До історії експедиції Філарета Колесси на Наддніпрянську Україну
7
хоча б з того, як поступово викристалізувався той остаточний, знаний нам сьогодні варіант проекту, як ретельно продумувались різні його аспекти, як підбирались кандидати для виконання задуму, як змінювалися у ході обговорення ті завдання, що ставилися перед його виконавцями.
Проблему фінансування проекту Леся Українка вирішила майже відразу. Вона виділила для експедиції 300 рублів (750 корон) із власних заощаджень, побажавши при цьому залишитися інкогніто. Кошти, надані поетесою, були передбачені на оплату дороги музики-етнографа, "його прожиття в подорожі, плату кобзарям, купування валків до фонографа" [35, с. 250], а відтак, і публікацію зібраних матеріалів. Довгий час так ніхто і не знав імені таємничого субсидатора. Секрет Лесі Українки відкрила аж у 1927 році Катерина Грушевська, вперше оприлюднивши ім'я загадкового мецената у своїй вступній статті до першого тому Корпусу дум [3, т. I, с. XXVII].
Натомість організаційні моменти з улаштування експедиції взяв на себе Климент Квітка. Він, за словами Лесі Українки, фактично і керував проектом [35, с. 250]. К. Квітка розпочавши пошук шляхів реалізації задуму, на початку лише приблизно уявляв собі як весь перебіг роботи, так і її кінцевий результат.
Один із первинних варіантів реалізації проекту з'явився у К. Квітки одразу ж після виходу першої частини "Галицько-руських народних мелодій" Осипа Роздольського та Станіслава Людкевича [26]. К. Квітка був вражений фаховим рівнем збірки, а надто, за його словами, "келійно-аскетичною" транскрипційною працею С. Людкевича: "Сю роботу не можна инакше назвати, як високим подвигом, зважаючи на те, яка се величезна робота і які величезні трудності мусили бути при її виконанню" [1, № 15, с. 15]. Тож першим кандидатом для здійснення проекту і став С. Людкевич.
Вже у липні 1907 року К. Квітка листовно звернувся до С. Людкевича, який у той час був у Відні, з пропозицією прилучитися до задуманої ним і Лесею Українкою акції та взятися за запис традиційного кобзарського репертуару. К. Квітка висловив С. Людкевичеві свої міркування стосовно того, як належало б працювати над проектом, дав низку порад.
У листі К. Квітка пропонував львівському фольклористові списати репертуар одного з кращих кобзарів Полтавщини — Михайла Кравченка[1]. Для цього, на думку К. Квітки, С. Людкевич необов'язково мусів навіть їхати на Полтавщину, у село Великі Сорочинці, звідки походив кобзар. Народного виконавця спеціально для запису можна було б спровадити до Києва. Водночас К. Квітка радив С. Людкевичу не розпочинати транскрипційної роботи з фіксації репертуару М. Кравченка, а спочатку спробувати записати думні рецитації від О. Сластьона, бо "списати мелодію від інтелігента значно легше, ніж від неінтелігента, бо інтелігент може відокремити кожну фразу і повторити її безконечне число" [39, с. 199]. Так "попрактикувавшись" на О. Сластьоні, вже потім варто розпочинати роботу з кобзарем.
Втім, у згаданому листуванні йшлося про фіксацію дум виключно з живого співу. Про задіяння у проекті фонографа тоді ще навіть не йшлося. Щоправда, з листа випливало, що К. Квітка на той час уже щось чув про використання для фіксації дум новітньої техніки. Зокрема, йому було відомо, що О. Бородай пода-
- ↑ Від М. Кравченка незадовго до цього списував мелодії дум М. Лисенко.
