Сторінка:Iryna Dovhaliuk Kolessa recordings 2009.pdf/1

Цю сторінку схвалено

ВІСНИК ЛЬВІВ. УН-ТУ
Серія філол. 2009. Вип. 47. С. 5-27

VISNYK LVIV UNIV.
Ser. Philol. 2009. Is. 47. P. 5-27

З ІСТОРІЇ ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

УДК 801.81(477)(092) Ф. Колесса

ДО ІСТОРІЇ ЕКСПЕДИЦІЇ ФІЛАРЕТА КОЛЕССИ
НА НАДДНІПРЯНСЬКУ УКРАЇНУ

Ірина ДОВГАЛЮК

Львівський національний університет імені Івана Франка,
кафедра української фольклористики імені академіка Філарета Колесси,
вул. Університетська, 1/345, 79602 Львів, Україна,
тел.: (+38032) 293 47 20, e-mail: iradovhalyuk@gmail.com

Улітку 2008 року минуло сто років від часу експедиції Філарета Колесси до Миргорода з метою запису на фонографічні валики кобзарського та лірницького репертуару. У статті викладено історію підготовки, проведення та висліду цього епохального проекту української інтелігенції початку XX століття, висвітлено значення та вклад усіх, хто активно приклався до збереження для нащадків традиційного репертуару кобзарів і лірників: зокрема Філарета Колесси, Лесі Українки, Климента Квітки й Опанаса Сластьона.

Ключові слова: фольклористична експедиція за думами, історія фонографування кобзарсько-лірницького репертуару, колекція фонографічних валиків, Філарет Колесса, Опанас Сластьон, Климент Квітка, Леся Українка.

На зламі XIX–XX століть в Україні вкотре було підняте питання невідкладної потреби ґрунтовного дослідження кобзарської та лірницької традиції, а надто репертуару співців-сліпців. "Ми маєм дуже багато літературних описів кобзарського співу, в печаті дуже багато було висловлено уболівання над щезанням того співу, — писав, зокрема, про цю ситуацію Климент Квітка, — але для заховання дум — було зроблено безконечно мало" [1, с. 11].

Певним чином доленосною та поворотною подією, яка інспірувала спеціальне зацікавлення традиційним кобзарством та лірництвом, став XII Археологічний з'їзд, що 1902 року відбувся у Харкові [34]. І хоч, на думку Катерини Грушевської, "характер його був більш інформативно-агітаційний, ніж чисто науковий" [3, с. CLXIV], з'їзд сколихнув передову українську громадськість, спонукавши кращих її представників, справді зацікавлених у донесенні до нащадків цієї раритетної традиції, шукати шляхів її збереження. Особливо такі занепокоєння стосувалися запису та публікації мелодій дум, адже до того часу надскладні для нотування зі співу думні рецитації, незважаючи на спроби Олександра Рубця і