14
Ірина ДОВГАЛЮК
По дорозі на Полтавщину Ф. Колесса спинився у Києві, де йому порадили (серед порадників був і М. Грушевський) звернутися до влади за дозволом записувати на фонограф "з уст бідних старців їхні жалібні співи" [27, № 22, с. 9]. Однак, це замість допомогти лише спричинилося до додаткових проблем. Довго думаючи, урядники "не нашли возможным разрешить" [27, № 22, с. 9]. Допомогти отримати потрібний дозвіл Ф. Колесса навіть просив К. Квітку, але той хіба порадив львівському фольклористу, "щоб уникнути прикрих несподіванок", старатися "під час сеї першої екскурсії ще не їздити по селах" [8, с. 324]. Тож, не одержавши згоди російської влади самостійно мандрувати по селах, вишукувати кобзарів і лірників та фіксувати їхній репертуар, Ф. Колесса скористався запрошенням О. Сластьона. Як виглядає, вирушаючи в експедицію, Ф. Колесса фактично не мав ані наперед чітко виробленого плану роботи, ані конкретно визначеного кінцевого завдання і діяв радше за обставинами.
Приїхавши до Миргорода в досить пригніченому настрої від "прийому" російської влади, збирач взагалі мав сумніви, чи йому вдасться бодай щось зробити. Про те, щоб роз'їжджати по селах, не було навіть і мови, "йому неприємно було лишній раз показатись в городі, він не хотів навіть ні з ким знайомитись, уникав усього, що могло здатись “невозможним”" [27, № 22, с. 8]. Були проблеми і з доставкою пошти. Тож намагання К. Квітки "зробити все можливе, щоб хоч трохи д. Колесса попоїздив"[1], зазнали цілковитої невдачі.
Та О. Сластьон, запросивши Ф. Колессу до себе у Миргород, не лише подбав про його побут, але якнайкраще організував йому працю та допоміг у роботі з фонографом. Незважаючи на неочікувані перепони у польовій роботі та побутові незручності, зумовлені самодурством влади, Ф. Колесса часу не гаяв. Упродовж двох тижнів, проведених у Миргороді, він разом з О. Сластьоном намагався максимально використати всі можливості, щоб записати репертуар співців-сліпців. Вже наступного після приїзду дня він почав транскрибувати мелодії з фонографічних валиків, які кілька років перед тим рекордував О. Сластьон від Платона Кравченка з Шахворостівки, Опанаса Баря з Черевиків Миргородського повіту [8, с. 100], а також і від Михайла Кравченка [27, № 22, с. 9].
Оскільки "шановний професор нізащо не зважувався кудись поїхати по селах" [27, № 22, с. 9], проблему із запрошення інформантів до Миргороду вирішив О. Сластьон. Особисто знайомий з багатьма кобзарями та лірниками, він спровадив до Миргорода справді найкращих виконавців, йому "прийшлось де-кого з кобзарів привозити за 70 верстов" [27, № 22, с. 9]. Зокрема приїхав кобзар Михайло Кравченко, репертуар якого, за планом організаторів експедиції, і мав списати Ф. Колесса. Своєю чергою, М. Кравченко домовився про приїзд також ще трьох інших співців дум: Миколи Дубини з Решитилівки на Полтавщині, який хоч і виконував думи без акомпанементу, але рецитації якого "давали уявлення справжніх “невольницьких плачів”" [17, с. 371], одного з найвидатніших, за словами Ф. Колесси, лірника — Антона Скоби з Хорольського повіту, який співав дві думи, а та-
- ↑ З листа К. Квітки до О. Сластьона. Цит. за: [26, № 22, с. 8].
ро запрошував Ф. Колессу в гості, але в його окрузі не було кобзарів. У іншому ж листі повідомлялось про "старезного кобзаря Юхима Марціяна", але той навідріз відмовлявся співати [26, № 22, с. 9].
