1025
Плач Єремії 4, 5
що кров праведників серед нього лили́.
14 По вулицях бродять, немов ті сліпці́, поплямо́вані кров'ю, так що люди не можуть діткну́тись до о́дягу їхнього.
15 „Уступі́ться, нечисті!“ кричали до них, „уступі́ться, збо́чуйте, не дото́ркуйтеся!“ І повтікали вони й мандрува́ли, і казали між лю́дьми: „Ме́шкати в нас більш не бу́дуть!“
16 Господнє лице розпоро́шило їх, не ди́виться більше на них, — бо вони не зверта́ли уваги на обли́ччя священиків, до стари́х вони ласки не мали.
17 Уже прогляділи ми очі свої, даре́мно чека́вши на поміч собі, — на варті своїй ми чекали наро́ду, який нас не спас.
18 Чатують вони наші кро́ки, щоб ходи́ти не могли ми по пло́щах своїх. Кінець наш набли́зився, спо́внилися наші дні, бо прийшов нам кінець.
19 Гноби́телі наші скоріші були за орлів піднебе́сних, — вони уганя́лись за нами по го́рах, на нас чатува́ли в пустині.
20 Попав в ями живу́щий наш Дух, Господній пома́занець, що ми говорили про ньо́го: „Ми бу́демо жити в тіні́ його серед наро́дів“.
21 Веселися та тішся, о до́чко Едому, що сидиш в краю Уц, — також над тобою пере́йде злий ке́ліх,[1] уп'єшся й ого́лишся й ти!
22 Скінчи́лася кара твоя, до́чко Сіону, — не буде Він більше тебе виганяти, — та твоє беззако́ння скарає Він, до́чко Едому, відкриє провини твої!
5[2] Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
