неодмінно й завше в атмосфері їх народности й природньої мови. В противнім разі дитині загрожує неодмінно каліцтво й знесилення душі. Витворивши на рідних підставах народности певний і родючий ґрунт, потім слід і треба навчати й инших мов, щоб, забезпечивши рідний добрий ґрунт до рідної культури, збагатити на нім душу дитячу ще й сторонніми культурами. Се неодмінно треба пам'ятати всім, щоб не робити своїх дітей і свій народ духовно немічними й неплідними, чи, як висловився Беерс, євнухом в сфері ідей. Тяжко помиляються ті, що починають учити дітей з чужих мов, кажучи, що своєї мови діти вивчаться й потім. Вони несвідомо чинять дітям величезну шкоду, розбиваючи їм душі змалечку, калічучи їх совість, а тим самим і нищучи совість їх взагалі. Безперечно, що се одна з великих причин занепаду моральности сучасних зденаціоналізованих поколіннів.
З сказаного ясно, що у поета в його творах не може бути ні тії щирости, ні духової суцілости, ні природньої яскравости та барвистости, ні взагалі відповідности природі, коли він пише не природньою йому мовою. Коли письменник, хоч би й мимоволі, мислить однією, рідною йому мовою, а пише иншою, то ся подвійчатість мови неодмінно буде зв'язана з двійчатістю душі, з чого вийде псіхічна роздвоєність, неминуча двоєдушність, нещирість, стіхія всякого фальшу. Яка б не була гарна роблена квітка, а вона ніколи не буде кращою за живу квітку, витворену й зрощену самою природою, і в робленій квітці, хто приглянеться, неодмінно додивиться й знайде силу всяких дефектів і ненатуральностей, яких у живих квітках не буває. На сім ґрунті подвійного псіхологичного процесу у геніїв і талантів виникає (виникає вона і у звичайних людей, та не так яскраво) така внутрішня духова боротьба, що через неї вони часто гинуть, бо геній завше суцільний, як сама природа, і не дробиться й не розмінюється. Він гине так само, як гине народність, утрачаючи свою мову, яка є завше її душею й совістю. Ось через що Гастон Паріс писав: „Самих великих письменників ще замало для того, щоб витворити народню літературу, бо, щоб витворити її, треба щоб у письменників виявилася душа народу. Тоді тілько їх вирази чуття й думок гідні будуть знайти відгук у душах їх земляків, хоч би вони й не були гідними захопити чужинця“. А щоб виявити чи змалювати душу народа,
