Коли українська лїтература аж отсе недавно почала набирати утілїтарного характеру, то на скусне з'ображенє народнього житя вона звернула увагу від першісїнької своєї появи і мала вплив навіть на суспільність усеї Росиї. Хоч як припізнені, в порівнаню з теперішнїми скусними вимогами, повісти і театральні пєси Гоголя-батька, Котляревського та Квітки, а про те як порівняти їх із пробами з'ображеня народнього житя у сучасних їм письменників Великорусів („Бѣдная Лиза“, „Марьина роща“ й т. п.), то перевага буде на боцї Українцїв, і в росийській лїтературі треба йти до творів 40-вих років, до Турґенєва та Григоровича, аби знайти лїпшу новелю з народнього житя. Старі українські письменники без сумнїву мали вплив на пробудженє реального напрямку в лїтературі і поза межами України. Так Котляревський своїм „Енеєм“, що викликав і великоруське наслїдуванє,[1] без сумнїву поміг реакциї против псевдоклясицизму; Котляревський же, Гоголь-батько, Гулак-Артемовський мали сильний вплив на Гоголя-сина, в чому можна досить переконати ся, переглянувши „Вечірницї на хуторі“. Український письменник 40-их років, Шевченко, хоч уступає в реальности з'ображеня народнього житя викликаним Гоголем натуралїстам росийської лїтератури 50-их і 60-их років, бо носив у собі ще богато відгуків романтичної епохи та з'ображав не так типи, як ідеали українського житя; але за те ясністю свого протеста проти неправд і нагнїту над народом, проти тої мертвоти житя, на яку присуджена була маса народу й суспільности в за-
- ↑ Тепер доказано, що річ мала ся навпаки, що Котляревський користував ся готовим великоруським взірцем. І. Ф.
