Сторінка:Mykola Zerov Antologiya rymskoyi poeziyi. 1920.djvu/30

Ти ублагай Мецената, нехай лиш печатку поставить!“
Скажеш: „Гаразд, я попробую“. Ні! він настоює, молить.

Сьомий минає вже рік з того часу, як ти, Меценате,
Вперше мене зачислив до свого найтіснішого кола:
Подорожуючи, став запрошати до власної реди,
Щоби було з ким в путі перекинутись словом незначним,
„Котра година“? спитати, чи „хто з гладіяторів кращий?“
Або згадати, що „ранком годиться тепліш одягатись.“
І хоча речі такі ти довірити всякому можеш,
Я відтоді і до нині, що-дня. що-години, то більше
З заздрощів клятих не маю спокою. На Марсовім полі
Грав ти зо мною в м'яча: „Щасливий!“ зітхають навколо.
Пройде по ринку якась поголоска, аж жах розбірає,
Всяк, хто не стрінеться, зразу-ж до мене, питається: „Друже!
Ти в тім вельможному колі, як свій, і ти знаєш напевно,
Що там чувати продаків?“ — „Не знаю“.  —„Ах, завжди ладен ти
З нас глузувати“. — „Та хай мене бог покарає, — не знаю“.
Стрінеться другий: „Не чув ти, де має нарізати Цезарь
Землю своїм ветеранам, в Італії, а чи де инде?“