Зав тілько, що ні одна держава, дороживши своїм істнуванням, не може не боротися проти всього того, що руйнує моральність і заводить неморальність.
Надзвичайно влучно і яскраво розібрав ідеологію націонализму, а в часности й світогляд російських націоналистів, які тоді ще не складали з себе політичної партії і через те не могли працювати організовано, Володимир Соловйов у ряді своїх статей за 1888—1891 роки (див. т. 5, пов. зібр. його творів). Тепер, коли націоналисти зорганізувалися в політичну партію і працюють планомірно, їх діяльність набула собі ще більшої шкоди й небезпеки для держави і її народностей.
Довівши, що Катков свою самобутню національну й політичну мудрість позичив у друга ієзуїтів Жозефа де-Местра, а Данилевський ідеї свого самобутнього російського націонализму взяв од німецького вченого Рюкерта, і перешив на російський лад, В. Соловйов одріжняє народність чи національність од націонализму й пише, полемізуючи з Страховим: „Распространяться о безнравственности націонализма или національнаго егоизма, покушающагося на жизнь и свободу чужихъ народностей, было бы, безусловно говоря, столь же излишне, какъ доказывать безнравственный характеръ личнаго эгоизма“. Але ж, каже він далі, — „манія націонализма есть господствующее заблужденіе нашихъ дней“, а через те він спиняється в своїх статтях на сім питанні і доводить, що формула народнього егоїзму чи націонализму неґує всяку справедливість, установляє право на життя й розвиток тілько однієї якоїсь народности, а останні засужує на „національныя убійства“ і освячує „всякое насиліе, угнетеніе, безконечныя войны, все злое и темное въ исторіи міра“. Сі „патріоти“ нищать істину, бо „истина есть право на существованіе“. Репрезентанти сих напрямків визначаються „равнодушіемъ къ истинѣ, схиляються тілько „передъ проявленіемъ внѣшней силы, перед грубымъ фактомъ, не спрашивая у него никакого внутренняго идеальнаго оправданія“ і показують себе в своїх вчинках „отсутетвіемъ всякаго понятія о человѣческомъ достоинствѣ, о правахъ личности“. Сі слова великого моралиста й справжнього патріота стали для сучасности пророчими. — Довівши, що народність — се загальнолюдський початок в живих формах народа, і через те служба народности — се найбільша служба
