152
знов до Европи, а в жовтнї був уже у Віднї. Тут він узяв ся з новим запалом до більших лїтературних праць. Закинувши розпочату ще перед подорожю драму „Варвара Радивилівна“ він пише „Фавста“, „Савонаролю“, „Жіжку“, „Альбіґойцїв“, „Дон Жуана“. Його психічний стан тимчасом погіршуєть ся і 1844 р. він зійшов з ума. В станї цїлковитого зідіотїня він умер у закладї для душевно недужих дня 27 серпня 1850 року.
І. Ф.
Сьвітить сонце красне
На поля, садки;
Старчиня нещасне
Продає квітки.
Гірко, весно рання,
Нам тебе стрічать:
Перше привітання
Маєм від старчат.
З рук убогих квітка
Радує за те,
Яко добра звістка
Про тепло сьвяте.
Так і наше горе,
Випите до дна:
Його переборе
Під кінець весна.
Дощ та буря, вечір гасне…
Треба йти, але куди?
Сумно верби кучеряві
Похилились край води.
Я покинув рід коханий…
Лийтесь, сльози! Де знайти
Такий иньший? Плачуть верби,
Вітер гне очерети.
Ти, голубко сизокрила,
Сяєш промінем одна,
Як зорить крізь верби часом
З неба зіронька ясна.
Соловейки, рожі, пахощі та співи…
О, не завдавайте більш жалю менї ви,
Не вражайте серця: хай у йому тьма
На вік запанує — і глуха й нїма!
Бо кобзарь нещасний з вами розпрощав ся,
Бо менї на долю сум один остав ся,
Чорні хмари сунуть наче в осени,
І талан і воля — згинули вони.
