накові кінцеві результати. Обидва забезпечують високий ступінь згоди у відповідних суспільствах за відсутності гострих чвар або конфліктів і дисциплінованої прихильності до політичних курсів і рішень та досить ефективної їх реалізації.
Взірцем першого варіанту може бути Швейцарія. Цей тип правління співіснує з індивідуалістсько-конкуренційними цінностями, оскільки наявні формальний поділ влади у вигляді постійних коаліцій на всіх рівнях політичного правління і водночас пряма демократія, що передбачає широку участь населення в ухваленні конкретних рішень, знову ж таки на різних рівнях політичної організації від федерального через кантональний до рівня громади (комуни. — Ред.).
Швейцарський тип прямої демократії має історичні корені. Форма прямої демократії існувала в окремих первісних суспільствах, де члени спільноти брали безпосередню участь в ухваленні рішень. Таке практикувалося лише у відносно малих спільнотах. Подібна система в значно складнішому вигляді застосовувалась і розвивалася у грецьких містах-державах типу Афін. Незважаючи на те, що ця система була досконалішою за методами та інституційними формами, вона у деяких аспектах демонструвала відступ від ранніх форм прямої демократії, оскільки право на участь у ній поширювалося лише на громадян, раби виключались. І знову-таки до цього процесу залучалася відносно мала кількість населення, система передбачала рабовласницький тип економіки, щоб дозволити громадянам у вільний час брати участь в громадській діяльності. Повністю зазнали невдачі спроби поширити систему за межі окремого міста-держави і створити більшу політичну сутність, подібну до сучасних націй-держав, застосувавши концепцію конфедерації. Такі невдачі пояснювалися кількома причинами. Означені спільноти за природою свого політичного досвіду не могли бути достатньо сумісними. Дехто припускає, що пряма демократія може функціонувати лише у відносно малих спільнотах. Однак сучасний досвід Швейцарії свідчить, що вона здатна функціонувати й у більших утвореннях типу нації-держави.
Той факт, що Швейцарська конфедерація створювалася поступово протягом тривалого часу за умови, що нові території, нині кантони, приєднувалися до неї здебільшого на добровільних засадах, зумовив розвиток інституцій офіційно колегіальної влади у вигляді постійних коаліцій різних партій. Оскільки нові території мали істотні регіональні або
