna Polska nie stoi samotnie, „jeden na jednego” przeciw Rosji, lecz wchodzi w skład powyższych konglomeratów integracyjnych, posiadających własne interesy i poglądy na Rosję, które uwzględniają w określonej tylko mierze stanowisko i interesy Polski.
Z kolei ahistoryczność tych twierdzeń polega na absolutyzacji określonych doniosłych wniosków historycznych, których jednak nie potwierdzają realne współczesne (konkretnohistoryczne) uwarunkowania i okoliczności. W przypadku obecnej Federacji Rosyjskiej można zasadnie zakładać, że dąży ona do odbudowania statusu wielkiego mocarstwa, współdecydującego o sprawach globalnych w ramach „światowego koncertu mocarstw”. Budowanie statusu wielkiego mocarstwa wiąże się z odtwarzaniem wpływów rosyjskich w dawnych państwach poradzieckich (w strefie WNP). Czy oznacza to zatem, że Rosja wkroczyła na drogę swych poprzednich imperialnych wcieleń: Cesarstwa Rosyjskiego oraz Związku Sowieckiego?
III. Odpowiedź na to pytanie musi brzmieć negatywnie z następujących powodów: — współczesna Rosja nie kieruje się mesjanistyczną ideologią (jak uniwersałistycznie pojmowane prawosławie, panslawizm czy doktryna komunistyczna), która uzasadniałaby jej paneuropejskie czy globalne pretensje; — społeczeństwo rosyjskie nie zostało wprowadzone (z braku powyższego typu sugestywnej ideologii) w stan „mesjanistycznej mobilizacji”, motywującej do wielkich dokonań historycznych. Społeczeństwo to raczej cechują apatia i zmaganie się z problemami codziennego bytu oraz sprzeczności wewnętrzne (szeroko kręgi zubożałego społeczeństwa versus nowobogackie elity) — system polityczny w Rosji, choć nabierający cech autorytarnych, daleki jest od biurokratycznej, policyjnej i militarnej sprawności poprzednich rosyjskich/sowieckich automatyzmów. Ucieleśniające go elity mniej dziś kierują się on dalekosiężnymi celami, bardziej potrzebą przetrwania w obliczu sprzeczności i konfliktów w obrębie tych elit (rywalizacja „klanów”) oraz w społeczeństwie (nastroje „antybojarskie”) zasoby materialne Rosji, chociaż pokaźne, nie są wykorzystywane w sposób sprzyjający modernizacji tego kraju i szybkiemu rozwojowa. Zresztą ich wykorzystanie wymaga
