Після конференції я відвідав табір біженців біля Франкфурта, призначений для людей, які втекли зі Східної Німеччини. Я сам був біженцем і хотів побачити, чому існує табір для біженців зі Східної Німеччини у Західній. Я дізнався, що на те було дві причини: він служив камерою для релаксації людей, яким потрібно було звикнути до свободи. У режимній Східній Європі люди жили за жорсткими правилами під наглядом міліції. У таборі для біженців вони мали звикнути дихати “вільним повітрям”. Другою причиною було навчити людей брати на себе відповідальність за власне життя, вирішувати, де вони хочуть жити, чим хочуть займатися, підшуковувати роботу. Вони звикли до того, що їх скеровували — що вивчати, де працювати і навіть відпочинок було організовано. Коли вони перетнули кордон, ніхто їм цього не казав. Потрібно було навчитися знаходити відповідну роботу, організовувати своє життя. У мене був подібний досвід у 1970-х роках, коли спеціально відібраних людей з Радянського Союзу посилали навчатися до школи менеджменту в Женеві. Далі у книзі я повернуся до цієї теми.
Я продовжив своє перебування в Європі, щоб відвідати Швейцарію — прекрасну країну, про яку так багато чув, а також женевський ЦНМ, де сподівався колись навчатись. Я перетнув східний кордон Швейцарії, зупинився в Роршаху, де був філіал компанії “Алкан”. Директор компанії зустрів мене на вокзалі й запросив на обід до вокзального ресторану. Я подумав, що він хоче мене задешево пригостити, але побачив, що ресторан дуже гарний, ідеально чистий і з відмінною їжею. Принаймні в той час усі ресторани на залізничних станціях Швейцарії були відмінними. Там мене дуже вразило те, що французькою називалось la rechauffe. Страву подавали не безпосередньо в тарілках, а на срібних блюдах, поставлених на маленький гриль, під яким були маленькі свічки, щоб їжа залишалась теплою, допоки офіціанти подавали її маленькими порціями поки її не закінчили їсти.
Коли розпочав подорож у напрямку Женеви, дивився праворуч і ліворуч, захоплювався гарним краєвидом, гарненькими швейцарськими будиночками. Я був зачарований тим, що за кожним квадратним метром території хтось доглядав, ідеальний порядок і чистота були навіть уздовж залізничних колій.
Женева була гарна, із собором Святого Петра у старому місті, з чудовим озером (lac Leman), Женевським фонтаном (Jet d'Eau), квітковим годинником, зі зразковою чистотою на вулицях. Я пішов до Центру навчання менеджменту, який був розташований на околиці біля поля фермера у прекрасному садку в чудовому старому будинку із гарно виріза-
