не буде ні піском, ні глиною, ні глеєм, ні чорною землею, і ще хто зна, чи на тій мішанині родитиме що небудь. Так і в тій мішанині народностей через асіміляцію не стане й великоруської народности з її національною культурою, хистом, здібностями, вдачею, мовою і т. и. Асіміляція ззість і великоруську народність, яка потоне в ній. Оце саме тепер добре почали розуміти великороси. І у них партія націоналистів, яку правдивіше було б назвати партією нищення всіх народностей, бо нарешті вона нищить усі національности і сама ні до якої не належить, — ця партія не має ніякого успіху, а поповняється переважно всякими сепаратистами від своєї рідної народности. Тим на Шевченківських святах сього року ніхто так гаряче та щиро не вітав українців, як великороси. Братерство росте і ніяким націоналистам не роз'єднати й не посварити українців з великоросами! Се добре підкреслили Шевченківські свята. Великороси добре зрозуміли, що різноманітність культур є окраса й багатство не тілько людськости, а й держави, в якій багатство культур збільшує баланс, що може бути тілько користним, бо всяка вбогість у державі буде вбогістю й держави. Користування росіян з культур народів, у тому числі й з української культури, тілько спріяло її більшому зростові та мочі, а ніяк не знесилювало її. Се факт загально відомий.
„Чи може ефіоп змінити шкуру свою, а барс плями свої?“ — питає пророк Іеремія (13, 23) і відповідає, що се неможливо. Справді, щоб переинакшити природне явище, треба переинакшити його природу, а для того треба змінити саму природу істоти, в якій все органично зв'язано. Тоді, в залежности від сього, і шкура, й плями, й мова зміняться, та тілько чи на краще ж? Для чого ж руйнувати попередню природу і взагалі для чого й ради чого все те робити? Щоб задовольнити свій дух метафизика і смак алхимика та витворити руйновництвом попередніх розумних органичних зв'язків, наперекір основам природи, якусь нову комбінацію, чи нову алхимичну істоту, та ще не з вимог дужого розуму, який ніколи не суперечить законам природи, а з вимог свавільної й може ще й хворої фантазії, кінця й краю якій немає! Безперечно, з того вийшло б инше, але ж гірше, а не краще, бо калікувате та штучне ніколи не може бути кращим для людини з здоровою псіхікою й добрим, нічим не зіпсованим смаком.
Все оце цілком прикладається до народностей і їх мов, проти яких так завзято повстають усякі асімілятори ради
