Цю сторінку схвалено
Сила недоїдків там од вечері лишилось по мисках,
Що оддалік визирали з кошів так ласкаво і смачно.
Посадовивши сільське мишеня на червленім покрові,
Ніби той раб підперезаний, заметушився господарь.
Страви без краю почав подавати і, зовсім як слуги,
Навіть прилизував їх крадькома, несучи до їдальні.
Тішиться наше село, що дізналося щастя такого;
Весело й чемно сидить, мов на справжнім бенкеті, — як раптом
Скрип: одчинилися двері, і миші летять на підлогу.
Жах їх несвітський пройняв: забігали скрізь по покою
І… як умерли нараз: на дворі обізвались вівчарки.
Ледве прийшовши до тямки, сільське мишенятко сказало:
„Ні, не для мене цей дім і життя… Прощавай! Я волію
Жити в безпечній норі і злиденним живитись горохом“.
