1484
Соборне послання св. апостола Якова 2, 3
Добре робиш! Та й де́мони вірують, — і тремтять.
20 Чи хочеш ти знати, о марна́ люди́но, що віра без діл — ме́ртва?
21 Авраам, отець наш, — чи він не з діл виправданий був, як поклав був на же́ртівника свого сина Ісака?
22 Чи ти бачиш, що віра помогла його ділам, і вдоскона́лилась віра із діл?
23 І зді́йснилося Писа́ння, що каже: „Авраам же ввірував Богові, і це йому зараховане в праведність, і був на́званий він другом Божим“.
24 Отож, чи ви бачите, що люди́на виправдується від діл, а не тільки від віри?
25 Чи так само і блудни́ця Раха́в не з діл виправдалась, коли прийняла́ посланці́в, і дорогою іншою випустила?
26 Бо як тіло без духа ме́ртве, так і віра без діл — мертва!
3 Не багато-хто ставайте, брати мої, учителями, знавши, що більший о́суд при́ймемо.
2 Бо багато ми всі помиляємось. Коли хто не помиляється в слові, то це муж досконалий, спроможний прибо́ркувати й усе тіло.
3 От і ко́ням вкладаєм узде́чки до ро́та, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо.
4 От і кораблі, хоч які величезні та гнані вітра́ми жорсто́кими, проте найменшим сте́рном скеро́вуються, куди хоче стерни́чий.
5 Так само й язик, — малий член, але хва́литься ве́льми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса!
6 І язик — то огонь. Як світ[1] неправости, поста́влений так поміж нашими членами, язик скверни́ть усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни.
7 Бо всяка природа звірі́в і пташо́к, гадів і мо́рських потвор прибо́ркується, і прибо́ркана буде природою лю́дською,
8 та не може ніхто із людей язика вгамува́ти, — він зло безупи́нне, він повний отрути смерте́льної!
9 Ним ми благословляємо Бога й Отця, і ним проклинаєм людей, що створені на Божу подобу.
10 Із тих самих уст виходить благослове́ння й прокля́ття. Не повинно, брати́ мої, щоб так це було́!
11 Хіба з одно́го отвору виходить вода солодка й гірка́?
12 Хіба може, бра́ти мої, фіґове дерево родити оливки, або виноград — фіґи? Солодка вода не тече з солонця́.[2]
13 Хто мудрий і розумний між вами, нехай він покаже діла́ свої в ла́гідній мудрості добрим поводженням!
14 Коли ж гірку́ заздрість та сварку ви маєте в серці своєму, то не величайтесь та не говоріть неправди на правду, —
15 це не мудрість, що ніби зве́рху походить вона, але земна, тілесна та де́монська.
16 Бо де за́здрість та сварка, там бе́злад та всяка зла річ!
17 А мудрість, що зверху вона, насамперед чиста, а потім спокійна, ла́гідна, покірлива, повна милосердя та добрих пло́дів, безстороння та нелукава.
18 А плід праведности сіється творцями миру.
