Сторінка:Mykola Zerov Antologiya rymskoyi poeziyi. 1920.djvu/13

Цю сторінку схвалено


Щоби з слізьми на очах, по роках сумного вигнання,
Глянуть на землю свою, на ту стріху убогої хати.
Жовнір захожий мої родючі виснажить ниви,
Варвар тут жатиме хліб… От до чого усобиця люта
Нас, громадян, довела!… Чи для того ходив я за полем,
Чи за-для того я груші щепив і викохував лози?…
Кози, щасливі колись, годі плакатись, — далі рушаймо!
Вже не лежати мені по-між рястом у темній печері,
Вже не дивитись на вас, по далекій розсипаних скелі,
Пісні уже не співати, і певно, що скоро без мене
Вам доведеться гіркий верболіз та конюшину скубти.

Титир:

Ні, ти не підеш нікуди і ніч перебудеш зо мною;
Ложем нам буде трава, а вечерю ми маєм роскішну:
Добре оддавлений сир, і каштани, і яблука спілі.
Глянь бо: ген-ген над хатами димок уже в'ється вечірній
І од гірських верховин по долинах послалися тіни.