,y 4 ćoa***™*
fJ P^tojs D«^ , varSzawa, 04.03.20p8
■
Departament Polityki Wschodniej ^■7 V V - _. (-:■ J^,5 >
Zastrzeżone-' Egz. -
i,y '■
.
20 r<jk wlasnp
■ Egz. nr.:/
J^>4 ). iiujjdt ,t A.^N^mw^jT Tezy o polityce RP wobec Rosji i dn.
■i J podpis...!.!1
І. У минулому, але зокрема під час правління партії "ПіС", у результаті поверхових аналізів і оцінок, а також нерідко демагогічних суджень, поширюваних ЗМІ, узвичаївся певний канон сприйняття і представлення Росії і України а також цілей польської політики стосовно обох країн. Цей канон, що має всі ознаки табу, можна назвати "патріотичною правильністю", бо його порушення загрожує політичними і медійними атаками, засудженням за зраду "національних інтересів" і т. п. Засадничі визначники вищезазначеного канону зводяться до наступних аксіом:
1. Росія є "одвічним ворогом" Польщі, досі керуючись цілями відродження імперії, непередбачуваним у своїй поведінці. Деякі прихильники цього погляду (напр. лідери ПіС) заходять так далеко, що стверджують, що у своїй нинішній політиці Росія прагне до повного включення Польщі в сферу свого впливу. Отже проведення якої-небудь активної безпосередньої політики з Росією не має сенсу, бо наражає Польщу на заплутування і нечесність Москви, у крайньому разі навіть на її шантаж і загрози. У результаті польська політика неминуче зазнає поразки.
2. Створюючи собі самостійний цивілізаційний полюс і прагнучи повернути зони впливів на пострадянському просторі, Росія неминуче буде входити в конфлікт з Польщею, життєвим інтересом якої є сприяння незалежності країн цього простору (зокрема, східноєвропейської його частини) шляхом втягання їх до інституту західного світу. Польща повинна тому підтримати ці країни, допоки вони - фактично чи хоча б формально висловлять готовність протиставляти себе Москві, зміцнити у них ту готовність, консолідувати ці країни навколо себе і бути їхнім представником на Заході. 3. Наша політика стосовно Росії - з одного боку, і інших пострадянських країн - з другого, має характер гри на нульову ставку. Бо ми або підтримуємо незалежність тих держав на шляху їх активного тяжіння до Польщі і через наше посередництво до Заходу, або вдаючися до контактів з Росією, фактично живимо імперську й агресивну політику Кремля. Представляючи вищевикладене популярною мовою, можна сказати: або ми ствимо на Україну, або на Росію. Tertium non datur.
I. W minionym okresie, ale zwłaszcza podczas rządów PiS, wskutek niepogłębionych analiz i ocen, a także nierzadko demagogicznych sądów, upowszechnianych przez media, utarł się określony kanon postrzegania i przedstawiania Rosji i Ukrainy oraz celów polskiej polityki w odniesieniu do obu tych krajów. Kanon ten, noszący wszelkie znamiona tabu, można nazwać „poprawnością patriotyczną”, gdyż jego naruszenie grozi politycznymi i medialnymi atakami, oskarżaniem o sprzeniewierzenie się „interesom narodowym” itp. Zasadnicze wyznaczniki powyższego kanonu sprowadzają się do następujących aksjomatów: 1. Rosja jest ,,odwiecznym wrogiem” Polski, po dziś dzień kierującym się celami odrodzenia imperialnego, nieobliczalnym i nieprzewidywalnym w swoich zachowaniach. Niektórzy zwolennicy tego poglądu (np. przywódcy PiS) idą tak daleko, iż twierdzą, że w swej obecnej polityce Rosja dąży do ponownego włączenia Polski do swojej strefy wpływów.Toteż prowadzenie jakiejkolwiek aktywnej i bezpośredniej polityki z Rosją nie ma sensu, bowiem naraża Polskę na mataczenie i oszustwa Moskwy, w krańcowej zaś postaci na jej szantaż i groźby, a w rezultacie — politykę polską na nieuniknione porażki. 2. Kreując się na odrębny biegun cywilizacyjny i dążąc do odbudowy strefy wpływów szczególnie na obszarze poradzieckim, Rosja niezmiennie wchodzić będzie w konflikt z Polską, której żywotnym interesem jest sprzyjanie niepodległości krajów tego obszaru (zwłaszcza jego wschodnioeuropejskiej części) poprzez przyciąganie ich do instytucji świata zachodniego. Polska powinna zatem wspierać te kraje, dopóki przejawiają one — faktyczną czy bodaj formalną — gotowość przeciwstawiania się Moskwie, wzmacniać w nich tę gotowość, konsolidować te kraje wokół siebie i być ich adwokatem na Zachodzie. 3. Nasza polityka wobec Rosji — z jednej strony, i pozostałych państw poradzieckich — z drugiej, ma charakter gry o sumie zerowej. Albo bowiem wspieramy niepodległość tych państw na drodze ich aktywnego przyciągania do Polski i za naszym pośrednictwem do Zachodu, albo wdając się w kontakty z Rosją faktycznie żyrujemy imperialną i agresywną politykę Kremla. Przedstawiając powyższe w skrócie myślowym można powiedzieć: albo stawiamy na Ukrainę, albo na Rosję. Tertium non datur.
