для народности — се те ж саме, що питання про душу, життя, честь і моральну гідність окремої людини. Через те, що мова народности — се найочевидніший і найяскравіший вираз її і свідок істнування й гідности, питання про мову національної культури стало болючим, вразливим і викликає багато запалу й гостроти в розмовах. Одні стоять за те, що мовою національної культури повинна бути рідна мова, другі — що державна чи инша. Се питання часто чіпає й інтімні боки людської душі. В йому так чи инакше, а доводиться торкатися й питання про свідомих ренегатів та дезертирів народности, які роблять се для того, щоб шкодити своїй народности і в тім знайти для себе вигоди, то б то роблять се не з моральних мотивів. Люде, морально більш чулі й більш свідомі людської гідности, таких перекінчиків не поважають, ставляться до них підозро, з недовіррям і з чуттям гидливости. Се такий дражливий ґрунт, що більшого й придумати не легко, а проте, коли в національнім питанні й не чіпають його просто, то він почувається сам собою. Се надає темі ще більшої гостроти.
Супротивників місцевих чи недержавних мов у державі можна поділити на дві категорії. Одні з них вимагають знищення недержавних мов через мотиви політичні, а другі — во ім'я культури. І ті, й другі, одначе, грубо помиляються, бо інтереси культури й держави не тілько не вимагають нищення місцевих мов, а навпаки, вимагають їх розвитку для зросту держави й культури взагалі. Проповідники і того, й другого напрямків однаково звуться асіміляторами. Мусимо завважити, що всякий асімілятор вже через те саме буде й політиком. Скілько б він на словах не сахався політики і скілько б не посилався на те, що ним орудують тілько культурні вимоги, все те тільки порожня балачка, бо в дійснім житті всякий асімілятор, хоч би й несвідомо, чинить політичну справу і виступає в ній, як справжній політик. Живі мови вони нищать ради істнуючих або майбутніх державних мов, а все, що державне, вже тим самим неодмінно й політичне. Таким чином і справа нищення природніх мов для заведення державних — політична справа. Тілько тоді асіміляторів можна було б вважати по за політикою, а лиш на ґрунті культури, коли б вони пропонували винищити всі мови на світі і завести одну спільну для людей всього світа, напр.,
